Справа № 453/1449/20                                Головуючий у 1 інстанції: Ясінський Ю.Є.

Провадження № 22-ц/811/2414/21                        Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 30

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       26 жовтня 2021 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

                        секретаря Юзефович Ю.І.

з участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року в складі судді Ясінського Ю.Є. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння,-

встановив:

У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 11.12.2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні.

Одночасно із позовною заявою ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про забезпечення позову, просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту: на житловий будинок АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 4624555700:01:009:0406, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 4624555700:01:009:0407, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у власності ОСОБА_5 .

Клопотання про забезпечення позову обґрунтовував поданою до суду позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зазначав, що на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 05.10.2017, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Борисовою Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за №1656, отримав у власність вищевказані об`єкти нерухомого майна. Однак, здійснивши перевірку об`єктів вищевказаної нерухомості в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно він довідався, що земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624555700:01:009:0406 та кадастровий номер 4624555700:01:009:0407 і житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , якимось чином зареєстровані на праві власності за ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу. Як вбачається з реєстру, 25 березня 2020 року укладено договір купівлі-продажу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Також довідався про укладення 19 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А., якою прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 54651919 та 54651949 від 19.10.2020. За даним договором ОСОБА_2 передав в іпотеку ОСОБА_5 нерухоме майно, а саме: земельну ділянку бн, кадастровий номер 4624555700:01:009:0406, та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . 

Крім цього, 19 жовтня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу № 2450, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Дімітровою Т.А., за умовами якого ОСОБА_2 продав ОСОБА_5 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4624555700:01:009:0407.

Враховуючи всі зазначені факти, з метою запобігання подальшого переоформлення на третіх осіб права власності на житловий будинок та земельні ділянки, які є предметом спору, що в подальшому утруднить виконання рішення або може взагалі унеможливити його виконання, а також зробить неефективним захист та поновлення порушеного права, просив накласти арешт на спірні об`єкти нерухомості, задовольнивши заяву про забезпечення позову.

Оскаржуваною ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 рокузаяву ОСОБА_3 про забезпечення позову задоволено.

Накладено арешт на: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який перебуває у власності ОСОБА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 4624555700:01:009:0406, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у власності ОСОБА_2 ; земельну ділянку, кадастровий номер 4624555700:01:009:0407, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та перебуває у власності ОСОБА_6 .

Ухвалу суду оскаржив відповідач ОСОБА_2 , з ухвалою не погоджується, вважає її неправомірною, безпідставною та такою, що порушує його права.

Покликається на купівлю житлового будинку і земельної ділянки у власність, які належали продавцю ОСОБА_4 на підставі рішення суду та відсутність жодних обмежень щодо відчуження відповідного майна не було.

Зазначає, що у випадку наявності будь яких обмежень у реєстрах, не зміг би придбати спірні об`єкти, а оскільки таких не було, то відсутні підстави стверджувати, що оспорювані договори є незаконними.

Стверджує, що оскаржувана ухвала порушує його право розпоряджатися своєю власністю, при цьому накладаючи арешт, суд не мотивував свого рішення.

Вважає, що дана справа є штучно створеною, тому не може братися до уваги та розглядатися Сколівським районним судом Львівської області, в цьому контексті покликається на справу №522/7303/17 та розгляд її в касаційному порядку.

Зокрема, зазначає, що Одеський апеляційний суд виніс постанову у цій справі, з якої вбачається, що ОСОБА_7 не є власником спірного майна, оскільки договори купівлі-продажу були укладені без дійсної на це волі сторін, а були лише предметом застави, тобто останній не був власником спірного будинку і земельної ділянки в момент укладення договорів зі ОСОБА_3 , що свідчить про те, що ОСОБА_3 немає жодних прав на його будинок та земельну ділянку.

Крім цього, справа перебуває у суді не перший місяць, однак до цього часу він майна не відчужив і не має наміру цього робити.

Просить скасувати ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

06.09.2021 позивач ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить оскаржувану ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив, в обґрунтування надав пояснення, аналогічні доводам відзиву на апеляційну скаргу.

Інші учасники справи в судове засідання не прибули, не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 на заперечення доводам скарги, перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до приписів частини першої завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постановляючи оскаржувану ухвалу місцевий суд виходив з того, що заявлений позивачем вид заходів забезпечення позову передбачений нормами чинного законодавства, є доцільним заходом забезпечення позову в рамках даної справи, а також співмірним із заявленими вимогами.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що необхідність обрання даного виду забезпечення позову є обґрунтованим, так як невжиття арешту майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали колегія суддів враховує таке.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника).

З огляду на викладене, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вінзвернувся або має намір звернутися до суду.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Види забезпечення позову, які можуть застосовуватися судом визначені ч 1 ст. 150 ЦПК України.

Виходячи з аналізу вищезазначених норм, колегія суддів констатує, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими заявник пов`язує застосування певного виду забезпечення позову.

Так, при зверненні до суду із заявою про забезпечення позову позивач повинен, по - перше, аргументовано обґрунтувати причини, у зв"язку з якими потрібно забезпечити позов та необхідність у цьому, по - друге, довести, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Підставність заяви про забезпечення позову повинна бути доведена заявником, з врахуванням вимог ст. 12 ЦПК України.

Разом з цим, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Невжиття заходів забезпечення позову не повинно мати наслідком заподіяння шкоди позивачу, а вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

З матеріалів справи встановлено, що на розгляді у Сколівському районному суді Львівської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Тобто предметом спірних правовідносин є вимоги ОСОБА_3 , які носять одночасно майновий та немайновий характер та напряму стосуються нерухомого майна, як об`єкту цивільних відносин.

Зокрема, як вбачається з копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, спірний житловий будинок на АДРЕСА_1 належав позивачу ОСОБА_3 , як і спірні земельні ділянки кадастровий номер 4624555700:01:009:0406 та кадастровий номер 4624555700:01:009:0407 (а.с. 20, 20 зворот, 21).

При цьому, з долучених до апеляційної скарги копій договорів купівлі-продажу та Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності слідує, що перелічене вище нерухоме майно, як об`єкти цивільних прав, належать відповідачу ОСОБА_2 , а відчужені були йому іншою відповідачкою ОСОБА_4 .

Наведене у котре підтверджує про наявність спору між сторонами та обсяг позовних вимог, предметом яких є відповідне спірне майно.

На обґрунтування вимог заяви про забезпечення позову сторона позивача свої доводи зводить до того, що відповідач, як власник спірного майна, може у будь який час відчужити таке, тому невжиття заходів щодо забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Таким чином, враховуючи, що між сторонами дійсно виник спір, щодо визнання договорів недійсними, скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння та зважаючи на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, колегія суддів приходить переконання, що висновок місцевого суду про наявність підстав для вжиття заходів для охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, зокрема у разі задоволення позовних вимог, з метою забезпечення позивачу реального та ефективного виконання судового рішення, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення, є очевидним.

З врахуванням наведеного та зазначеного вище, колегія суддів, з метою уникнення будь якої преюдиції на даній стадії, не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про відповідне рішення Одеського апеляційного суду у справі № 522/7303/17 та подальший розгляд такої у касаційному порядку, оскільки в даному випадку вирішується виключно процесуальне питання, яке з врахуванням диспозитивності цивільного судочинства, має бути вирішено в контексті спірних, а не будь яких інших відносин.

Згідно із п. 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Колегія суддів вважає, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на відповідне майно унеможливить здійснення юридичних правочинів, реєстрації речових прав стосовно такого та як процесуальний захід, покликаний та зможе забезпечити ефективний захист прав та законних інтересів позивача, з врахуванням правовідносин, які склалися.  

При цьому, колегія суддів враховує те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер.

Також, забезпечення позову у такий спосіб не вплине на права і обов`язки осіб, які не є учасниками даної справи.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України»   зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії»   ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії»   (рішення від 17 липня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Враховуючи наведене та слідуючи заяві про забезпечення позову, основними вимогами за якою є унеможливлення відчуження спірного нерухомого майна (житлового будинку та земельних ділянок), колегія суддів приходить переконання про безпідставність доводів апеляційної скарги та законність оскаржуваної ухвали.

Обраний позивачем вид забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно не призведе до невиправданого обмеження майнових прав учасників справи, оскільки обмежується лише можливість розпорядитися таким.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі №643/15394/19.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вразі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з питанням скасування заходів забезпечення позову.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції постановлено оскаржувану ухвалу з додержанням вимог закону, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 372, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу  ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Ухвалу Сколівського районного суду Львівської області від 31 травня 2021 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 27 жовтня 2021 року.

Головуючий:                                                                                      А.В. Ніткевич  

Судді:                                                                                          С.М. Бойко

С.М. Копняк