№ 2- 11635
2010 рік
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2010 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
у складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
при секретарі Ткаченко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) Дніпропетровської області, третя особа комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради про визнання права власності на майно та затвердження розміру часток у праві спільної часткової власності, –
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 11 червня 2010 року звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) Дніпропетровської області про визнання права власності на майно та затвердження розміру часток у праві спільної часткової власності, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові, а його представник в судовому засіданні посилалися на те, що йому на праві власності належить частина будинку АДРЕСА_1 земельна ділянка також приватизована і знаходиться у власності позивача. З метою поліпшення житлових і побутових умов він перебудував і перепланував свою частину будівлі домоволодіння на займаній ним земельній ділянці за вказаною адресою, звівши фактично новий будинок прибудову і господарські споруди. За цією адресою він мешкає з сім’єю, вони прописані та зареєстровані там, отримали технічний паспорт, сплачують податок на землю. Збудувавши вказане, оформив належним чином дозвільні документи і будинок ведемо в експлуатацію, але не зареєстровано право власності на ці всі нові будови домоволодіння. Відповідач також робив самочинне будівництво. Змінилися частки власності, складено акт ДМБТІ. Просив позивач визнати за ним право власності на вказані збудовані ним об’єкти нерухомості цього домоволодіння та затвердити новий розмір часток власності, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. В письмовому звернені до суду проти позову не заперечували та визнали його. Вважають позовні вимоги правильними і просили їх задовольнити. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаних відповідачів згідно з ст. 169 ЦПК України.
Представник відповідачів виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради та Дніпропетровської міської ради в судовому засіданні проти позову заперечували, вважають, що будівництво позивачем нового об’єкту нерухомості було з проектом і відповідним рішенням, не є самочинним, введено в експлуатацію, але земельна ділянка використана не за призначенням, є сусіди, порушено передбачений законом порядок оформлення права власності на новостворені будинки, відмови в реєстрації не було. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити.
Представники відповідача інспекції ДАБК Дніпропетровської області і третьої особи КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради в судове засідання не з’явилися, про день і час слухання справи повідомлялися належним чином, заперечували проти заявлених позовних вимог і просили слухати справу за наявними матеріалами справи без них та рішення винести на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи без участі представників вказаного відповідача і цієї третьої особи згідно зі ст. 169 ЦПК України.
Вислухавши пояснення представників позивача та відповідачів, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обґрунтованою та не підлягаючою задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на підставі договорів дарування від 03 серпня 2005 року, 09 вересня 2005 року та договору про зміну розміру часток від 30 травня 2006 року належить 72/100 частки будинку з належними йому господарськими будовами і спорудами АДРЕСА_1. Право приватної власності позивача на вищевказане нерухоме майно було зареєстровано Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації та записано в реєстрову книгу. Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку ЯГ № 506450 від 24 вересня 2007 року позивач є власником земельної ділянки площею 0.0409 га, розташованої по узвозу Л0оцманському, 1Д м. Дніпропетровська.
Згідно з п. д ч. 1 ст. 90 Земельного кодексу України, «Власники земельних ділянок мають право: ... д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.»
Після набуття позивачем права приватної власності на вказане нерухоме майно в нього виникла необхідність у підвищенні комфортності житла і його більш ефективній експлуатації і тому позивачем було здійснено ремонт з переплануванням, переобладнанням існуючого житлового будинку, фактично будівництво нового житлового будинку. Будівництво було проведено на підставі рішення № 650 виконавчого комітету Жовтневої районної в м. Дніпропетровську ради від 25 вересня 2007 року про дозвіл будівництва, а рішенням № 2741 виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 29 жовтня 2009 року затверджено акт готовності до експлуатації збудованого позивачем житлового будинку та отримано свідоцтво № 0400000514 від 25 листопада 2009 року. Тобто в позивача самовільних будов немає, але змінилися частки власності домоволодіння всіх співвласників (відповідачі також робили добудови, але самовільно), фахівцем КП ДМБТІ ДОР 28 липня 2009 року складено акт про визначення розміру часток домоволодіння 1Д по узвозу Лоцманському м. Дніпропетровська, де вказано, що фактично в позивача частка складає 95/100 домоволодіння, у ОСОБА_2 – 3/100 частки, а в ОСОБА_3 – 2/100 частки. Вказаний акт не затверджено, оскільки не введено в експлуатацію всі новобудови домоволодіння.
На даний момент позивач зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 і звернувся до суду з позовом про визнання права власності на вказане збудоване ним фактично нерухоме майно і затвердження розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…»
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Тому, у зв’язку з необхідністю узаконити вищевказане позивач вимушений звернутися з позовом до суду.
Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом встановлено прийняття нерухомого майна в експлуатацію, право власності виникає з моменту прийняття в експлуатацію. Якщо право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Пунктом 1.6 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 передбачено, що реєстрації права власності підлягають тільки об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку за наявності матеріалів технічної інвентаризації, підготовлених тим БТІ, яке проводить реєстрацію права власності на ці об’єкти.
Згідно ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Згідно до вимог ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України «Про планування та забудову територій» будівництвом слід вважати здійснення нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, впорядкування об’єктів градобудівництва, розширення та технічного переоснащення.
Судом в судовому засіданні встановлено, що позивач не самовільно збудував новостворене ним нерухоме майно: було рішення виконкому про дозвіл будівництва, новобудови прийняті в експлуатацію і отримано свідоцтво про готовність до експлуатації. Позивачу потрібно лише в передбаченому законом порядку звернутися до КП ДМБТІ ДОР з питанням реєстрації свого права власності і лише в разі відмови в цьому виникає спір і він зможе звернутися з позовом до суду, зараз такої відмови немає, відсутній спір. Крім того, відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 мають самочинні будови, саме вони самовільно без належного дозволу чи належно затвердженого проекту проводили будівництво своєї частини житлового будинку без відповідного дозволу, передбаченого положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом державного комітету архітектури та житлової політики України № 273 від 05 грудня 2000 року, згідно з яким дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями архітектурно-будівельного контролю, які одночасно ведуть реєстр наданих дозволів, а виконання будівельних робіт без такого дозволу забороняється.
В позовних вимогах навіть не ставить питання про введення в експлуатацію самовільно збудованих відповідачами об’єктів нерухомості, з 01 січня 2009 року змінився порядок і механізм вводу об’єктів нерухомості в експлуатацію, необхідно отримання громадянами свідоцтва (сертифікату) стосовно вводу в експлуатацію самовільно збудованих об’єктів нерухомості інспекцією ДАБК Дніпропетровської обласної ради, куди позивач стосовно цього сертифікату не звертався. Вказані обставини в судовому засіданні були роз’яснені позивачу і його представнику, але доповнень, змін чи уточнень позовних вимог не було і позивач наполягав на заявлених вимогах. Вказані будови можуть знову змінити частки власності сторін у вказаному домоволодінні.
Крім того, сама по собі прописка і реєстрація сторони в збудованому домоволодінні, а також добровільна сплата земельного податку не свідчить про визнання уповноваженими органами держави чи місцевого самоврядування їх права належного користування та самовільного будівництва об’єктів нерухомості без належного дозволу чи належно затвердженого проекту будівництва; згідно ст. 376 ЦК України судом може бути визнано право власності на самочинно збудоване нерухоме майно про умові, що при будівництві не було порушено прав інших фізичних та юридичних осіб, власників сусідніх будинків (в даному випадку сусідів), такого підтвердження в матеріалах справи немає; саме будівництво відповідачем було проведено без належного дозволу та проекту.
Позивач в своїй уточненій позовній заяві ставить також питання про затвердження розміру часток у праві спільної часткової власності, але не вказує про необхідність затвердження саме акту ідеальних часток КП ДМБТІ ДОР від 28 липня 2009 року про визначення розміру часток домоволодіння 1Д по узвозу Лоцманському м. Дніпропетровська, не зрозуміло про які частки каже позивач, а якщо про ті, що вказані у вказаному акті, то чому не ставить питання про затвердження акту, якщо частки не з цього акту, то яке їх джерело; затвердження часток одного співвласника неможливе без належного встановлення і узаконення часток інших співвласників домоволодіння, чого зроблено не було (самовільні будови відповідачів не введені в експлуатацію і не узаконені, належним чином не оформлені), позовні вимоги не змінювалися і не уточнювалися.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що позивач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.
Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджені.
У відповідності зі ст. 41 Конституції України кожний має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. У відповідності зі ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується й розпоряджається приналежним йому майном. Власник має право робити відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону.
Враховуючи вказане, суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) Дніпропетровської області про визнання права власності на майно та затвердження розміру часток у праві спільної часткової власності відмовити.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги про визнання права власності на майно та затвердження розміру часток у праві спільної часткової власності в такому вигляді не знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання, не ґрунтуються на вимогах закону та не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 319, 376 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК, суд –
ВИРІШИВ:
ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2, ОСОБА_3, виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровської міської ради та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю (ДАБК) Дніпропетровської області про визнання права власності на майно та затвердження розміру часток у праві спільної часткової власності відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя –