Справа № 22ц-14141/10 Головуючий в суді першої інстанції
Категорія 44 Бескровний Я.В.
Доповідач в суді апеляційної інстанції
Медведєва Л.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2010 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської областів складі :
Головуючого - Медведєвої Л.П.
Суддів - Карташова О.Ю.
Луганської В.М.
при секретарі -
Рубльові Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду в місті Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 28 вересня 2010 року у справі за позовом Луганської комунальної установи „Обласна рятувально -водолазна служба” до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу,
В С Т А Н О В И Л А :
Звернувшись з апеляційною скаргою, ОСОБА_5 важає рішення частково незаконним та ставить питання про його скасування і ухвалення нового по суті позовних вимог.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_5 на користь Луганської комунальної установи „Обласна рятувально - водолазна служба” 20 392,74 гривень та судові витрати в сумі 342,17 гривень.
Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився ё про час і місце останнього його повідомлено належним чином і в установленому законом порядку.
Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому зсіданні апеляційну скаргу підтримав.
Представник позивача в судовому засіданні пояснила, що вона не визнає доводи апеляційної скарги.
Відповідач ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він вважає рішення суду законним, він виконував рішення суду про поновлення та звільнення працівника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_5, представника позивача та відповідача ОСОБА_6,дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.
У грудні 2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. У викладенні обставин, якими він обгрунтовував свої позовні вимоги,позивач зазначив, що відповідно до розпорядження голови Луганської обласної ради від 24.02.2006 року відповідач ОСОБА_5 виконував обов’язки начальника Луганської комунальної установи „Обласна рятувально-водолазна служба”. З 25.01.2007 року обов’язки начальника установи було покладено на ОСОБА_6. У зв’язку з тим, що відповідачи винні у незаконному звільненні робітника установи, останній завдано збитки. Позивач просив стягнути з відповідачів у відшкодування шкоди 22 216,98 гривень та судові витрати.
За результатами розгляду справи судом першої інстанції були встановлені наступні обставини.
Так, судом встановлено, що з 24.02.2006 року ОСОБА_5 призначено виконуючим обов’язки начальника Луганської комунальної установи „Обласна рятувально - водолазна служба”. Наказом № 37 від 15.05.2006 року він звільнив водолаза ОСОБА_7.Рішенням суду останнього поновлено на роботі. У зв’язку з тим, що рішення було скасовано апеляційним судом, наказом вже начальника установи ОСОБА_6 водолаза ОСОБА_7 знов було звільнено з роботи. Рішенням суду від 22.01.2009 року його поновлено на роботі з 29.04.2006 року та на його користь з позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу 18210,65 гривень, на правову допомогу 2000,00 гривень, судові витрати 182,11 гривень. Вказані суми були виплачені позивачем ОСОБА_7.
Спір судом вирішено на підставі ст.134 КЗпП України, при ухваленні рішення суд керувався ст.ст.10,11,209,212,214-215,218 ЦПК України.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що суми, які були стягнуті на користь ОСОБА_7 з позивача за незаконне звільнення з роботи за рішенням суду, яке набрало законної сили, були наслідком прийняття відповідачем ОСОБА_5 наказу про звільнення останнього з роботи, а тому в порядку ст.134 КЗпП України з нього на користь позивача підлягає стягненню сума 20392,74 гривень. Щодо стягнення шкоди з відповідача ОСОБА_6, судом зазначено, що поновлючи та звільняючи своїми наказами ОСОБА_7 з роботи, відповідач виконував рішення судів різних інстанцій, а тому за заподіяну шкоду позивачу відповідати не повинен.Далі, судом зазначено, що вимоги в порядку регресу за виплату ОСОБА_7 компенсації за невикористану відпустку не підлягають задоволенню, оскільки ця сума за рішенням суду не стягувалась.
За наслідками розгляду апеляційної скарги колегія суддів визнала, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, виходячи з наступних підстав.
Нормою статті 134 КЗпП України передбачено випадки повної матеріальної відповідальності працівників у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі ё організації.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації ё у випадку, крім іншого, якщо службова особа винна у незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу / п.8 ст.134 КЗпП України /.
Як встановлено судом першої інстанції та не оспорюється під час розгляду справи апеляційним судом, відповідач ОСОБА_5.ё являючись службовою особою Луганської комунальної установи „Обласна рятувально - водолазна служба ”, а саме : керівником цієї установи, 15 травня 2006 року незаконно звільнив працівника. Наказом відповідача ОСОБА_6, який після відповідача ОСОБА_5 став керівником вказаної установи, незаконно звільненого працівника поновлено на роботі на підставі рішення суду. У подальшому рішення суду першої інстанції про поновлення працівника на роботі ухвалою апеляційного суду Луганської області скасовано і справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. У зв’язку з тим, що рішення про поновлення на роботі працівника вищестоящим судом було скасовано ё наказом відповідача ОСОБА_6 від 05 вересня 2007 року працівника було звільнено з
роботи . Рішенням суду від 22 січня 2009 року накази про звільнення працівника від 15 травня 2006 року, який підписано відповідачем ОСОБА_5 та від 05 вересня 2007 року ё підписаний відповідачем ОСОБА_6, визнані незаконними та скасовані і працівника поновлено на роботі, з установи на користь працівника стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 18210,65 гривень та витрати на правову допомогу в сумі 2000 гривень. Вказані суми установою виплачені працівнику, якого поновлено на роботі.
Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.13 постанови від 29 грудня 1992 року № 14 « Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками « / з подальшими змінами /, застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі п.8 ст.134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі ё що за цим законом покладається обов’язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству ё установі ё організації у зв’язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижче оплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що винною службовою особою, за наказом якої звільнення працівника здійснено з порушенням закону, є відповідач ОСОБА_5 і на нього має бути покладено обов’язок по відшкодуванню шкоди , заподіяної позивачу у справі у зв’язку з оплатою незаконно звільненому часу вимушеного прогулу.
На відповідача ОСОБА_6, як вважає колегія суддів, покласти таку матеріальну відповідальність підстав немає, оскільки він підписував накази про поновлення працівника та про його звільнення на підставі рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Шкода установі завдана саме незаконним звільненням працівника за наказом відповідача ОСОБА_5.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційна скарга відповідача ОСОБА_5 має бути відхилена і рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Довід апеляційної скарги про те ё що судом першої інстанції доказам у справі дана неправильна оцінка, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки судом першої інстанції після закінчення розгляду справи оцінку доказів проведено відповідно до вимог ст.212 ЦПК України.
Довід апеляційної скарги про те ё що у відповідача ОСОБА_6 після постановлення апеляційним судом ухвали про скасування рішення про поновлення працівника на роботі з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, не було підстав для звільнення працівника, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки за наслідками скасування рішення суду про поновлення працівника, останній вважається не поновленим на роботі.
Керуючись ст.ст.209,307,308 ЦПК України,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 28 вересня 2010 року у справі за позовом Луганської комунальної установи „Обласна рятувально - водолазна служба ” до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий
Судді