Дата документу 20.10.2021 Справа № 335/2152/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/2152/20                      Головуючий у 1 інстанції Соболєва І.П.

Провадження № 22-ц/807/2788/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Крилової О.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГУ Національної поліції в Запорізькій області, прокуратури Запорізької області, Державної казначейської служби України про відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства, прокуратури.

В обґрунтування позову зазначено, що 28.02.2015 приблизно о 21.00 години його було затримано за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

Проте, протокол про його затримання був складений лише 01.03.2017 о 15.37 години. Ухвалою слідчого судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.03.2017 було застосовано щодо нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.03.2017 його було визнано невинуватим. Вирок набрав законної сили 16.11.2017.

Тобто, він перебував під слідством 33 місяці.

Посилаючись на ч. 1 ст. 1166, п. 2 ч. 2 ст. 1167, ст. 1176 Цивільного кодексу України,  ст.ст. 15 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», позивач вказує, що він має право на відшкодування шкоди, яку він зазнав внаслідок вищезазначених незаконних дій. Завдана йому моральна шкода виразилась у погіршені психологічного стану, були порушені нормальні життєві зв`язки, в наслідок чого він змушений до теперішнього часу вживати додаткові зусилля для нової організації життя.

Просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання в безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку на його користь 174 751 грн. моральної шкоди, 56 500 грн. витрат на оплату послуг адвоката в межах кримінального провадження.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 174 751 грн. та 49 500 грн. витрат на правничу допомогу.

В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ГУ Національної поліції в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правничу допомогу по кримінальному провадженню 20 090 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Запорізька обласна прокуратура апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 149 100, 58 грн. в іншій частині позову відмовити. Компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений судовий збір на користь Запорізької обласної прокуратури.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Державна казначейська служба України подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що до спірних правовідносин застосовується Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06 березня 1996 року за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі Положення).

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03.03.2017р., залишеним без змін Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16.11.2017р., ОСОБА_1 було виправдано за ч.3 ст.185 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України у зв`язку з недоведеністю вини.

Частиною 6 ст.82 ЦПК України встановлено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням становить з 28.02.2015 (дата затримання) по 16.11.2017 (дата набрання законної сили вироком), а саме: 33 місяців і 17 днів.

Відповідно до ст. 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

За приписами статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок:незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «;Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, відшкодовується у повному обсязі, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Відповідно до п. 2 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення. (

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.

Враховуючи те, що Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» не містить імперативних вимог щодо процесуальної форми документа, з яким особа має право звернутись до суду за захистом свого порушеного права, то таким способом захисту в силу положень ст. ст. 15, 16 ЦК України може бути, зокрема, звернення до суду з відповідною позовною заявою. Відсутність повідомлень (роз`яснень) особі порядку та строків звернення за відшкодуванням шкоди, попереднього визначення розміру таких відшкодувань, не позбавляє особу права на відшкодування, встановленого законом.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначив, що спричинена йому моральна шкода виразилась у погіршені психологічного стану, були порушені нормальні життєві зв`язки, в наслідок чого він змушений до теперішнього часу вживати додаткові зусилля для нової організації життя.

Положення статті 1167 ЦК України встановлюють особливий режим відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду. Акти правоохоронних органів та суду, незаконність яких може привести до виникнення деліктного зобов`язання, визначені у ЦК вичерпним чином.

В силу приписів ч. 1 ст.1176 ЦК України, спеціальний делікт виникає у відношенні фізичної особи внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових чи службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Згідно ч. 6 ст. 1176 ЦК України, шкода завдана фізичній особі або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що Порядок відшкодування шкоди встановлюється законом «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», де п. 1 ст. 1 п. 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року підлягає відшкодуванню шкода завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи.

Згідно ст. 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" питання про відшкодування моральної шкоди у зазначених випадках та її розмір вирішується за заявою громадянина ухвалою суду першої інстанції, який розглядав кримінальну справу або якому вона мала бути підсудна.

Розмір моральної шкоди в цих випадках визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди в цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Враховуючи період перебування ОСОБА_1 33 місяці і 17 днів, судом першої інстанції вірно встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди становить 212732,88 грн. (6000 грн. х 33 місяців = 198000,00 грн.) + (17 днів або 408 годин х 36,11 грн. = 14732,88 грн.). при цьому судом першої інстанції враховано вимоги статті 13 ЦПК України, та з урахуванням того, що у прохальній частині позову позивач просив стягнути конкретну суму 174751 грн. моральної шкоди, то в даному випадку суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання компенсації судових витрат позивача на правову допомогу, судом першої інстанції вірно застосовані приписи статей 133, 137 ЦПК України та Правила адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09 червня 2017 року.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

З матеріалів справи вбачається, що участь адвоката Гришина О.М., який представляв інтереси позивача у справі і факт надання ним правової допомоги підтверджено ордерами на надання правової допомоги, договорами про надання адвокатської допомоги, копіями свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, квитанціями та Актами прийняття-передачі наданої правничої допомоги. Розмір витрат на правничу допомогу заявлений до стягнення та підтверджений відповідними доказами складає 56500,00 грн. у кримінальному провадженні.

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера №36 від ОСОБА_2 було прийнято 7000 грн.

З заявами про зменшення розміру судових витрат відповідачі до суду не зверталися, а тому підстав для зменшення вказаних сум не має.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що в силу приписів ст. 2 ЦК України учасником спірних правовідносин у справі про відшкодування шкоди за рахунок держави на підставі статті 1176 ЦК України є держава Україна, а тому вона має бути відповідачем. Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Згідно п.4 пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про те, що стягнення встановленого розміру шкоди на користь ОСОБА_1 має бути з Державного бюджету України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

З урахуванням того, що доводи апеляційних скарг, є ідентичними доводам відзивам на позовну заяву, яким суд надав належну оцінку, висновки суду є достатньої аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії"). Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначають у апеляційних скаргах скаржники.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилаються скаржники в апеляційних скаргах, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційних скарг, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржниками в апеляційних скаргах доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржниками норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 03 червня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 жовтня 2021 року.

Головуючий

Судді: