Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 522/21745/19

провадження № 61-4551св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Оріон»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2020 року у складі судді Свяченої Ю. Б., та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Оріон» (далі - ТОВ «ФК «Оріон») про зобов`язання звільнити та повернути приміщення зі збереженим майном шляхом виселення.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 згідно з договором купівлі-продажу від 26 березня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М., реєстровий № 4085, придбав квартиру АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 28 березня 2008 року, номер запису 209 в книзі 641пр-99, номер витягу 18285134.

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 жовтня 2010 року в справі № 2-282/10 з нього було стягнуто на користь ПАТ «Кредитпромбанк» заборгованість за кредитним договором від 26 березня 2008 року у розмірі 401 142,47 грн. У 2013 році між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема права вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») до нього на підставі кредитного договору від 26 березня 2008 року № 10/24/08-І, а також укладено договір про відступлення прав вимоги за іпотечним договором № 10/24-3/08-І, посвідченим 26 березня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М., реєстровий номер 4091. 08 серпня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова Компанія «Оріон» укладено договори про відступлення прав за вказаним кредитним та іпотечним договорами.

Позивач зазначав, що 05 грудня 2019 року, скориставшись його відсутністю як власника квартири, оскільки він проживає в селі Довга Пристань Первомайського району Одеської області, представники ТОВ «Фінансова Компанія «Оріон», вступивши у попередню змову з невідомими особами, з метою заволодіння чужим майном, а саме квартирою під АДРЕСА_1 , прибули за місцем знаходження вказаної квартири та розробили план спільних дій, основною метою якого було вторгнення в квартиру зі зміною замків на вхідних дверях. ОСОБА_1 вважав, що відбулось незаконне припинення його права власності та незаконна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 , без згоди та відома фактичного його власника - ОСОБА_1 , на підставі завідомо підроблених, неправдивих документів, складених на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Оріон», з метою подальшого продажу квартири, а тому відбулося неправомірне виселення позивача із спірної квартири і порушено його права.

ОСОБА_1 просив:

зобов`язати ТОВ «ФК «Оріон» звільнити квартиру АДРЕСА_1 та повернути її зі збереженим майном позивачу шляхом виселення ТОВ «ФК «Оріон».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Оріон» про зобов`язання звільнити та повернути приміщення зі збереженим майном шляхом виселення, відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення цивільного позову, що були вжиті ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 11 березня 2020 року, а саме - скасовано арешт шляхом заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявні підстави для переходу права власності на спірну квартиру до ТОВ «ФК «Оріон» та правомірність набуття відповідачем такої квартири у його власність. Тому необґрунтовані твердження позивача щодо вторгнення, заволодіння та незаконного виселення останнього представниками відповідача. Враховуючи, що набуття права власності на майно саме у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку є особливим (спеціальним) порядком набуття таких прав, то застосуванню підлягають норми законодавства України, що регулюють такий порядок набуття права власності, а також настання негативних наслідків для колишнього власника.

Суд першої інстанції вказав, що відповідно до статті 40 Закону України «Про іпотеку», положення якої є спеціальними нормами права в межах даних правовідносин, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Крім того, у разі застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку», до спірних правовідносин також обов`язково застосовується і положення статті 109 ЖК УРСР. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року по справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року по справі № 6-1731цс16. З аналізу положень статті 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 Житлового кодексу УРСР вбачається, що звернення нового власника до суду з позовом про виселення здійснюється у випадку необхідності доведення наявності підстав для примусового звільнення помешкання - зобов`язання мешканців в примусовому порядку покинути житло. Тому таке звернення власника до суду не вимагається у разі добровільного залишення житла мешканцями або не проживання колишнього власника в помешканні. Як вбачається з пояснень ОСОБА_1 та довідки від 11 грудня 2019 року виданої Виконавчим комітетом Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_2 , та проживає за зазначеною адресою з 07 вересня 2010 року по цей час, про що також зазначено ОСОБА_1 у позовній заяві. Відповідно до довідки про зняття з реєстрації місця проживання особи від 22 листопада 2019 року, виданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_1 одночасно був знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі втрати права власності та, відповідно, втрати права користування. Отже, викладені вище обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо повернення майна шляхом виселення, адже судом встановлено, що позивач втратив право власності та, відповідно, право користування спірною квартирою внаслідок невиконання кредитних зобов`язань, наявність та невиконання яких підтверджувались особисто ОСОБА_1 як у позовній заяві, так і в судових засіданнях. На момент подання даного позову позивач втратив право власності на спірне майно, у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, як на предмет іпотеки, через невиконання взятих на себе кредитних зобов`язань.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2020 року, залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

Доводи про те, що судом не взято до уваги судові рішення в інших справах за участі цих самих осіб за іншими предметами спору, а саме у справі №522/5351/20, справі №522/21240/19, справі №522/21240/19, справі №522/21926/19, колегією суддів відхилено. Учасники судового розгляду зобов`язані повідомити суд про всі відомі їм рішення судів, що стосуються предмету спору, а також про всі відомі їм незавершені судові провадження, що стосуються предмету спору. ОСОБА_1 ані до клопотання про відкладення розгляду справи, на яке він посилається, ані до апеляційної скарги не надав належним чином завірені копії ухвал суду в справі № 522/5351/20, справі № 522/21240/19, справі № 522/21240/19, справі № 522/21926/19 та не пояснив, яким саме чином зазначені справи з іншими предметами спору, впливають на розгляд даної справи про звільнення спірної квартири та повернення її зі збереженим майном позивачу шляхом виселення, чи які саме обставини, встановлені під час їх розгляду, спростовують висновки суду першої інстанції та/або підтверджують твердження позивача. Тому, у суду першої інстанції не було змоги надати правову оцінку вищезазначеним судовим рішенням по іншим справам із визначенням правовідносин, які впливають на розгляд даної справи.

При відхиленні доводів про подвійне стягнення за одним і тим же договором іпотеки апеляційний суд вказав, що з наданої ОСОБА_1 роздруківки зі спецрозділу автоматизованої системи виконавчого провадження від 26 серпня 2020 року вбачається, що 25 грудня 2013 року виконавчий документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 27025367, було повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження». За виконавчим документом, на підставі якого було відкрито виконавче провадження № 27025367, не може бути здійснено подвійне стягнення, оскільки виконавчий лист повернуто стягувачу без виконання. ТОВ «ФК «Оріон» набуло право власності на спірну квартиру в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, що міститься у договорі іпотеки № 10/24-3/08-І, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М., зареєстрованому в реєстрі за № 4090. Предметом розгляду даної справи є зобов`язання звільнити та повернути приміщення зі збереженим майном шляхом виселення, а не оспорювання кредитного та іпотечного договорів або права власності на майно.

Колегія суддів звернула увагу на те, що для захисту своїх прав ОСОБА_1 не позбавлений права на оспорення фактів укладення кредитного та іпотечного договорів, фактів переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Оріон» та оскарження державної реєстрації на спірну квартиру. Таким чином, доводи апелянта не мають наслідком скасування рішення суду першої інстанції. Зводяться виключно до необхідності переоцінки доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується апеляційний суд.

Аргументи учасників справи

17 березня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, в якій просив: скасувати оскаржені судові рішення; ухвалити рішення яким задовольнити позов ОСОБА_1 .

Касаційна скарга мотивована тим, що за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці житлового будинку чи житлового приміщення зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється виключно на підставі рішення суду. Враховуючи, що виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_4 відбулось без рішення суду і доказом тому є залишені власником ОСОБА_1 особисті речі, побутова та електронна техніка, меблі тощо, тобто все майно, що наразі знаходиться в даній квартирі та належить в одноосібному порядку ОСОБА_1 та яким користуються юристи відповідача, є підставою для задоволення вимог.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2021 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15 та постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 26 березня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (правонаступником якого є ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 10/24/08-І. Відповідно до умов кредитного договору (п. 1.1.) Банк відкрив ОСОБА_1 невідновлювальну мультивалютну кредитну лінію у національній валюті України в межах загальної суми - 404 000,00 грн, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути наданий кредит не пізніше 25 березня 2033 року (включно).

У пункті 2.1. кредитного договору, кредитні кошти надаються на такі цілі: купівлю нерухомості, споживчі цілі, в тому числі, на купівлю двокімнатної квартири, загальною площею - 53,5 кв. м, яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу № 4085 від 26 березня 2008 року.

26 березня 2008 року для забезпечення виконання ОСОБА_1 взятих на себе кредитних зобов`язань за зазначеним вище кредитним договором між ВАТ «Кредитпромбанк» та позивачем було укладено договір іпотеки № 10/24-3/08-І, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М., зареєстрований в реєстрі за № 4090.

Відповідно до умов договору іпотеки ОСОБА_1 було передано в іпотеку придбане ним за рахунок кредитних коштів нерухоме майно, а саме - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею - 53,5 кв. м, житловою площею - 29,6 кв. м, яка належала позивачу на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. від 26 березня 2018 року, зареєстрованого в реєстрі за № 4085.

Передана в іпотеку квартира була придбана ОСОБА_1 за кредитні кошти безпосередньо в дату укладення кредитного договору та договору іпотеки, а саме - 26 березня 2008 року, що підтверджується договором купівлі-продажу за № 4085.

У 2013 році між ВАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, зокрема, права вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № 10/24/08-І від 26 березня 2008 року, і договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки № 10/24-3/08-І від 26 березня 2008 року.

08 серпня 2019 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Оріон» було укладено договір № 1665/К купівлі-продажу прав вимоги, зокрема права вимоги до ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № 10/24/08-І від 26 березня 2008 року, і договору відступлення права вимоги за договором іпотеки № 10/24-3/08-І від 26 березня 2008 року, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М. та зареєстровано в реєстрі за № 4090.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження за індексним номером 176786662 від 08 серпня 2019 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки за індексним номером 176785098 від 08 серпня 2019 року ТОВ «ФК «Оріон» 08 серпня 2019 року набуло прав кредитора та іпотекодержателя за кредитним договором та договором іпотеки по відношенню до боржника ОСОБА_1

01 жовтня 2019 року ТОВ «ФК «ОРІОН» як новим кредитором у зв`язку з порушеннями взятих ОСОБА_1 на себе кредитних зобов`язань за кредитним договором направлено вимогу іпотекодавцю за вих. 16-08 від 16 серпня 2019 року про усунення порушень кредитного договору від 26 березня 2008 року за № 10/24/08-І, повернення грошових коштів (сплату заборгованості за тілом кредиту), сплату заборгованості за процентами, комісією та оплату штрафів.

За змістом вказаної вимоги ТОВ «ФК «Оріон» як кредитор та іпотекодержатель вимагав від ОСОБА_1 усунути відповідні порушення кредитних зобов`язань у тридцятиденний строк з дня вручення такої вимоги. За текстом вказаної вимоги ТОВ «ФК «Оріон» зазначає, що відповідно до розрахунку заборгованості станом на 08 серпня 2019 року, за кредитним договором заборгованість позивача за тілом кредиту та процентами складає - 679 951,34 грн, пеня - 129 987,97 грн, штраф - 24 240,00 грн, а загалом - 834 179,31 грн. Крім того, відповідач попередив ОСОБА_1 про те, що ТОВ «ФК «Оріон» вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, в порядку, встановленому статтями 36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку», з можливістю прийняття товариством у власність квартири як предмету іпотеки.

02 жовтня 2019 року вимога була належним чином вручена ОСОБА_1 , про що свідчить проставлений підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення АТ «Укрпошта» за № 6500139484309.

ТОВ «ФК «Оріон» набуло право власності на спірну квартиру в позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження, що міститься у договорі іпотеки № 10/24-3/08-І, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М., зареєстрованому в реєстрі за № 4090.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 188140164 від 08 листопада 2019 року власником спірної квартири є саме відповідач - ТОВ «ФК «Оріон». ТОВ «ФК «Оріон» набуло право власності на квартиру на підставі таких документів як: - вимога про усунення порушень кредитного договору, серія та номер: 16-08, виданий 16 серпня 2019 року, видавник: ТОВ «Фінансова компанія «Оріон»; договір іпотеки, серія та номер: 10/24-3/08-І, виданий 26 березня 2008 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М.; - кредитний договір, серія та номер: 10/24/08-І, виданий 26 березня 2008, видавник: ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 .

Згідно довідки від 11 грудня 2019 року, виданої Виконавчим комітетом Довгопристанської сільської ради Первомайського району Миколаївської області, ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_2 , та проживає за зазначеною адресою з 07 вересня 2010 року по цей час, про що також зазначено ОСОБА_1 у позовній заяві.

Відповідно до довідки про зняття з реєстрації місця проживання особи від 22 листопада 2019 року, виданої Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, ОСОБА_1 був знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі втрати права власності та відповідно втрати права користування.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 та частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

Звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина перша та друга статті 40 Закону України «Про іпотеку»).

«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме - існування достатнього та тривалого зв`язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).

Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).

