Постанова

Іменем України

20 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 473/1343/18

провадження № 61-9344св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротуна В. М.,

Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Южноукраїнський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління юстиції,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівною, на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 вересня 2019 року у складі судді Ротар М. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Лівінського І. В., Кушнірової Т. Б., Тищук Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_2 про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 13 серпня 1988 року він перебував

у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У шлюбі у них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 .

28 липня 2007 року шлюб між ними розірвано.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області

від 05 листопада 2009 року задоволено позов ОСОБА_2 , стягнено

з нього аліменти на утримання дітей.

Указував, що між ними з відповідачем існувала домовленість щодо цих виплат, зокрема у зв`язку з тим, що з 2011 року, зі згоди ОСОБА_2 , дочка проживає разом з ним та знаходиться на його утриманні у зв`язку з навчанням.

Зазначав, що увесь час після розірвання шлюбу ОСОБА_2 перешкоджає йому у спілкуванні із сином, обґрунтовуючи свою поведінку тим, що вважає його поганим батьком як для сина, так і для доньки.

Така поведінка відповідача викликала у нього підозри, що він не є біологічним батьком дітей, і він замовив генетичне дослідження щодо доньки ОСОБА_5 , яке підтвердило, що він не є її біологічним батьком.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , подавши 23 січня 2019 року заяву про визнання поважними причин пропуску строку на оспорювання батьківства, просив суд виключити запис про нього як батька дитини з актових записів

в Книзі записів актів громадянського стану про народження відділу реєстрації актів цивільного стану Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області від 27 вересня 2002 року № 243 - про народження

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та від 22 вересня 2004 року

№ 290 - про народження ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області

від 26 вересня 2019 року за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 позовні вимоги в частині виключення позивача як батька дитини з актового запису про народження сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишено без розгляду.

Короткий зміст прийнятих у справі судових рішень

Справу суди розглядали неодноразово.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області

від 26 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з недоведеністю позовних вимог та пропуском передбаченого статтею 56 КпШС України строку на оспорювання батьківства.

Постановою Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року постанову Миколаївського апеляційного суду від 23 січня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції на дав належної правової оцінки наданим позивачем доказам щодо відсутності біологічної спорідненості з дитиною, а обмежився лише констатацією факту спливу передбаченого статтею 56 КпШС України строку на оспорювання батьківства.

За результатами повторного апеляційного розгляду постановою Миколаївського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року змінено рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 вересня 2019 року, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що при вирішенні спору про батьківство позивача стосовно ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід застосовувати норми КпШС України, однак вважав помилковим висновок про відмову в позові у зв`язку з пропуском позивачем річного строку звернення до суду відповідно до статті 56 КпШС України, оскільки у поданій до суду першої інстанції заяві від 23 січня 2019 року позивач наполягав на тому, що про відсутність кровного споріднення із донькою він дізнався після проведення генетичного дослідження аналізу ДНК № 16734, складеного

07 лютого 2018 року.

Водночас апеляційний суд вважав, що позивач не довів заявлених позовних вимог, оскільки відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Апеляційний суд не взяв до уваги експертний висновок про біологічне батьківство № 16734, складений 07 лютого 2018 року фахівцями медико-генетичного центру ТОВ «МАМА ПАПА», згідно з яким вірогідність батьківства ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_6 визначено як 0 %, оскільки зразки ДНК,

на підставі яких зроблено експертний висновок, були отримані без дотримання процедури, встановленої для надання результатів ДНК-аналізу до судових інстанцій, та мають виключно інформаційний характер.

Також апеляційний суд вважав неможливим прийняти як належний

та допустимий доказ висновок експертного молекулярно-генетичного дослідження від 13 січня 2020 року № 12п, проведений експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, щодо біологічної спорідненості ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , згідно з яким їх біологічна спорідненість виключається, зазначивши, що цей висновок не містить відомостей про те, що експерт повідомлений про кримінальну відповідальність

за завідомо неправдивий висновок і про те, що висновок підготовлено для подання до суду.

Обґрунтовуючи неможливість прийняти ці докази, апеляційний суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року

у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У червні 2021 року адвокат Вуїв О. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 26 вересня

2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 квітня

2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог стосовно ОСОБА_9 , оскільки суди не врахували, що на час

її народження сторони не перебували у зареєстрованому шлюбі і відомості щодо його батьківства занесені до свідоцтва про народження

за їх із ОСОБА_2 спільною заявою.

Вказує, що судова молекулярно-генетична експертиза не була проведена через те, що ОСОБА_3 не з`являлась на неї з вини матері, тобто мало місце систематичне ухилення відповідача від проведення експертизи.

Вважає, що висновок експертного молекулярно-генетичного дослідження

від 13 січня 2020 року № 12п щодо біологічної спорідненості ОСОБА_1

і ОСОБА_6 , проведений експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, та результат аналізу ДНК від 07 лютого 2018 року мають бути досліджені судами як письмові докази.

Зазначає про помилковість посилання апеляційного суду на висновки Верховного Суду у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), оскільки правовідносини у згаданій справі і у цій справі не є подібними.

Вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо можливості при розгляді позову про оспорення батьківства, у тому числі на підставі норм КпШС України, врахування висновків експертного дослідження як письмового доказу,

а не як висновку експерта.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на неї до суду

не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року справу призначено

до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували

у зареєстрованому шлюбі з 13 серпня 1988 року до 13 лютого 1996 року.

22 вересня 2004 року сторони вдруге зареєстровали шлюб, який розірвано

на підставі рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області

від 24 липня 2007 року.

ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до актового запису про народження ОСОБА_6 від 27 вересня

2002 року № 243, вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області, батьком дитини записаний позивач ОСОБА_1 . Оскільки сторони на час народження дитини у шлюбі не перебували, запис про батька дитини зроблений на підставі акта про встановлення батьківства від 27 вересня 2002 року № 21 відповідно до спільної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_10 (після розірвання шлюбу

у 2007 році - ОСОБА_11 ).

До матеріалів справи додано експертний висновок про біологічне батьківство

№ 16734, складений 07 лютого 2018 року фахівцями медико-генетичного центру ТОВ «МАМА ПАПА», згідно з яким вірогідність батьківства ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_6 визначено як 0 %.

26 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про виключення відомостей про його батьківство з актового запису № 243 про народження ОСОБА_6 , вчиненого 27 вересня 2002 року.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 13 серпня 2018 року у справі призначено судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

09 листопада 2018 року на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи у зв`язку з ненадходженням біологічних зразків ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 23 січня 2019 року у справі призначено судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

07 лютого 2019 року на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість відновлення експертного провадження.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 27 лютого 2019 року у справі призначено судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

15 квітня 2019 року на адресу суду надійшло повідомлення про неможливість проведення експертизи у зв`язку з тим, що ОСОБА_6 не з`явилася на відбір зразків біологічного матеріалу.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 17 травня 2019 року у справі призначено судово-генетичну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

14 серпня 2019 року на адресу суду від експертної установи надійшов висновок експерта від 30 липня 2019 року № 521, яким встановлено пряму біологічну спорідненість ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .

Згідно з висновком експертного молекулярно-генетичного дослідження

від 13 січня 2020 року № 12п, проведеного експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, щодо біологічної спорідненості ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , біологічна спорідненість ОСОБА_1 і ОСОБА_6 виключається.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню

з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року

№ 1-рп/99 у справі № 1-7/99 у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма)

і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається

з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (стаття 7).

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. Оскільки ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , то до спірних правовідносин підлягають застосуванню відповідні положення КпШС України, чинні на час їх виникнення, як правильно встановили суди попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 56 КпШС України особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини,

в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис.

Встановлення строку давності щодо можливості порушення позову про батьківство може бути виправдане прагненням домогтися правової визначеності в сімейних відносинах і захистити інтереси дитини. Та обставина, що заявнику

не дали можливості відмовитися від батьківства, тому що він не виявив, що він міг і не бути батьком дитини, поки не пройшло більше одного року після того,

як він дізнався про його народження, не було пропорційним відносно переслідуваної державою законної мети. Таке нормоположення не забезпечує повагу до права заявника на його приватне життя. Негнучка тимчасова межа

не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві», оскільки вона не дозволяє брати до уваги конкретні обставини справи та побажання заінтересованих сторін і тому не може забезпечити справедливий баланс між суспільними інтересами захисту правової визначеності сімейних відносин і правом зареєстрованого батька на те, щоб його батьківство було оскаржене відповідно до біологічних доказів. Це є несумісним із зобов`язанням забезпечити ефективну «повагу» до приватного і сімейного життя.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що відмова у позові ОСОБА_1 у зв?язку з пропуском річного строку, встановленого статтею 56 КпШС України, не є пропорційною щодо переслідуваної державою законної мети на забезпечення, в цьому випадку, поваги до права заявника на його приватне життя, що у світлі рішень ЄСПЛ щодо таких правовіносин є порушенням статті 8 Конвенції.

На підтвердження того, що він не є батьком ОСОБА_9 , позивач надав до суду першої інстанції експертний висновок про біологічне батьківство від 07 лютого 2018 року № 16734, складений фахівцями медико-генетичного центру

ТОВ «МАМА ПАПА», згідно з яким вірогідність батьківства ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_6 визначено як 0 %.

Установлено також, що колегія суддів апеляційного суду задовольнила клопотання позивача про долучення до матеріалів справи висновку експертного молекулярно-генетичного дослідження від 13 січня 2020 року № 12п, проведеного експертом Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, щодо його біологічної спорідненості зі ОСОБА_6 .

Однак обидва ці висновки не були визнані апеляційним судом належними

та допустимими доказами відсутності біологічної спорідненості ОСОБА_1

та ОСОБА_6 .

Суд апеляційної інстанції за клопотанням представника позивача призначив судову молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої було поставлено питання, чи знаходиться ОСОБА_1 у прямій біологічній спорідненості

зі ОСОБА_6 , однак, згідно з повідомленням експерта про неможливість проведення експертизи, оскільки для проведення відбору порівняльних зразків з`явився лише ОСОБА_1 , а ОСОБА_6 не з`явилась.

Констатувавши, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства, та посилаючись

на те, що належним чином експертизу у цій справі не проведено, апеляційний суд відмовив у позові у зв`язку з його необґрунтованістю.

Однак колегія суддів касаційного суду з таким висновком апеляційного суду погодитись не може, оскільки, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції належної правової оцінки наданим позивачем доказам щодо відсутності біологічної спорідненості з дитиною не надав, обмежившись посиланням

на відсутність належних та допустимих доказів, а, встановивши, що призначену судом у цій справі експертизу не проведено у зв`язку з неявкою ОСОБА_6 для відбору порівняльних зразків, не врахував статтю 109 ЦПК України, відповідно до якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому ухвала суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню

з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дати правову оцінку доводам

і запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 414, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Вуїв Оксаною Вікторівно, задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 27 квітня 2021 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Южноукраїнський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області, про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини передати на новий розгляд до апеляційного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев

В. М. Коротун М. Ю. Тітов