Справа № 578/764/21

провадження №2/578/259/21

Рішення

Іменем України

22 жовтня 2021 року смт Краснопілля

Краснопільський районний суд Сумської області у складі головуючого судді Зері Ю.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Г.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Петрищева О.О., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Бельського В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Краснопільський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), вул. Сумська, 37 смт Краснопілля Сумського району Сумської області, про зміну (зменшення) розміру аліментів на дитину,

установив:

26.07.2021 позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до суду з позовною заявою, у якій просить суд:

- змінити (зменшити) розмір стягнення аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , присуджених відповідно до рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 07.07.2014 у справі 578/610/14-ц за позовом ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 як відповідача аліментів у розмірі 1/3 частини від його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку кожного місяця, починаючи стягнення з 17 червня 2014 року до досягнення дитиною віку повноліття, - до ј частки від доходу (заробітку) позивача як платника аліментів;

- виконавчий лист № 578/610/14-ц від 07.07.2014, виданий Краснопільським районним судом Сумської області про стягнення з позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , що перебуває на виконанні у Краснопільському відділі державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Суми) - відкликати.

Позов обґрунтований тим, що на час винесення судом вказаного рішення мінімальний розмір утримання з доходу платника податків на дитину складав не 1/3 частини заробітку (доходу), а ј його частини, на даний час позивач не має можливості сплачувати аліменти на утримання свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі, встановленому рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 07.07.2014та вважає, що розмір частки повинен бути приведений у відповідності до законодавства, тобто не 1/3 частки доходу, як визначено у судовому рішенні, а ј частки, як це передбачено діючим законодавством, що можливо тільки за рішенням суду.

Ухвалою Краснопільського районного суду Сумської області від 29.07.2021 відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу в порядку загального позовного провадження; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву; підготовче засідання призначено на 20.08.2021.

16.08.2021 через загальну канцелярію суду за вх. №3216 від відповідача надійшли заперечення на позов.

20.08.2021 через загальну канцелярію суду представником позивача - адвокатом Петрищевим О.О. подані додаткові пояснення за вх. №3256/21, у яких представником наведені додаткові мотивування позиції позивача. У поясненнях, зокрема, наголошено, що позивач при ухваленні судом рішення від 07.07.2014 не заперечував проти стягнення з нього аліментів у розмірі 1/3 частини від його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, однак на даний час у позивача відсутній постійний, сталий дохід, а тому його фінансовий стан на сьогоднішній день не дозволяє йому сплачувати аліменти у такому розмірі.

Ухвалою суду від 20.08.2021 було відкладено підготовче засідання у справі на 22.09.2021; запропоновано відповідачу подати письмові пояснення на підтвердження її позиції щодо предмета спору з огляду на додаткові пояснення представника позивача; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Краснопільський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), (вул. Сумська, 37 смт Краснопілля Сумської області) та встановлено третій особі строк для надання пояснень щодо позову.

31.08.2021 від третьої особи до суду надійшла заява № 9971 від 31.08.2021, у якій даний учасник просить розглядати справу без участі його представника, заперечень проти позову не має, покладається на розсуд суду.

14.09.2021 до суду надійшли:

- заява представника відповідача (вх. № 3597 від 14.09.2021) від 13.09.2021 про долучення до матеріалів справи його повноважень;

- заява представника відповідача (вх. № 3596 від 14.09.2019) від 13.09.2021 про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю його участі у судовому засіданні через зайнятість в іншому судовому засіданні, призначеному Зарічним районним судом м. Суми на 22.09.2021 на 9-00 год.;

- заява відповідача (вх. № 3595 від 14.09.2021) від 13.09.2021 про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю явки її представника у судове засідання, призначене на 22.09.2021.

Ухвалою суду 20.08.2021 було продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів - до 27.10.2021. Клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи було задоволено та відкладено підготовче засідання у даній справі до 04.10.2021.

У підготовче засідання, призначене на 04.10.2021, позивач та його представник не прибули. Від представника позивача 04.10.2021 через загальну канцелярію суду за вх. № 1415 надійшла заява про проведення підготовчого засідання без участі позивача та його представника.

Від представника відповідача 04.10.2021 до суду за вх. № 3818 надійшли письмові пояснення щодо позову. Судом вказані письмові пояснення долучено до матеріалів справи.