Фізична особа може мати кілька місць проживання (частина шоста статті 29 ЦК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що «встановивши, що квартира, яка є предметом спору, була житлом заявниці за змістом статті 8 Конвенції, суд повинен визначити, чи мало місце втручання в її право на повагу до свого житла органів державної влади. Уряд стверджував, що заявниця мала подати скаргу на міліціонерів, які замкнули спірну квартиру і не впускали її всередину, в порядку, передбаченому для подання скарг на дії та рішення посадових осіб органів влади. Суд тлумачить цю заяву як визнання того, що особи, які здійснили виселення заявниці, діяли як державні посадові особи. Виселення заявниці з спірної квартири державними посадовими особами представляло собою втручання в її право на повагу до житла з боку органів державної влади. Для того, щоб визначити, чи було це втручання необхідним, як цього вимагає пункт 2 статті 8, суд насамперед повинен розглянути питання про те, чи було воно «передбачено законом» (див. Gillow v. The United Kingdom, § 48). Стаття 90 Житлового кодексу допускає виселення лише з підстав, встановлених законом, і тільки в судовому порядку. Така норма встановлює важливу процесуальну гарантію проти свавільного виселення і її формулювання не допускає винятків. Уряд погодився з тим, що в справі заявниці мав дотримуватися порядок, передбачений статтею 90 Житлового кодексу, навіть при тому, що її проживання не було юридично оформлено. Суд не вбачає підстав не погодитися з цим висновком. Не можливо виділити будь-які обставини, які могли б виправдати в даному випадку відступ від звичайного порядку виселення і досить поспішний перерозподіл права на користування цією квартирою на користь співробітника міліції лише через сім днів після смерті попереднього наймача. Звідси випливає, що втручання в цій справі не може розглядатися як «передбачене законом» згідно з пунктом 2 статті 8 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції. У світлі цього висновку, у Суду немає необхідності вирішувати питання про те, чи було це втручання «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї з цілей, перелічених в пункті 2 статті 8 (PROKOPOVICH v. RUSSIA, № 58255/00, § 40 - 45, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 159/4007/20-ц (провадження № 61-2315св21) вказано, що:

Європейський суд з прав людини зауважив, що «встановивши, що квартира, яка є предметом спору, була житлом заявниці за змістом статті 8 Конвенції, суд повинен визначити, чи мало місце втручання в її право на повагу до свого житла органів державної влади. Уряд стверджував, що заявниця мала подати скаргу на міліціонерів, які замкнули спірну квартиру і не впускали її всередину, в порядку, передбаченому для подання скарг на дії та рішення посадових осіб органів влади. Суд тлумачить цю заяву як визнання того, що особи, які здійснили виселення заявниці, діяли як державні посадові особи. Виселення заявниці з спірної квартири державними посадовими особами представляло собою втручання в її право на повагу до житла з боку органів державної влади. Для того, щоб визначити, чи було це втручання необхідним, як цього вимагає пункт 2 статті 8, суд насамперед повинен розглянути питання про те, чи було воно «передбачено законом» (див. Gillow v. The United Kingdom, § 48). Стаття 90 Житлового кодексу допускає виселення лише з підстав, встановлених законом, і тільки в судовому порядку. Така норма встановлює важливу процесуальну гарантію проти свавільного виселення і її формулювання не допускає винятків. Уряд погодився з тим, що в справі заявниці мав дотримуватися порядок, передбачений статтею 90 Житлового кодексу, навіть при тому, що її проживання не було юридично оформлено. Суд не вбачає підстав не погодитися з цим висновком. Не можливо виділити будь-які обставини, які могли б виправдати в даному випадку відступ від звичайного порядку виселення і досить поспішний перерозподіл права на користування цією квартирою на користь співробітника міліції лише через сім днів після смерті попереднього наймача. Звідси випливає, що втручання в цій справі не може розглядатися як «передбачене законом» згідно з пунктом 2 статті 8 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції. У світлі цього висновку, у Суду немає необхідності вирішувати питання про те, чи було це втручання «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення однієї з цілей, перелічених в пункті 2 статті 8 (PROKOPOVICH v. RUSSIA, № 58255/00, § 40 - 45, ЄСПЛ, від 18 листопада 2004 року). Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позивач вселилася до спірної квартири як дочка попереднього власника - ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто відсутні підстави вважати, що вона самоправно зайняла спірне житлове приміщення. При цьому позивача було самоуправно виселено із спірного приміщення в позасудовому порядку, що є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла. Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням підлягають задоволенню.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження (пункти 1, частини першої статті 264 ЦПК України).

У мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при відмові в задоволенні позову суди вважали, що позивач втратив право власності і право користування спірною квартирою у зв`язку зі зверненням стягнення на нього як на предмет іпотеки через невиконання взятих на себе кредитних зобов`язань. Звернення власника до суду не вимагається у разі добровільного залишення житла мешканцями або не проживання колишнього власника в помешканні;

суди не врахували, що: фізична особа може мати декілька місць проживання; виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку; про добровільність виселення може свідчити самостійне звільнення особою спірного приміщення, в тому числі й від речей;

суди не перевірили: аргументів позову про виселення позивача із спірного приміщення в позасудовому порядку та щодо неправомірного виселення позивача із спірної квартири; чи вчиняв дії позивач по заміні вхідних замків для відновлення свого права (а. с. 2 -4, том 1; а. с. 16 - 20, том 2);

за таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відмову в задоволенні позову, а тому судові рішення належить скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 159/4007/20-ц (провадження № 61-2315св21), дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить задовольнити частково; оскаржені судові рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року скасувати.

Передати справу № 203/3131/19 на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 серпня 2020 року та постанова Одеського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук