Справа № 2- 1425/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

02.12.2010 року Виноградівський районний суд Закарпатської області у складі:

                Головуючого:     судді Дворніченка В.І.

                при секретарі:     Турок Б.Б.

                за участі позивачки ОСОБА_1,

                відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

розглянувши у  відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Виноградові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат на проїзд дітей до школи за минулий період, про стягнення понесених витрат на оздоровлення дітей, про стягнення коштів на додаткові витрати на проїзд дітей до школи у твердій грошовій сумі щомісячно,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат на проїзд дітей до школи за минулий період, стягнення коштів на додаткові витрати на проїзд дітей до школи до закінчення ними школи, та стягнення витрат, понесених на оздоровлення дітей.

ОСОБА_2 мотивує тим, що в шлюбі із відповідачем вони народили двоє доньок – ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. В шлюбі із відповідачем перебувала до 07.12.2007 року. Після розлучення доньки залишилися проживати із позивачкою. Рішенням Виноградівського райсуду від 21.07.2008 року із відповідача стягуються аліменти на утримання дітей в розмірі по 500 грн щомісячно на кожну дитину. Позивачка разом із дітьми проживає у АДРЕСА_1 а діти навчаються у м.Виноградів на відстані близько 20 км від місця проживання. Діти щодня доїжджають до школи автобусом. Вартість проїзду одного чоловіка становить 9,32 грн. Тому позивачка стверджує, що додатково витрачає на утримання дітей 410,00 грн щомісячно, а за період із грудня 2007 року по 01 червня 2010 року вона витратила на це 10865 грн, що підтверджується проїзними квитками. Крім того, позивачка стверджує, що в період із 18.07.2008 року по 04.08.2008 року діти перебували в оздоровчо-лікувальному таборі «Колосок» с.Ракош Хустського району, що підтверджується путівками, на що позивачка витратила додатково 2248,00 грн. В період із 12.07.2010 року по 18.07.2010 року діти перебували в Юрто таборі с.Шаланки Виноградівського району, на що позивачка витратила 960,00 грн, що підтверджує квитанціями. А всього на оздоровлення витрачено 3408 грн. Позивачка стверджує, що відповідач не бере участі у зазначених витратах.  Тому на підставі норм СК України просить стягнути із відповідача 5433 грн витрат на проїзд дітей до школи за минулий період, 1704 грн витрат понесених на оздоровлення дітей, та стягнути кошти на додаткові витрат на утримання дітей, а саме на проїзд їх до школи в розмірі по 100 грн на кожну дитину щомісячно з моменту подачі позову до закінчення дітьми школи.

Під час судового розгляду справи позивачка ОСОБА_1 повністю підтримала обставини та вимоги позову, пояснивши, що молодша донька на даний час навчається у 1 класі, однак відвідувала дошкільний навчальний заклад у м.Виноградові. В основному вона особисто на власному авто у вказаний у заяві період возила дітей до навчальних закладів у м.Виноградів, оскільки сама працювала у м.Виноградів. До списку учнів, які можуть користуватися шкільним автобусом із безкоштовним проїздом, діти внесені недавно, і на даний час вказаним транспортом не користуються. Так, зранку до школи дітей довозить вона особисто, а ввечері, після перебування у групі подовженого дня, діти повертаються додому на громадському транспорті загального користування. Щодо відвідання дітьми літніх таборів, то позивачка ствердила, що обидві доньки відпочивали у літньому таборі Колосок у 2008 році, куди позивачкою були придбані путівки, а також у літньому таборі у с.Шаланки у 2010 році, за перебування в якому позивачка оплатила кошти. Дані обставини підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи. Тому позивачка просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі на підставі поданих доказів.

Відповідач ОСОБА_2 не визнав позов повністю, пояснивши, що він щомісячно сплачує аліменти на утримання дітей в розмірі 1000 грн. Крім цього він додатково періодично надавав позивачці кошти на додаткові витрати, в тому числі на оздоровлення дітей. Вважає, що витрати на проїзд дітей до школи не відносяться до додаткових. Зазначив, що брав і буде брати добровільну участь у додаткових витратах на дітей, в тому числі на їх оздоровлення. Тому просить відмовити у задволенні позову повністю.

Представник відповідача ОСОБА_3 вважає, що позов є необгрунтованим і не підлягає задоволенню, та обгрунтовує це наступним. Вимога про стягнення витрат на проїзд дітей до школи за минулий період є безпідставною, оскільки позивачка в судовому засіданні ствердила, що у вказаний період – із грудня 2007 року по червень 2010 року довозила дітей до м.Виноградова сама, бо працює в м.Виноградів, відтак понесення витрат на придбання проїзних квитків не знайшло підвердження під час розгляду справи. Понесення витрат на оздоровлення дітей позивачка не підтвердила належними доказами, оскільки платіжні документи на підтвердження оплати перебування дітей у таборі Колосок у 2008 році відсутні. Щодо витрат за перебування дітей у таборі в с.Шаланки у 2010 році, то під час розгляду справи з’ясовано, що перебування дітей у даному таборі було безкоштовним, а кошти, внесені на рахунок педагогічного товариства згідно поданої позивачкою копії касового ордера є благодійним внеском, а не платою за оздоровлення дітей у літньому таборі, і не можуть відноситися до додаткових витрат на оздоровлення дітей. Щодо вимоги про стягнення додаткових періодичних щомісячних витрат на проїзд дітей до школи, то така вимога є необгрунтованою, оскільки як вбачається із довідки відділу освіти Виноградівської РДА діти сторін внесені до списку учнів, що можуть користуватися послугами шкільного автобусу безкоштовно. Крім того, відповідач в силу рішення суду сплачує щомісячно аліменти на утримання дітей в розмірі однієї тисячі гривень, а проїзд дітей до школи вважає звичайними витратами на їх утримання. Також просить суд взяти до уваги важке матеріальне становище відповідача, дохід якого є невисоким, з якого рішенням суду стягнуто заборгованість по аліментам у значному розмірі. Тому вважає, що обставини позову позивачка не довела належними доказами, такі є необгрунтованими і безпідставними, і просить відмовити у задоволенні її вимог.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши подані письмові докази, оцінивши досліджені під час судового розгляду справи докази у їх сукупності, суд прийшов до переконання про необгрунтованість вимог позивачки, з наступних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, в якому народили двоє дітей: ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Сторони розірвали шлюб, припинивши спільне проживання у грудні 2007 року. Діти проживають разом із матір’ю. На підставі рішення суду від 27.07.2008 року із відповідача стягуються аліменти на утримання двох дітей в розмірі однієї тисячі гривень щомісячно.

Суд констатує, що правовідносини, яким відповідають встановлені судом факти, врегульовані нормами Сімейного кодексу України, а зокрема, ст.185 СК України.

Згідно із ст.185 СК України,  той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами  (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Відповідачем ОСОБА_2 повністю заперечено обставини та вимоги позову.

Згідно із правилами, встановленими ст.60 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачкою ОСОБА_1 на підтвердження вимоги про стягнення із відповідача витрат на проїзд дітей до школи, як додаткових, за минулий період, подано власний розрахунок їх розміру за період із грудня 2007 року по червень 2010 року. Як вбачається із проведеного позивачкою розрахунку (а.с. 16), за основу взято вартість проїзду із м.Виноградів до смт.Вилок в розмірі 4,66 грн станом на 20 квітня 2010 року, що підтверджено копією проїзного документу - Квитка АС «Виноградово» від 20.04.2010 року (а.с.15). Розмір витрат розраховано з урахуванням вартості проїзду до школи і у зворотньому напрямку двох дітей за кожен день навчання.

Разом із тим під час судового розгляду справи із пояснень позивачки ОСОБА_1 встановлено, що така, зокрема у вказаний період (із грудня 2007 року по червень 2010 року), особисто на власному авто возила дітей у м.Виноградів. Молодша донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, навчається на даний час лише в першому класі. А відтак позивачка власними поясненнями спростувала обставини, на які посилається, як на підтвердження фактичного понесення витрат на проїзд дітей до школи і в зворотньому напрямку автобусом.

Згідно із положеннями ст.185 СК України, стягненню в судовому порядку підлягають, зокрема, фактично понесені витрати, які є додатковими.

Крім того, згідно зі змістом ст.185 СК України, витрати на дитину є додатковими, якщо такі викликані особливими обставинами . Такими особливими обставинами можуть бути здібності дитини, які слід розвивати, хвороба, каліцтво тощо. Тому суд вважає, що витрати на щоденний проїзд дітей до школи і в зворотньому напрямку є звичайними у даному випадку витратами на утримання дітей і не викликані жодними винятковими чи особливими обставинами. При цьому суд враховує, що відповідач згідно рішення суду сплачує аліменти на утримання дітей щомісячно в розмірі однієї тисячі гривень і такі аліментні платежі спрямовані на забезпечення матеріальних умов для життя дітей, в тому числі витрат на їх проїзд до загальноосвітніх навчальних закладів.

Тому, розглядаючи справу виключно в межах заявлених позивачкою вимог і на підставі поданих доказів, суд приходить до висновку, що вимога позивачки ОСОБА_1 про стягнення із відповідача понесених нею витрат на проїзд дітей до школи автобусом за минулий період  не знайшла підтвердження належними доказами під час судового розгляду справи; обставини, на які позивачка послалася, як на підтвердження даної вимоги, спростовані, витрати на проїзд до школи є звичайними витратами на утримання дітей, а відтак дана вимога задоволенню не підлягає.

З урахуванням наведеного вимога позивачки ОСОБА_1 про стягнення із відповідача майбутніх витрат  на проїзд дітей до школи щомісячно до її закінчення є такою, що недостатньо обгрунтована та заявлена безпідставно, оскільки як вже було зазначено вище, такі витрати не можуть кваліфікуватися як додаткові  в розумінні ст.185 СК України, розрахунку майбутніх витрат  позивачкою не подано. Крім того, розглядаючи дану вимогу на предмет її обгрунтованості, суд враховує і ту, визнану позивачкою, обставину, що діти сторін внесені до списку учнів, що можуть користуватися послугами шкільного автобусу, які є безкоштовними (а.с.39).

Розглядаючи вимогу про стягнення із відповідача витрат, понесених на оздоровлення дітей, суд констатує, що такий вид витрат може розглядатися як додаткові витрати на дитину в розумінні ст.185 СК України. Розмір таких витрат повинен визначатися від фактично понесених витрат на дитину, що має бути підтверджено відповідними платіжними документами.

За правилами доказування, встановленими ст.ст.58,59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.   Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.   Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Як вже було зазначено вище, розмір витрат повинен визначатися від фактично понесених витрат на дитину, що має бути підтверджено відповідними платіжними документами.

Позивачка ОСОБА_1 під час судового розгляду так і не довела належними доказами ту обставину, що нею дійсно в повному обсязі здійснено оплату двох путівок на оздоровлення ОСОБА_5 та ОСОБА_4 Так, на підтвердження вказаних обставин позивачкою подано копію Путівки №143 на ОСОБА_5 у оздоровчо-лікувальний табір із 18.07. по 04.08.2008 року, а також рахунок від 27.06.2008 року на підтвердження вартості путівок. Путівки на ім’я ОСОБА_4 позивачкою не пред’явлено. Також нею так і не подано жодного належного доказу на підтвердження тієї обставини, що обоє дітей дійсно пробули у оздоровчо-лікувальному таборі в період із 18.07 по 04.08.2008 року, а дані обставини на думку суду мають значення для прийняття рішення та підлягають доказуванню. Також не подано жодного належного доказу на підтвердження тієї обставини, що  нею дійсно в повному обсязі внесено кошти на оплату путівок на оздоровлення двох дітей. Таким чином вимога в частині стягнення витрат, понесених на оздоровлення дітей в таборі «Колосок», є недоведеною та в її задоволенні слід відмовити.

Розглядаючи вимогу позивачки в частині стягнення витрат на оздоровлення дітей у липні 2010 року в літньому таборі в с.Шаланки, суд, виходячи із загальних правил доказування, знаходить поданий позивачкою доказ на підтвердження повідомлених обставин неналежним. Так, згідно поданих на підтвердження даної вимоги копій Квитанцій №№154,155 від 12.07.2010 року вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 сплатили на користь Закарпатського угорськомовного педагогічного товариства в м.Берегово благодійні внески за табір по 480 грн кожна.

Заперечуючи підставність даної вимоги відповідач та його представник посилалися на те, що такі внески носили добровільний характер, а перебування дітей у таборі в с.Шаланки є безкоштовним. Тому такі витрати не підлягають відшкодуванню.

Суд знаходить обгрунтованим вказане заперечення відповідача та, враховуючи вищенаведене, приходить до висновку, що «благодійні внески за табір» з огляду на їх добровільність не можуть бути кваліфіковані як додаткові витрати, понесені на оздоровлення дітей у літньому таборі с.Шаланки. Крім того, подані позивачкою копії платіжних документів (Квитанцій, а.с.14) не містять жодної інформації, про оздоровчий заклад (табір) та про перебування в таборі дітей сторін, а дані обставини на думку суду мають значення для прийняття рішення та підлягають доказуванню. Таким чином, в задоволенні даної вимоги позивачки слід відмовити.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позивачкою вимог і на підставі поданих сторонами доказів, суд, оцінивши подані особами, що беруть участь у справі, докази у їх сукупності, прийшов до переконання про те, що вимоги позивачки ОСОБА_1 є безпідставними і у їх задоволенні слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 27, 31, 57-60, ст.ст.212-215 ЦПК України, ст.ст.180, 185 Сімейного Кодексу України, –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні вимог позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат на проїзд дітей до школи за минулий період, про стягнення понесених витрат на оздоровлення дітей, про стягнення коштів на додаткові витрати на проїзд дітей до школи у твердій грошовій сумі щомісячно – відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з наступного дня після його проголошення до Апеляційного суду Закарпатської області через даний районний суд.

Головуючий:                                     Дворніченко В.І.