Представник третьої особи у підготовче засідання 04.10.2021 не прибув, про місце і час його проведення повідомлений належним чином.

У підготовчому засіданні представник відповідача наголосив на можливості призначення даної справи до розгляду по суті.

Ухвалою суду від 04.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті, судове засідання призначене на 22.10.2021.

У судовому засіданні 22.10.2021 під час розгляду справи по суті представник позивача наполягав на задоволенні позову у повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з тих підстав, що позовні вимоги не відповідають інтересам неповнолітньої дитини.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 07.07.2014 у справі № 578/610/14-ц позов ОСОБА_2 (відповідача у справі) задоволено, розірвано шлюб, укладений між сторонами, зареєстрований 06.08.2010 виконкомом Миропільської сільської Ради Краснопільського району Сумської області, актовий запис № 05, ухвалено стягувати з ОСОБА_1 (позивача у справі) на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини від його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку кожного місяця, починаючи стягнення з 17.06.2014 до досягнення дитиною віку повноліття (а.с. 11-12).

На виконання зазначеного рішення суду 17.07.2014 був виданий виконавчий лист (а.с. 13).

21.07.2014 постановою заступника начальника відділу державної виконавчої служби Краснопільського районного управління юстиції відкрито виконавче провадження (постанова ВП № 44125412) (а.с. 14).

Відповідно до довідки № 8182, виданої 21.07.2021 Краснопільським відділом державної виконавчої служби у Сумському районі Сумської області, у відділі ДВС перебуває на виконанні виконавчий лист № 578/610/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини. Станом на 01.07.2021 борг по аліментам відсутній (а.с. 15).

Як зазначено у додаткових поясненнях представника позивача, а також вбачається із змісту рішення від 07.07.2014 у справі № 578/610/14-ц, позивач не заперечував проти позовних вимог ОСОБА_2 , заявлених у вказаній справі, тобто погоджувався із розміром аліментів, заявлених до стягнення з нього.

Разом з тим у поданому у межах цієї справи позові позивач просить суд врахувати, що на час винесення судом рішення у справі № 578/610/14-ц мінімальний розмір утримання з доходу платника податків на дитину складав не 1/3 частини заробітку (доходу), а ј їх частини, а позивач на даний час не має можливості сплачувати встановлений судом розмір аліментів і вважає, що розмір частки повинен бути приведений у відповідність до законодавства, тобто не 1/3 частки доходу, як визначено у судовому рішенні, а ј частки, як це передбачено діючим законодавством, що можливо тільки за рішенням суду.

Згідно вимог позовної заяви позивач, з посиланням на положення Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, положення статей 182, 183, 192 Сімейного кодексу України, просить суд змінити (зменшити) розмір аліментів на утримання дитини - сина ОСОБА_4 , установлений судовим рішенням від 07.07.2014 відповідно до вказаного вище.

Згідно додаткових пояснень представника позивача, останній вказує, що у період розгляду справи № 578/610/14-ц ОСОБА_1 мав сталий, хоч і неофіційний заробіток, який дозволяв йому сплачувати аліменти у розмірі, встановленому судом. У 2014 році прожитковий мінімум на дитину віком до 6 років складав 1102 грн, мінімальний розмір аліментів складав 330,60 грн. З 2018 року для платника аліментів, який не працевлаштований, мінімальний розмір аліментів складав вже відповідно до діючого законодавства 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що становило 746 грн. Також у додаткових поясненнях вказано, що на даний час державний виконавець нараховує позивачеві до сплати аліменти у розмірі 3378,30 грн, однак такий розмір є значним для позивача через відсутність постійного і сталого доходу, а тому з урахуванням фінансового стану останнього слід зменшити розмір аліментів, що стягуються з нього.

Відповідач та її представник вважають вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено, що його матеріальне становище на даний час не дозволяє сплачувати аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі, визначеному раніше судом.

Вислухавши пояснення учасників, дослідивши надані ними документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю, виходячи з наступних міркувань.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як вбачається з вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 8 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У ході підготовчого провадження сторонам була надана можливість подати всі необхідні докази, які можуть підтвердити чи спростувати їх вимоги та заперечення стосовно предмета судового розгляду. Клопотань про неможливість подання окремих доказів від учасників справи не надходило.

Згідно статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Аналогічні обов`язки батьків закріплені у частині 2 статті 51 Конституції України.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до закону батьки зобов`язані утримувати своїх дітей незалежно від того, перебувають вони в шлюбі чи шлюб між ними розірвано. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей є безумовним і не залежить від того, чи є батьки працездатними й чи є в них кошти, достатні для надання утримання, вказані обставини лише враховуються судом при визначенні розміру стягуваних аліментів.

Стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 pоку № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня 1991 pоку, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з ч. 1 ст. 182 СК України (редакція станом на 07.07.2014, тобто на момент ухвалення судом рішення у справі № 578/610/14-ц) при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 183 СК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення у справі № 578/610/14-ц) частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. При цьому частина 2 ст. 182 СК України (у редакції, чинній на момент ухвалення цього рішення) передбачала, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Відтак суд зазначає, що розмір частки доходу платника аліментів (позивача), яку ухвалено стягувати з нього на утримання неповнолітньої дитини, визначений судом з урахуванням положень діючого на момент ухвалення рішення законодавства, а тому посилання позивача у позові на те, що на час ухвалення рішення мінімальний розмір утримання з доходу платника податків на дитину становив ј частини такого доходу, суд вважає безпідставним та необґрунтованим. Зазначений розмір частки визначений у ч. 5 ст. 183 Сімейного кодексу України, на яку також посилається у позові позивач, що також суд вважає безпідставним, оскільки вказаною нормою регламентується стягнення аліментів у порядку наказного провадження (шляхом звернення до суду з відповідною заявою про видачу судового наказу) та не стосується спірних правовідносин.

У статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Як на підставу для зменшення розміру стягуваних з нього аліментів позивач та його представник посилаються на те, що відповідно до змін у сімейному законодавстві на даний час встановлений мінімальний гарантований розмір аліментів, який складає 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а тому позивач, який на даний час не працевлаштований, не має можливості сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом при ухваленні рішення від 07.07.2014.

У постанові Верховного Суду України від 05.02.2014 у справі № 6-143цс13, на яку посилається у позові позивач, зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.

Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

У частинах першій, другій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Усталеним є розуміння юридичних фактів як певних фактів реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.

Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Такий висновок про застосування норми права викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.06.2019 у справі № 632/580/17.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 04.07.2018 у справі № 536/1557/17.

Верховний Суд України у пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснив, що зміна законодавства в частині визначення мінімального розміру аліментів на одну дитину не є підставою для перегляду постановлених раніше судових рішень про їх стягнення.

У статті 192 СК України закріплено вичерпний перелік обставин, які можуть бути підставою для зміни розміру аліментів.

Із змісту рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 07.07.2014 відомо, що суд ухвалив стягувати з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частини від його заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку кожного місяця, починаючи стягнення з 17.06.2014 до досягнення дитиною повноліття. Вказане судове рішення, яке набрало законної сили, було ухвалене на засадах змагальності, диспозитивності, з урахуванням всіх необхідних обставин було у законний спосіб присуджено аліментні зобов`язання.

Як вказано вище, відповідності до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. При цьому перелік обставин, які можуть слугувати підставами для зменшення або збільшення розміру аліментів є вичерпним.

Під зміною матеріального стану сторін розуміється як покращення, так і погіршення майнового стану платника або одержувача аліментів. Таким чином, особа, яка є платником аліментів, може звернутися до суду із позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося її матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

Також у пункті 23 постанови №3 від 15.05.2006 Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них. У новому розмірі аліменти сплачуються з дня набрання рішенням законної сили.

У розумінні статті 81 ЦПК України та наведеної вище норми СК України мається на увазі необхідність саме ініціатору позову доводити обставини змін в його особистому житті, зокрема у матеріальному становищі, сімейного стану, здоров`я або ж вказати на інші випадки, що виникли після винесення судового рішення або досягнення домовленості між батьками про способи виконання своїх обов`язків щодо дітей, що можуть бути підставою для зменшення розміру аліментів.

У статті 192 СК України наведено перелік обставин, за яких суд може ухвалити рішення, зокрема, про зменшення розміру аліментів. Такими обставинами є: зміна матеріального стану, зміна сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я як особи, з якої стягуються аліменти, так і особи, на чию користь вони стягуються, та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Тому виходячи з вимог чинного законодавства, вказані обставини повинні бути суттєвими і відігравати значну роль у житті заявника, платника аліментів та доведеними при розгляді спору про зменшення або збільшення розміру аліментів, встановлених рішенням суду.

Із зазначених норм закону також випливає, що зміна розміру аліментів, визначеного рішенням суду, є правом суду, а не його обов`язком, та може бути застосована при наявності відповідних для цього обставин.

Як пояснив у ході судового розгляду представник позивача обставини, які враховувались судом при ухваленні рішення від 07.07.2014, на даний час не змінились.

Позивач зазначає, що у нього погіршився матеріальний стан, оскільки він не має постійного місця роботи, а тому у нього відсутній постійний і сталий дохід.

Як пояснював позивач, він має незакінчену вищу економічну освіту, на даний час працює неофіційно у будівельній сфері, при цьому до органів зайнятості населення з метою офіційного працевлаштування не звертався.

Однак такі обґрунтування сторони позивача жодним чином не можуть розглядатися судом як підстава для зменшення розміру аліментів, оскільки відсутні підстави стверджувати, що ця підстава не перестане існувати у майбутньому.

З аналізу зазначених вище правових норм також вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін і що така зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому суд із урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких в учасників справи виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не доведено підстав для задоволення позову, передбачених ст. 192 СК України.

Враховуючи те, що позивач є особою працездатного віку, має задовільний стан здоров`я, будь-яких належних та допустимих доказів погіршення його матеріального стану з моменту присудження стягнення аліментів на утримання дитини не надав, не надав також доказів того, що ним вчинялись будь-які дії з пошуку роботи (наприклад, звернення до органів зайнятості населення, розміщення відповідних оголошень щодо працевлаштування тощо) на думку суду, не є істотними та достатніми підставами для зменшення визначеного за рішенням суду розміру аліментів, адже вказаний факт мінливості життєвих обставин та його дохід, не може слугувати самостійною підставою для зменшення їх розміру; також розмір стягуваних аліментів за рішенням не є завищеним.

Довідка, надана самим же позивачем, про відсутність заборгованості по сплаті аліментних платежів також свідчить про те, що і на момент звернення до суду з позовом у даній справі позивач мав можливість сплачувати аліменти у розмірі, визначеному судом, та не допускав прострочення платежів.

Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною 1 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вимога позивача щодо зміни розміру аліментів, встановленого у рішенні суду від 07.07.2014, оскільки, за твердженням останнього, такий розмір не відповідав діючому законодавству та був визначений судом без урахування всіх обставин, на думку суду, є намаганням переглянути остаточне та обов`язкове до виконання рішення з метою домогтися повторного розгляду і винесення нового рішення у справі, суперечить принципу правової визначеності.

Як наголошено у пункті 61 рішення ЄСПЛ у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII), одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Суд при розгляді даної справи дійшов висновку, що ні позивачем у письмовому зверненні до суду із доданими документами, ні ним самим та його представником під час розгляду справи не наведено суду жодних вагомих підстав для зменшення розміру аліментів, зокрема зміни матеріального або сімейного стану, погіршення здоров`я; обставини, які враховувались при визначенні розміру аліментів, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, позивачем не оскаржувались і на даний час жодним чином не змінились; беручи до уваги вище наведені норми законів у сукупності з поясненнями учасників судового розгляду, суд прийшов до переконання, що існують всі законні підстави для відмови у задоволенні позову про зміну розміру аліментів на підставі ст. 192 СК України.

Відповідно до положень статей 133, 141 ЦПК України суд залишає за позивачем судові витрати у зв`язку з відмовою у позові.

Керуючись статтями 10, 12, 81, 83, 133, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

У позові відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Петрищев Олександр Олександрович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії СМ № 000492 від 25.09.2017; АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача: адвокат Бельський Володимир Михайлович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР № 21/1696 від 16.10.2018; вул. С.Табали, 52-Б/7, м. Суми.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Краснопільський районний відділ державної виконавчої служби Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), вул. Сумська, 37 смт Краснопілля Сумського району Сумської області.

Повний текст рішення складено 01.11.2021.

Суддя Ю.О. Зеря