Постанова

Іменем України

02 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 758/16083/17

провадження № 61-18709св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Затварницька Інна Петрівна

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду від 18 лютого 2020 року у складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кулікової С. В., Олійника В. І.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст заявлених позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Затварницька І. П., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.

Позивач обґрунтовував вимоги посилаючись на те, що 14 травня 1999 року ним, за згодою та в інтересах своєї родини: дружини ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5 , спільно з ОСОБА_6 в рівних долях була придбана квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу, зареєстрованого Товарною біржею «Українська біржа «Десятинна». Вказана квартира придбана за спільні кошти подружжя для постійного проживання.

В подальшому на підставі договорів купівлі-продажу, вказана квартира декілька разів відчужувалася на користь третіх осіб. Зокрема 29 серпня 2001 року між ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

Позивач зазначає, що він та члени його родини вселились та проживають у вищевказаній квартирі з червня 1999 року, сплачують комунальні послуги та інші платежі по утриманню даної квартири, несуть витрати на ремонт квартири, іншого житла не мають, вказана квартира є єдиним постійним місцем проживання позивача та його родини. У 2007 році позивач домовився з відповідачем ОСОБА_2 про викуп квартири, сторони погодили усі істотні умови договору купівлі-продажу, зокрема щодо його ціни - 35 000,00 доларів США, які будуть виплачуватися частинами. У період з травня по жовтень 2012 року сім`єю позивача ОСОБА_2 було виплачено 23 650,00 доларів США, що підтверджується відповідними розписками.

25 березня 2017 року між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Зазначений договір укладено виключно для уникнення ОСОБА_2 відповідальності та недотримання домовленостей про продаж позивачу квартири, в якій він проживає разом з родиною з 1999 року. Вважав зазначений договір купівлі-продажу фіктивним, оскільки в договорі невірно вказано загальну та житлову площу квартири, вартість квартири є завищеною, грошові кошти насправді ОСОБА_2 не перераховувалися.

Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року в позові відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібрані у справі докази свідчать про те, що спірний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений з дотриманням вимог чинного законодавства та відповідав волевиявленню сторін, що підтверджується їхніми підписами. Доказів фіктивності договору чи існування інших обставин, які можуть бути підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним позивач не надав.

Постановою Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 лютого 2020 рокузалишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам, правильно застосував закон, що регулює спірні правовідносини та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову. Суд зауважив, що оспорюваним договором права та інтереси позивача ОСОБА_1 не порушені, а обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання оспорюваного договору недійсним, не призведе до відновлення порушених прав позивача.

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У грудні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано заявнику строк до 18 січня 2021 року для подання касаційної скарги у новій редакції із зазначенням підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України.

Роз`яснено заявнику положення пункту 1 частини першої та частину другу статті 389 ЦПК України щодо випадків касаційного оскарження судових рішень, а також положення частин першої та третьої статті 411 ЦПК України.

У січні 2021 року до Верховного Суду надійшла уточнена касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник просив скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 18 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 року, та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Як на підставу касаційного оскарження, у поданій на усунення недоліків касаційній скарзі, заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема суд не дослідив наявні у справі докази; апеляційний суд безпідставно розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування та дослідження доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 2, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 412/1277/2012 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункти 2, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України) та витребувано матеріали справи.

Справа надійшла на адресу суду касаційної інстанції 29 січня 2021 року.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що:

- суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили клопотання позивача про забезпечення доказів, зокрема витребування у приватного нотаріуса копій усіх документів, на підставі яких посвідчувався договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 ; клопотання про виклик свідків та заяву позивача про визнання доказів недостовірними;

- суди встановили обставини справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та належним чином не дослідили зібрані докази, оскільки як з тексту договору, так і з наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 123541 від 25 березня 2017 року та банківських виписок з особових рахунків відповідачів, убачається, що покупець ( ОСОБА_3 ) не здійснював розрахунки з продавцем ( ОСОБА_2 ) за спірним договором купівлі-продажу; в самому договорі купівлі-продажу вказано невірну площу квартири, а отже неправильно визначено одну з істотних його умов, що також свідчить про фіктивність укладеного правочину;

- суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, тоді як в суді першої інстанції справа розглядалася в порядку загального позовного провадження.

Відзиву на касаційну скаргу від учасників процесу не надійшло.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

14 травня 1999 року за договором купівлі-продажу, зареєстрованого Товарною біржею «Українська біржа «Десятинна», ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_8 у рівних долях придбали квартиру АДРЕСА_1 .

02 червня 1999 року між ОСОБА_1 та Кредитно-фінансовою спілкою «Експобанк» укладений кредитний договір № 106.

Пунктом 1.1 вищевказаного договору передбачено, що банк надає позичальнику кредит в сумі 35 260, 00 грн з граничним терміном користування до 02 вересня 1999 року за відсотковою ставкою по терміновій позичці 80,0% річних, а позичальник виконує зобов`язання перед банком по поверненню даного кредиту та сплату відсотків за його користування.

02 червня 1999 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та КБ «Кредитно-фінансова спілка «Експобанк» укладений договір іпотеки, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Каплуном Ю.В., зареєстрований у реєстрі за № 5875, відповідно до умов якого квартира АДРЕСА_1 була передана в іпотеку.

09 вересня 1999 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_8 та КБ «Кредитно-фінансова спілка «Експобанк» укладений договір застави, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Каплуном Ю.В., зареєстрований в реєстрі за № 3-2493, відповідно до умов якого квартира АДРЕСА_1 була передана в заставу банківській установі.

Відповідно до свідоцтва про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах) від 05 вересня 2000 року, ОСОБА_9 придбав квартиру АДРЕСА_1 .

18 грудня 2000 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Межинською Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 13-8497.

11 березня 2001 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мальченко Т.В., зареєстрований в реєстрі за № 867.

29 серпня 2001 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Копейчиковим І.В., зареєстрований в реєстрі за № 437.

25 березня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Затварницькою І.П., зареєстрований в реєстрі за № 346.

Судами також встановлено, що незважаючи на вищевказані правочини, позивач з червня 1999 року разом зі своєю сім`єю (дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 ) постійно проживає у зазначеній квартирі, сплачує комунальні послуги та інші платежі по утриманню квартири.

Також установлено, що з 2007 року позивач частинами передавав грошові кошти відповідачу ОСОБА_2

23 січня 2017 року позивач звернувся з письмовою пропозицією до ОСОБА_2 про укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 або повернення йому отриманих у рахунок оплати вартості зазначеної квартири грошових коштів у розмірі 23 650,00 доларів США, однак 10 березня 2017 року ОСОБА_2 відмовив у її задоволенні.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва у справі № 757/6937/17- ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , з відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто 23 650 доларів США, як безпідставно набуті кошти на підставі статті 1212 ЦК України. Виконавче провадження ВП 57880029 з примусового виконання зазначеного вище судового рішення закінчено, у зв`язку з фактичним виконанням згідно з постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Павлюка Н.В. від 25 січня 2019 року.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі статтею 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

ОСОБА_1 обґрунтовував позовні вимоги посилаючись на те, що оспорюваний ним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 25 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є фіктивним, оскільки сторони уклали його без наміру створення правових наслідків, які ним обумовлювалися, виключно для уникнення ОСОБА_2 відповідальності та недотримання домовленостей про продаж позивачеві квартири, у якій він проживає разом із родиною з 1999 року. На обґрунтування таких доводів посилався на те, що в договорі невірно зазначено загальну та житлову площу квартири, неправильно визначена вартість квартири, вартість квартири є завищеною, грошові кошти насправді не перераховувалися ОСОБА_2 .

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Перевіривши наявні у матеріалах справи письмові докази у їх сукупності, а саме: копію договору купівлі-продажу з доданими до нього іншими документами, завірені адвокатом відповідача Бабуцького Ю. С., копію платіжного доручення №123541 від 25.03.2017 з відміткою, що підставою оплати є оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу, банківські виписки по особових рахунках відповідачів, подані на вимогу суду,які є достатніми для висновку про сплату вартості придбаної квартири, місцевий суд, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем фіктивності спірного правочину.

Верховний Суд вважає необхідним зауважити, щодля визнання правочину фіктивним, суди повинні встановити наявність умислу в сторін правочину на невиконання зобов`язань за укладеним договором чи існування інших цілей, ніж ті, що передбачені правочином, тобто, у справі, що переглядається необхідно було встановити наявність умислу як у продавця ОСОБА_2 , так і у покупця ОСОБА_3 .

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 посилався на те, що оспорюваний позивачем договір купівлі-продажу відповідав волевиявленню сторін правочину, що окрім проведених розрахунків за договором, справжність наміру придбання ОСОБА_3 спірної квартири підтверджується також його зверненням з позовом до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Узагальнюючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність ОСОБА_1 вимог про визнання оспорюваного правочину фіктивним, а тому суди обґрунтовано відмовили у задоволенні його позову.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судами попередніх інстанцій наявних в матеріалах справи доказів зводяться виключно до їх переоцінки, що відповідно до статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд також погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову з огляду невідповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права, оскільки визнання недійсним договору купівлі-продажу не забезпечить відновлення порушених, на думку позивача, прав та їх реалізацію.

У постановах Великої Палати Верховного Суду неодноразово зверталась увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №909/337/19 (провадження № 12-35гс20), від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Верховний Суд зазначає, що вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу сама по собі не може вважатися ефективним способом захисту порушеного, на думку позивача, права, а тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Посилання заявника, як на підставу для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанцій - порушення норм процесуального права, а саме: розгляд справи в спрощеному порядку, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно із частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Апеляційний суд ухвалою від 03 серпня 2020 року відкрив провадження у справі та ухвалою від 04 серпня 2020 року призначив її до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи відповідно до статей 365, 366 ЦПК України, які встановлюють порядок підготовки справи до апеляційного розгляду та призначення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників процесу.

З матеріалів справи убачається, що апеляційний перегляд відбувався в судових засіданнях з повідомленням та за участі сторін у справі, а отже доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, є необґрунтованими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволеннякасаційної скарги ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 400, 401, 409, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду від 18 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 листопада 2020 рокузалишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак