СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/3100/20

пр. № 2/759/751/21

19 жовтня 2021 року Святошинський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Коваль О.А. при секретарі Волошину А.О. за участю представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) про визнання безпідставним факт набуття і збереження грошових коштів та стягнення коштів, як безпідставно отриманих і збережених,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_4 про визнання безпідставним факт набуття і збереження грошових коштів та стягнення коштів, як безпідставно отриманих і збережених, обгрунтовуючи позовні вимоги, згідно уточненої редакціх позову (а.с. 16, 17) тим, що отримані відповідачем від нього кошти у розмірі 2 000 000 грн. згідно розписки від 13.12.2016 року є безпідставно отриманими, оскільки ОСОБА_4 заволодів ними обманним шляхом. Наявність розписки від 13.12.2016 року підтверджує лише передачу та одержання грошових коштів, а не виникнення договірних правовідносин, у зв"язку з чим такі 2 000 000 грн. необідно стягнути з відповідача разом з 3% річних за період з 12.12.2019 року по 12.02.2020 року у розмірі 10 336 грн. 85 коп.; пенею за несвоєчасне виконання грошового зобов"язання за період з 12.12.2019 року по 12.02.2020 року у розмірі 44811 грн. 06 коп. згідно ст. 530, 625, 1212 ЦК України.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі. На запитання суду пояснив, що кошти у розмірі 2 000 000 грн. позивачем були передані відповідачу добровільно в рахунок виконання певних послуг, зокрема виконання проєктних робіт, проте сам договір на надання таких послуг укладено не було, оскільки не були досягнуті істотні умови такого договору, а надані відповідачу гроші у розмірі 2 000 000 грн. були авансом, що загалом на думку представника позивача і є обманом з боку відповідача.

Предсавник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнавав, просив у їх задоволенні відмовити, оскільки такі безпідставні. Суду пояснив, що між сторонами 13.12.2016 року був укладений договір простої, письмової форми у вигляді розписки на надання відповідачем позивачу певних послуг, зокрема для виконаня проєктних робіт по об"єкту будівництва багатоквартирного будинку за адресами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , виконання якого і було ним організовано про що свідчить створений робочий проєкт № 12-2/2016 "Будівництво мереж 10кв для електропостачання житлових будинків за адресою: АДРЕСА_5 , та АДРЕСА_6 ., який також було узгоджено за участю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з необхідними службами міста, а також після декількох колективних консультацій в ПрАТ "Київенерго" де були присутніми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було видано технічне рішення № К-00-16-1201, К-00-16-1202, К-00-16-1203 до проєктної документації, розробленої ОСОБА_5 робочий проект " 12-2/2016 будівництва електромереж погодженого без зауважень, яку надав суду в якості доказу наданих пояснень.

Також за клопотанням представника відповідача в судовому засіданні було допитано свідка ОСОБА_5 , який під присягою зазначив, що за завданням ОСОБА_4 та за наданими ним технічними умовами він виконав всі необхідні проєктні роботи по об"єкту будівництва багатоквартирного будинку за адресами АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , а саме створив робочий проєкт № 12-2/2016 "Будівництво мереж 10кв для електропостачання житлових будинків за адресою: АДРЕСА_5 , та АДРЕСА_6 ., який в подальшому було узгоджено з необхідними службами міста та погоджено у належний спосіб, за що від ОСОБА_4 отримав відповідну плату. На запитання суду свідок зазначив, що з 2013 року він є фізичною особою підприємцем, з ОСОБА_4 мали усну домовленість на виконання ним зазначених робіт, тоді як з ОСОБА_3 ніяких договорів чи домовленостей він не мав.

Після надання представником відповідача та свідком пояснень представник позивача у виступі в судових дебатах, зазначив, що написана розписка від 13.12.2016 року є дійсно простою формою правочину укладеного між позивачем та відповідачем на виконання певних послуг, проте оскільки такі послуги надані були позивачу не самим відповідачем, тому сплачені відповідачу кошти у розмірі 2 000 000 грн. мають бути повернуті. Зазначив, представник позивача і те, що дійсно заявлена у позові норма ст. 1212 ЦК Украни є некоректною, але суд має самостійно застосувати ст. ст. 530, 593 ЦК України та прийняти рішення на користь позивача.

Заслухавши представників позивача та відповідача, свідка, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та співставленні, суд дійшов висновку про безпідставність вимог, які не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд ( ч.1, 3 ст. 13 ЦПК України).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/18389/20 зазначив, що зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Відповідно до п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

Тоді як, тільки на стадії судових дебатів представник позивача вказав на інші обставини та норми матеріального права, що оцінюється судом відповідним чином та не можуть бути прийняті судом до розгляду, оскільки така зміна підстав позову заявлена з порушеням строку визначеного ЦПК України та в порушення способу, визначеного ч. ч.3, 5 ст. 49 ЦПК України.

Так, заявляючи вказаний позов позивач вказував на безпідставність отриманих відповідачем грошей у розмірі 2 000 000 грн., які і просив повернути йому на підставі ст. 1212 ЦК України разом з пенею та трьома відсотками річних.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого ст. 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми, можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов`язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Норма ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України (такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14 та Верховний Суд у постановах від 18 квітня 2018 року у справі № 668/7704/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 753/650/15-ц).

Вирішуючи спір по суті суд виходить з того, що ст. 1212 ЦК України застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Як зазначав Верховний Суд, норми ст. ст. 1212, 1213 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Відповідно, якщо суд встановлював наявність між сторонами договору, то визнавав застосування до таких відносин ст. 1212 неправильним (постанова від 14.10.2014 року у справі №3-129гс14, постанова від 25.02.2015 року у справі №3-11гс15, постанова від 02.02.2016 року у справі №6-3090цс15 та ін.).

Тоді як, у судовому засіданні встановлено існування між сторонами саме договірних відносин, про що в судових дебатах зазначив і представник позивача, зокрема щодо надання послуг, які були укладені в простій письмовій формі у вигляді розписки від 13.12.2016 року та що підверджується наданими суду доказами та узгоджуються з поясненнями представника відповідача та наданими ним доказами, та поясненнями свідка.

Отже, існування договірних відносин між сторонами виключає можливість застосовувати ст. 1212 ЦК України , у звязку з чим такі позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми законодавства, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи встановленні в судовому засіданні обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову. Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суд обгрунтовувати своє рішення, його не можна тлумачити, як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року). З огляду на вказане, суд навів всі необхідні та ключові мотиви вказаного рішення. Відповідно до ст. ст. 6, 83, 1212 ЦК України та керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 64, 88, 179, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання безпідставним факт набуття і збереження грошових коштів та стягнення коштів, як безпідставно отриманих і збережених, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду на бирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 цього Кодексу. Повний текст рішення виготовлено 29.10.2021 року.

Суддя Коваль О.А.