Постанова

Іменем України

Єдиний унікальний номер справи 754/14103/17

Номер провадження 22-ц/824/12692/2021

Головуючий у суді першої інстанції І.В. Клочко

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач

25 жовтня 2021 року місто Київ

Номер справи 754/14103/17

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),

суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2021, постановленуу складі судді Клочко І.В., в приміщенні Деснянського районного суду м.Києва, -

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

В обґрунтування вимог заяви зазначив, що 13.02.2015 позивач надав відповідачу у позику грошові кошти у розмірі 27 750,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 13.02.2015 становило 719 239,00 грн, під 4% в місяць за користування коштами, у строк до 13.04.2015. Умовами договору сторони передбачили відповідальність за порушення виконання грошового зобов`язання у розмірі 1% від отриманої суми за кожен день прострочення її сплати, що складає 277,50 доларів США та еквівалентно 7 400,93 грн за курсом НБУ. Факт передачі грошових коштів підтверджується розпискою. Відповідач умов договору позики не виконав, позику та відсотки за користування грошовими коштами не повернув. На вимогу позивача про повернення коштів відповідач не відреагував. Позивач також вказав, що сторони обумовили місце виконання договору позики - місце проживання займодавця - АДРЕСА_1 ). З урахуванням викладеного позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у розмірі 7 645 159,65 грн та покласти на відповідача судові витрати.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року позов задоволено частково.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12 грудня 2019 року скасовано заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 березня 2019 року у даній справі.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики передано за підсудністю на розгляд Рахівському районному суду Закарпатської області.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про направлення справи до Деснянського районного суду м. Києва для продовження розгляду.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що направляючи справу на розгляд іншому суду суд першої інстанції не взяв до уваги, що всупереч факту наявності у відповідача перед позивачем заборгованості, ОСОБА_2 вчиняє дії спрямовані на затягування виконання свого грошового зобов`язання щодо повернення боргу. Вказав, що судом було вирішено питання підсудності даного спору Деснянському районному суду м.Києва під час відкриття провадження у справі у 2017 році згідно ч.8 ст.110 ЦПК України (у редакції чинній на час подачі позову до суду) та з урахуванням п.4 ч.1 ст.532 ЦК України. Суд прийняв до уваги та задовольнив клопотання сторони відповідача про направлення справи за підсудністю на розгляд іншому суду вже після закриття підготовчого засідання та не врахував, що сторонами у договорі позики було визначено його місце виконання - м. Київ, а саме місце проживання позикодавця.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що ухвалу суду про направлення справи на розгляд іншому суду за підсудністю вважає законною та обґрунтованою, а тому просить залишити її без змін. Вказав, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, оскільки даний спір повинен вирішуватися за загальним правилом підсудності, тобто за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача. Договір позики не відноситься до договорів, виконувати які можна тільки у певному місці.

У відповідності до вимог п.13 ст.7, п.9 ч.1 ст.353, ч.2 ст.369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки апеляційні скарги на ухвали суду про передачу справи на розгляд іншого суду розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

За загальним правилом, визначеним статтею 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Винятки із вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 28 ЦПК України позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Відповідно до положень наведеної правової норми за місцем виконання договору можуть пред`являтися позови за наявності однієї з таких умов: у договорі зазначене місце виконання; вимоги, заявлені на підставі договору, який можна виконувати тільки в певному місці.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд має дослідити питання належності спору до юрисдикції суду, в тому числі й щодо територіальної юрисдикції (підсудності).

Подібні висновки викладені в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 127/30671/18 (провадження № 61-19925св19).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у 2017 році звернувся до Деснянського районного суду м.Києва з позовом про стягнення заборгованості за договором позики за місцем його виконання - м. Київ, яке сторони визначили у розписці, тобто за своїм місцем проживання, що підтвердив договором оренди житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , посилаючись на положення частини восьмої статті 110 ЦПК України (у редакції чинній на час подачі позову до суду), а також на пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України.

Постановляючи ухвалу про направлення справи на розгляд іншого суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що в розписці визначено місце виконання договору - місце проживання наймодавця (м. Київ) та не визначено конкретне місце його проживання, а довідки про реєстрацію місця проживання в Деснянському районі м. Києва позивачем не надано, а тому з метою уникнення порушення правил підсудності при ухваленні судового рішення направив справу на розгляд Рахівському районному суду Закарпатської області за зареєстрованим місце проживання відповідача.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, положення статті 110 ЦПК України (у редакції чинній на час подачі позову до суду) визначали випадки підсудності справ за вибором позивача (альтернативна підсудність).

Згідно з частиною восьмою статті 110 ЦПК України (у редакції чинній на час подачі позову до суду), позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Так, правила визначення місця виконання зобов`язання передбачено статтею 532 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі. Пунктом 4 частини першої цієї статті передбачено, що якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов`язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа, ? за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання. Якщо кредитор на момент виконання зобов`язання змінив місце проживання (місцезнаходження) і сповістив про це боржника, зобов`язання виконується за новим місцем проживання (місцезнаходженням) кредитора з віднесенням на кредитора всіх витрат, пов`язаних із зміною місця виконання.

