АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2010 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого - судді Панасенкова В.О.
суддів: Парапана В.Ф.
Громіка Р.Д.,
при секретарі: Плавич С.В.,
за участю: представників позивача, Кредитної спілки "Авіаційних робітників Міністерства оборони України", - Козир Ю.І., та ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2010 року за позовом Кредитної спілки "Авіаційних робітників Міністерства оборони України" до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Кредитної спілки "Авіаційних робітників Міністерства оборони України" про визнання іпотечного договору недійсним та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Кредитної спілки "Авіаційних робітників Міністерства оборони України" про визнання кредитного договору недійсним,
в с т а н о в и л а:
02 червня 2009 року Кредитна спілка "Авіаційних робітників Міністерства оборони України" (далі – КС "АР МОУ") звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 05 жовтня 2007 року між КС "АР МОУ" і членом кредитної спілки, відповідачкою ОСОБА_5, був укладений кредитний договір № 297/07, відповідно до якого позичальнику було передано грошові кошти в сумі 57 650 грн. строком до 05 жовтня 2012 року зі сплатою 26, 4 % річних з погашенням кредиту та відсотків відповідно до Графіку розрахунків кредиту. У якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між КС "АР МОУ" та відповідачем ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір від 05 жовтня 2007 року, відповідно до якого в іпотеку банку останній передав належно йому нерухоме майно – нежиле приміщення сараю, загальною площею 16, 2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1. У порушення умов договору позичальник не виконав умов кредитного договору в повному обсязі і має заборгованість в розмірі 70 979 грн., у тому числі: за кредитом в розмірі 47 990 грн. та за простроченими відсотками в розмірі 22 989 грн.
Посилаючись на ці обставини, та на ст. ст. 16, 590, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, позивач просив суд позов задовольнити.
21 травня 2010 року КС "АР МОУ" звернулася до суду з заявою про збільшення розміру заборгованості за кредитним договором, де посилаючись на вище приведені підстави, просила суд стягнути з ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 100 868, 20 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки – нежитлове приміщення сараю (а.с. 120).
Після скасування заочного рішення, 17 травня 2010 року, відповідач ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до КС "АР МОУ" про визнання іпотечного договору недійсним, посилаючись на те, що кредитний договір від 05 жовтня 2007 року був укладений без письмової згоди чоловіка ОСОБА_5 – ОСОБА_4 (а.с. 110).
21 квітня 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, КС "АР МОУ" про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що кредитний договір від 05 жовтня 2007 року був укладений його дружиною без його письмової згоди, тобто з порушенням ст. 65 СК України (а.с. 135-136).
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 21 червня 2010 року первісний, зустрічний та позов ОСОБА_4 об’єднані в одне провадження (а.с. 129-10).
Справа розглядалася неодноразово.
Останнім рішенням суду першої інстанції позов КС "АР МОУ" задоволено, у задоволенні зустрічного позову та позову ОСОБА_4 відмовлено. Суд стягнув з відповідачки ОСОБА_7 на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 100 868, 20 грн., судові витрати в сумі 959, 79 грн. та у разі неможливості стягнути грошовий борг, звернув стягнення на предмет іпотеки – нежитлове приміщення сараю загальною площею 16, 2 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачу ОСОБА_6
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_4 просить рішення суду першої інстанції скасувати, справу направити на новий судовий розгляд, мотивуючи тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального і матеріального права.
Відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_6 та позивач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про розгляд справи сповіщені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
За змістом ст. ст. 11, 27 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд.
У даному випадку у відповідності до ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка в суд не перешкоджає розглядові справи і не порушує право на доступ до суду апеляційної інстанції.
В запереченні на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 позивач за первісним позовом КС "АР МОУ" просить апеляційну скаргу відхилити у зв’язку з безпідставністю доводів.
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_4, перевіривши матеріали справи, пояснення на апеляцію представників позивача, КС "АР МОУ", - Козир Ю.І., та ОСОБА_3, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального і матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 жовтня 2007 року між КС "АР МОУ" та членом кредитної спілки, відповідачкою ОСОБА_5, був укладений кредитний договір № 297/07, відповідно до якого позичальнику було передано грошові кошти в сумі 57 650 грн. строком до 05 жовтня 2012 року зі сплатою 26, 4 % річних з погашенням кредиту та відсотків відповідно до Графіку розрахунків кредиту (а.с. 7-9).
У порушення умов договору позичальник не виконав зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі і має заборгованість в розмірі 100 868, 20 грн.
Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першої-третьою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 65 ЦК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_7 перебувають у шлюбі з 28 квітня 2001 року (а.с. 137).
Однак колегія суддів вважає, що правила, які встановлені ст. 65 ЦК України щодо письмової згоди одного з подружжя при укладенні договорів, стосуються щодо розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, і не застосовуються до випадків укладення кредитних договорів.
За таких обставин, вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний кредитний договір укладений у відповідності до вимог діючого законодавства. Тому законних підстав для визнання цього договору недійсним у зв’язку з невиконанням правил, передбачених ст. 65 СК України, немає.
Доводи позивача ОСОБА_4 в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції безпідставно не врахував, що кредитний договір укладений без його письмової згоди, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вказані обставини не можуть служити підставою для визнання кредитного договору недійсним і є неспроможними.
Права позивача ОСОБА_4 не порушені позивачем, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні його позову.
Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.
Отже, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий судовий розгляд немає.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою.
Судді апеляційного суду Одеської області: В.О. Панасенков
В.Ф. Парапан
Р.Д. Громік