КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №757/55436/18-ц Головуючий у 1 інстанції: Остапчук Т.В.

Провадження №22-ц/824/8824/2021 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

12 жовтня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Гаращенка Д.Р.

суддів Сліпченка О.І., Сушко Л.П.,

за участю секретаря Стеблиненко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами адвоката Гаврилової Ірини Анатоліївни представника ОСОБА_1 та Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, МОЗ України, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в якому просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ Національного медичного університету імені О.О. Богомольця №3-з «Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ ім. О.О. Богомольця» від 05 вересня 2018 року;

- визнати незаконним та скасувати наказ Національного медичного університету імені О.О. Богомольця від 25 вересня 2018 року №13/1-з «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника планово-фінансового відділу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця;

- стягнути з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2018 року по день ухвалення рішення судом;

- стягнути з солідарно з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000 грн в якості компенсації завданої моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що 14 серпня 2018 року наказом МОЗ України №42-о «Про покладення обов`язків» виконання обов`язків ректора НМУ ім. О. О. Богомольця покладено на ОСОБА_3 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року у справі №826/14303/18 зупинено дію наказу МОЗ України №42-о «Про покладення обов`язків» від 14 серпня 2018 року на ОСОБА_3 .

Починаючи з 05 вересня 2018 року ОСОБА_3 не мав права виконувати будь-які права та обов`язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця, у тому числі видавати наказ про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов`язків ректора ім. О.О. Богомольця наказом НМУ ім. О.О. Богомольця №3-з від 05 вересня 2018 року.

02 жовтня 2018 року відповідно до наказу НМУ ім. О.О. Богомольця №25-з ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків ректора НМУ ім. О.О. Богомольця.

25 вересня 2018 року ОСОБА_2 видає наказ №13/1-з «Про звільнення», за змістом якого відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України звільнено, зокрема, ОСОБА_1 .

У даному наказі зазначено документи як підстави для звільнення позивача - акти про відсутність на робочому від 17 вересня 2018 року, 18 вересня 2018 року, 19 вересня 2018 року, 20 вересня 2018 року, 21 вересня 2018 року, 24 вересня 2018 року, 25 вересня 2018 року.

У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_4 повноважень звільняти працівників НМУ ім. О.О. Богомольця, враховуючи відсутність факту прогулу без поважних причин та позбавлення позивача можливості надати письмові пояснення до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, ОСОБА_1 , підлягає поновленню на відповідній посаді в НМУ ім. О.О. Богомольця у судовому порядку.

Звільнення позивача також відбулося із порушенням ст. 47 КЗпП України, а саме, не було видано належним чином оформлену трудову книжку.

За таких обставин вона має право на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 КЗпП України.

Крім того, внаслідок спільних протиправних дій відповідачів їй булозавдано моральну шкоду, яку вона оцінює в10 000 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 до Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, Міністерства охорони здоров`я України, ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ Національного медичного університету імені О. О. Богомольця від 25 вересня 2018 року № 13/1-з «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 .

Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника планово-фінансового відділу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця з 25 вересня 2018р.

Стягнуто з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 123 657,12 грн.

Стягнуто з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.

Стягнуто з Національного медичного університету імені О.О. Богомольця на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2 466,80грн.

В іншій частині відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, НМУ ім. О.О. Богомольцяподав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, щонаказНМУ імені О.О.Богомольця №488 від 14 вересня 2018 року, на який посилається суд першої інстанціїяк на підставу для задоволення позову, виданий особою, яка не мала повноважень підписувати такого роду накази, оскільки на момент вчинення прогулу позивачем та прийняття наказу про звільнення обов`язки керівника НМУ імені О.О. Богомольця виконував ОСОБА_2 та лише він міг приймати та підписувати накази з особового складу по Університету.

Отже, судом першої інстанції не враховано те, що наказ НМУ імені О.О.Богомольця №488 від 14 вересня 2018 року за підписом ОСОБА_5 не може бути підставою для визначення робочого місця позивача, оскільки ОСОБА_5 не мав повноважень на підписання таких наказів.

Зазначає, що позивач не заперечувала факт прогулу, до того ж позивач самостійно зазначає, що поверталася на своє дійсне робоче місце ( АДРЕСА_1 ), щоб забрати своїречі, чимфактично вказала своє справжнє робоче місце та факт вчинення нею прогулу.

Звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив вимоги позивача, що стосувалися відшкодування моральної шкоди, оскільки нею не було подано жодного доказу її моральних чи душевних страждань або приниження її честі та гідності чи ділової репутації.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, адвокат Гаврилова І.А. представник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити нове, яким стягнути з НМУ імені О.О.Богомольця середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 295 689 грн 50 коп.

В обґрунтування апеляційних вимог вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги довідку Пенсійного фонду України «Дані про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення)» від 24 червня 2020 року, відповідно до якої заробітна плата за липень 2018 року становить 31 852 грн 50 коп., а за серпень 2018 року - 46 300 грн.

Дані щодо сум нарахованої та виплаченої позивачу заробітної надані Пенсійним фондом України є достовірними та не спростовані жодними належними та допустимими доказами.

Середньоденна заробітна плата позивача за липень-серпень 2019 року становить: 78 152 грн 50 коп. (31 852 грн 50 коп. + 46 300 грн) / 38 днів (16 + 22) = 2 056 грн 65 коп.

Час вимушеного прогулу складає з 26 вересня 2018 року по 02 квітня 2021 року 630 робочих днів.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 2 056 грн 65 коп. ? 630 днів = 1 295 689 грн 50 коп.

Адвокат Гаврилова І.А. представник ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу НМУ імені О.О.Богомольця, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду в частині визнання незаконним та скасування наказу Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця від 25 вересня 2018 року №13/1-з «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 , поновлення позивача на посаді та стягнення моральної шкоди залишити без змін. Вказує, що позивача було звільнено без дотримання вимог трудового законодавства, зокрема, ч. 1 ст. 149 КЗпП України, тобто жодних письмових пояснень НМУ ім.О.О. Богомольця у позивач не витребував. Жодним належним та допустимим доказом не підтверджується, що місце роботи позивача на момент її звільнення та за період нібито прогулу було іншим, ніж за адресою: АДРЕСА_2 .

НМУ імені О.О.Богомольця подав відзив на апеляційну скаргуадвоката Гаврилової І.А. представника ОСОБА_1 , в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Зазначає, що розмір середньої заробітної плати вираховується не з суми усіх надходжень за останні 2 місяці, а у відповідності до п. 4 Постанови КМУ України від 08 лютого 1995 року №100«Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до якої в обчислення середньої заробітної плати не входять премії, виплати за виконання окремихдоручень (одноразового характеру), одноразові виплати тощо. Суд першої інстанції правильно взяв доуваги подану довідку НМУ імені О.О. Богомольця, а не виключно дані з Пенсійного фонду України.

У судовому засіданні адвокат Гаврилова І.А. представник ОСОБА_1 підтримала подану апеляційну скаргу, а також просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Представник Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця Олейнікова Т.В. підтримала подану апеляційну скаргу та просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги адвоката Гаврилової І.А. представника ОСОБА_1 .

Представник МОЗ України Дяк Ю.М. підтримав апеляційну скаргу Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, просив апеляційну скаргу адвоката Гаврилової І.А. представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, пр. опричини неявки суду не повідомив.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді начальника планово-фінансового відділу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця з 05 січня 2015 року. (а.с. 21 т. 2)

ОСОБА_3 виконував обов`язки ректора НМУ імені О.О. Богомольця на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України №42-о від 14 серпня 2018 року. (а.с. 61 т. 1)

ОСОБА_2 виконував обов`язки ректора на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я України №1639 від 07 вересня 2018 року «Про деякі питання управління Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця» та наказу НМУ імені О.О. Богомольця №25-з від 02 жовтня 2018 року. (а.с. 62-63 т. 1)

Наказом Національного медичного університету імені О. О. Богомольця №13-з від 25 вересня 2018 року ОСОБА_1 звільнено відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України, підстава -акти про відсутність на робочому місці від 17 вересня 2018 року, 18 вересня 2018 року, 19 вересня 2018 року, 20. вересня 2018 року. 21 вересня 2018 року, 24 вересня 2018 року, 25 вересня 2018 року. (а.с. 23-30 т. 2)

Задовольняючи позов в частині поновлення позивача на роботі суд першої інстанції виходив з того, що звільнення проведене з порушенням норм законодавства України та трудових прав позивача, оскільки письмових пояснень НМУ імені О. О. Богомольця у позивача не було витребувано. Крім того, згідно наказу НМУ ім. О.О. Богомольця №488 від 14 вересня 2018 року місцем роботи ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 . Жодним документом не встановлюється, що місце роботи позивача на момент її звільнення було іншим, ніж за адресою: АДРЕСА_2 . При розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з того, що середньомісячний заробіток позивача становив 8636 грн 37 коп. Стягуючи 3000 грн моральної шкоди суд першої інстанції виходив з обставин справи, характеру та глибини душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків.

Суд апеляційної інстанції погоджується із такими висновками суду першої інстанції виходячи з такого.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такі заходи стягнення як догана або звільнення.

У п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Таким чином, у пункті 4 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

У п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року роз`яснено, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами З, 4. 7, 8 ст.40 п. І ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Звільнення на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків за своєю природою є дисциплінарним стягненням, а тому має проводитись із дотриманням вимог трудового законодавства України щодо порядку застосування дисциплінарних стягнень, утому числі статей 147, 148. 149 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що НМУ ім. О.О. Богомольця витребовувало у ОСОБА_1 письмові пояснення.

В актах про відсутність ОСОБА_1 на роботі від 17 вересня 2018 року, 18 вересня 2018 року, 19 вересня 2018 року, 20. вересня 2018 року. 21 вересня 2018 року, 24 вересня 2018 року, 25 вересня 2018 року не зазначено поверх та/або кабінету.

Водночас, у матеріалах справи є наказ НМУ ім. О.О. Богомольця №488 від 14 вересня 2018 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 працювала за адресою: просп. Перемоги, 34, м. Київ.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не було надано доказів оскарження або скасування наказу №488 від 14 вересня 2018 року.

Також відповідачем не доведено, що місце роботи ОСОБА_1 на момент її звільнення було іншим, ніж за адресою: АДРЕСА_2 .

Із наведеного вище вбачається, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з порушенням норм КЗпП України, а тому наказ Національного медичного університету імені О.О. Богомольця від 25 вересня 2018 року №13/1-з «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_1 є незаконним та підлягає скасуванню, а позивач підлягає поновленню на посаді з 25 вересня 2018 року.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних права призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об`єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Підставою для відшкодування моральної шкоди за ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що згідно статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Оскільки позивач незаконно була позбавлена права на працю, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про заподіяння їй незаконним звільненням моральної шкоди.

При визначенні розміру моральної шкоди (3000 грн) судом першої інстанції враховано обставини справи, характер та глибину душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, а також застосовано принцип розумності та справедливості.

Згідно із ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до Розділів І, ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від лютого 1995 року №100 (у редакції, чинній на дату звільнення) середньомісячна заробітна плата у випадку затримки розрахунку при звільненні обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з п.3 розділу ІІІ Порядку №100 в розрахунок середньої заробітної плати включаються усі виплати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до п. 8 Розділу ІV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд першої інстанції визнаючи розмір середнього заробітку, який підлягав стягненню з відповідача на користь позивача за час вимушеного прогулу виходив з наданої відповідачем довідки, відповідно до якої за серпень, вересень 2018 року позивач отримала 17 272 грн 74 коп., середньомісячна заробітна плата складає 8 636 грн 37 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначала, що судом першої інстанції не було взято до уваги довідку Пенсійного фонду України «Дані про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення)» від 24 червня 2020 року, відповідно до якої заробітна плата за липень 2018 року становить 31 852 грн 50 коп., а за серпень 2018 року - 46 300 грн.

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця посилався на те, що заробітна плата за серпень, вересень 2018 року позивача становить 17 272 грн 74 коп.

Як вбачається з матеріалів справи у липні 2018 року ОСОБА_1 отримала 31 852 грн 50 коп.

У вказану суму було враховано, зокрема, відпускні 3 279 грн 76 коп., премія у розмірі 6300 грн на підставі наказу №1499-л від 27 липня 2018 року та 15 000 грн на підставі трудової угоди від 02 січня 2018 року.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 отримала 46 300 грн.

У вказану суму було враховано, зокрема, премії у розмірі 6300 грн та 15 000 грн на підставі наказів №1567л від 14 серпня 2018 року та №8-л від 21 серпня 2018 року, а також 15 000 грн на підставі трудової угоди від 02 січня 2018 року.

Згідно наказів НМУ ім. О.О. Богомольця №1499-л від 27 липня 2018 року та №1567л від 14 серпня 2018 року преміювання здійснено за сумлінну працю, за вагомий внесок та організацію роботи по реалізації завдань факультету по роботі з іноземними громадянами в оформленні посвідок на тимчасове місце проживання іноземних студентів, видачу академічних довідок,роботу з боржниками по оплаті за навчання та проживання в гуртожитку, формуванні звітності, щодо видачі запрошень на навчання для іноземних студентів, активну участь в проведенні заходів зі створення інформаційної мережі по комунікаціям в країнах Європи та Азії у липні 2018 року.

Відповідно до наказу НМУ ім. О.О. Богомольця №8-л від 21 серпня 2018 року преміювання здійснено за високий рівень організації роботи приймальної комісії, успішне проведення конкурсу сертифікатів ЗНО та вступних випробувань студентів, проведення конкурсу сертифікатів ЗНО та вступних випробувань (для категорій осіб, яким надане таке право) на всі факультети та спеціальності, значний обсяг виконаної за цей період відповідальної, інтенсивної й напруженої роботи.

Згідно із п. 3 Порядку №100 до виплат, які включаються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, передбачених Порядком, відносяться премії, які мають постійний характер.

Тобто, які виплачуються не один раз на рік, а наприклад: щомісячно, щоквартально, раз в півріччя (два рази на рік). Одноразові виплати, в т. ч. премії до святкових дат, згідно з п. 4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не включаються.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами НМУ ім. О.О. Богомольця, що виплачені позивачу премії носили разовий характер, а тому вони правомірно не були враховані відповідачем при визначенні середнього заробітку.

Відповідно до п. 1 Договору (Трудової угоди) від 02 січня 2018 року, укладеного між НМУ ім. О.О. Богомольця та ОСОБА_1 , остання виконує обов`язки, передбачені цим Договором, пов`язані з роботою Інституту гігієни та екології НМУ імені О.О.Богомольця, а Університет зобов`язувався їх оплатити.

У п. 4, 7, 10 Договору (Трудової угоди) від 02 січня 2018 року визначено, що для підтвердження виконання цього Договору сторони підписують документ, що свідчить про виконання обов`язків. Оплата праці працівника здійснюється у розмірі 15 000 грн за місяць. Цей Договір (угода) набуває чинності з дня його підписання і діє до «31» грудня 2018 року.

Пунктом 8 Договору (Трудової угоди) від 02 січня 2018 року передбачено, що Університет сплачує працівнику суму зазначену в п. 7 цього Договору шляхом банківського переказу на рахунок працівника або готівкою з каси університету протягом 10 днів з дати виконання обов`язків.

31 липня 2018 року та 31 серпня 2018 року сторони підписали акт прийняття-передачі виконання обов`язків за Договором (Угодою) від 02 січня 2018 року.

Отже, виплата сум у розмірі 15 000 грн за Договором (Трудовою угодою) від 02 січня 2018 року не пов`язана із виконанням ОСОБА_1 обов`язків на посаді начальника планово-фінансового відділу, а тому звільнення позивача з посади не позбавляло її права продовжувати виконувати умови Договору (Трудової угоди) від 02 січня 2018 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця №3-з «Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ ім. О.О. Богомольця» від 05 вересня 2018 рокусуд першої інстанції виходив з того, що такі позовні вимоги є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів порушення її особистих прав оскаржуваним наказом.

ОСОБА_1 рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця №3-з від 05 вересня 2018 року не оскаржується.

НМУ ім. О.О. Богомольця в апеляційній скарзі просить повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , однак апеляційна скарга не містить доводів незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу Національного медичного університету імені О.О. Богомольця №3-з від 05 вересня 2018 року.

Отже апеляційним судом правильність висновків суду першої інстанції в цій частині не перевіряється.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального права і правильним застосуванням норм матеріального права, і не може бути скасоване з підстав, викладених у апеляційних скаргах.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги адвоката Гаврилової Ірини Анатоліївни представника ОСОБА_1 та Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2021 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді О.І. Сліпченко

Л.П. Сушко