Правила статті 532 ЦК України застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена (наприклад, пункт 4 частини першої статті 532 ЦК України) і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Як вбачається із розписки від 13.02.2015, складеної (зі слів позивача) власноручно ОСОБА_2 відповідач зазначив що йому відомо, що місцем виконання по поверненню суми займу та сплати відсотків є місце проживання займодавця - м. Київ (а.с.5, абзац 2 розписки). Тобто, сторони договору позики визначили місце його виконання і це місто Київ, місце проживання позикодавця.

Отже, сторони погодили місце виконання договору позики - м. Київ. В підтвердження місця проживання позивача в Деснянському районі м. Києва, останній до позовної заяви надав копію договору оренди квартири (житлового приміщення) №1 від 13.07.2017.

Таким чином, сторони у договорі позики (розписці) самостійно визначили місце виконання зобов`язання у м. Києві, подання позову про стягнення боргу за таким договором на підставі правил альтернативної підсудності (частина восьма статті 110 ЦПК України в редакції чинній на час подання позову) є правом позивача, що гарантоване йому процесуальним законом.

Колегія суддів вважає, що наданий позивачем договір оренди підтверджує проживання позивача у Деснянському районі м. Києва. Та обставина, що він не зареєстрував у визначеному законом порядку своє місце проживання у орендованій квартирі не спростовує факту його реального проживання за зазначеною адресою та належності подання позову до суду у порядку положень ч.8 ст.110 ЦПК України (у редакції чинній на час подачі позову до суду), а також на п.4 ч.1 ст.532 ЦК України, оскільки сторони договору позики ( відповідно до змісту розписки) визначили місце його виконання, яким є місце проживання позикодавця.

Ураховуючи, що сторонами визначено місце виконання зобов`язання щодо повернення грошових коштів м.Київ, місце проживання позикодавця, а позивачем надано докази на підтвердження його проживання у Деснянському районі м. Києва, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що підсудність даної справи визначається за загальним правилом підсудності. При цьому специфіка правовідносин щодо повернення грошових коштів хоч і не свідчить про те, що їх виконання можливе лише тільки в певному місці, а законом не передбачено територіальну юрисдикцію (підсудність) за домовленістю між сторонами, тобто договірну підсудність, проте суд повинен був врахувати, що сторони обумовили місце виконання договору, а позивач наділений процесуальним правом подати позов за альтернативною підсудністю, відтак суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що підсудність цієї справи визначається за загальними правилами підсудності, тобто за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача, та безпідставно передав справу на розгляд Рахівському районному суду Закарпатської області.

Задовольняючи клопотання сторони відповідача про направлення справи на розгляд іншому суду за загальними правилами підсудності, яке було подане представником відповідача лише у липні 2021 року, суд першої інстанції не врахував, що справа перебуває у провадженні суду з 2017 року, розгляд справи було здійснено у заочному порядку без участі відповідача, однак останній, подаючи вперше у жовтні 2019 року заяву про перегляд заочного рішення жодних вимог щодо направлення справи за підсудністю на розгляд іншого суду не заявляв, а лише посилався на порушення судом правил підсудності. Така вимога не була заявлена стороною відповідача у підготовчому судовому засідання, а була заявлена ним лише у 2021 році після чергової зміни адвоката. Вказані дії відповідача можуть бути розцінені судом як зловживання своїми процесуальними правами.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для постановлення ухвали про передачу справи на розгляд іншого суду. Суд першої інстанції постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Рахівському районному суду Закарпатської області, не звернув увагу на зазначені вище порушення, які призвели до безпідставного задоволення клопотання сторони відповідача про передачу справи на розгляд іншого суду за загальними правилами підсудності.

Отже, судом першої інстанції належним чином даних обставин не з`ясовано, вірну оцінку їм не надано, передача даної справи на розгляд іншому суду із зазначених підстав не ґрунтується на вимогах закону та порушує процесуальні права позивача, а тому колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги та наявні у справі матеріали спростовують висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для передачі даної справи на розгляд Рахівському районному суду Закарпатської області за загальним правилом підсудності, тобто за зареєстрованим у законному порядку місцем проживання відповідача.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив порядок встановлений законом для вирішення питання щодо дотримання правил підсудності та дійшов передчасного висновку про передачу справи на розгляд іншого суду, посилаючись на загальні правила підсудності.

Отже, зазначені порушення судом першої інстанції норм процесуального права є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду відповідно до вимог п.6 ч.1 ст.374 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, ст.ст. 379, 381-384, 386, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 28 липня 2021 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повна постанова складена 25.10.2021.

Судді:

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна