Справа № 509/5442/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Панасенка Є.М.,

за участю секретаря судового засідання Степанової Н.С.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу №509/5442/18 за позовною заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

21.11.2018 року позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_5 , в якому просили суд стягнути з відповідача ОСОБА_5 матеріальний збиток, заподіяний ДТП в розмірі 5700,00 грн та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн на користь ОСОБА_3 , стягнути з відповідача ОСОБА_5 матеріальний збиток, заподіяний ДТП в розмірі 36563,94 грн та моральну шкоду 5000,00 грн. на користь ОСОБА_4 , також просили стягнути з відповідача на користь позивачів судові витрати та витрати пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 березня 2018 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів, марки «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , марки «Toyota Camry» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля марки Skoda Octavia реєстраційний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_5 . Під час ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.04.2018 року по справі № 509/1021/18, ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Автомобіль марки «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 належить на праві власності позивачу, ОСОБА_4 . Автомобіль марки «Toyota Camry» реєстраційний номер НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_3 . Відповідно до копії рахунку-фактури № 10750 від 28.04.2018 року вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля марки «Toyota Camry» реєстраційний номер НОМЕР_2 складає 5700 (п`ять тисяч сімсот) гривень. Відповідно до звіту № 0521-03-18 від 30.03.2018 року вартість матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 34863 (тридцять чотири тисячі вісімсот шістдесят три ) гривні 94 копійки. Вартість витрат на проведення експертного дослідження склала 1 700 грн. Транспортний засіб марки «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_4 був забезпечений (застрахований) в приватному акціонерному товаристві «Українська пожежно - страхова компанія» (надалі - ПрАТ «УПСК») згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ/2753750, строк дії договору з 26.01.2018р. по 25.01.2019р., ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, завдану майну, становить 100 000 грн. Позивачі зазначили, що з метою отримання страхового відшкодування вони звернувся до ПрАТ «УПСК» з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та з заявою про виплату страхового відшкодування в установленому законом порядку. Але, за результатами розгляду заяви про виплату страхового відшкодування листом за вих. № 28-1 від 09.06.2018 р. ПрАТ «УПСК» відмовив позивачам у виплаті страхового відшкодування, у зв`язку з тим, що транспортний засіб «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_4 ввезено на митну територію України 21.09.2017 мешканцем Болгарії ОСОБА_10 , у митному режимі "Тимчасове ввезення" строком до 1 року, у зв`язку з чим на виконання вимог п. 4 ст. 380 МК України не міг бути переданий у володіння, користування або розпорядження іншим особам, а тому ОСОБА_5 на час настання ДТП не був законним володільцем та правомірним користувачем транспортного засобу «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_4 , у зв`язку з чим не є особою, відповідальність якої застрахована згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АМ/2753750 від 26.01.2018р. та відповідно до положень п. 32.1. ст. 32 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до Закону.

21 листопада 2018 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області позовну заяву ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди було залишено без руху та надано позивачам строк для усунення недоліків позовної заяви.05 лютого 2019 року до Овідіопольського районного суду Одеської області надійшла заява від позивача ОСОБА_3 про усунення недоліків по зазначеній ухвалі.

15 лютого 2019 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області позов було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою та моральної шкоди. Було вирішено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Позовні вимоги позивачами не уточнювалися, відповідачем відзив на позов не надавався, примирення сторонами досягнуто не було, заяв та клопотань сторонами у підготовчому засіданні не подавалося.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 09 жовтня 2019 року було закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_3 та представник позивача ОСОБА_4 адвокат Іваненко С.В. в судове засідання не з`явились, але звернулись до суду з письмовими заявами, відповідно до яких позов підтримали в повному обсягу, просили справу розглядати без їх участі, проти заочного розгляду справи не заперечували.

Відповідач та його представник адвокат Баєнко Я.В. в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, письмового відзиву на позов не подавали.

Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 лютого 2020 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та моральної шкоди було задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 матеріальний збиток в розмірі 5700, 00 грн та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 матеріальний збиток в розмірі 36563,94 грн та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн, а також стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 понесені позивачами судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704, 80 грн.

31.03.2021 року представник відповідача адвокат Семенова Н.С. в інтересах ОСОБА_5 звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати його та призначити справу до нового розгляду за правилами загального позовного провадження.

19.04.2021 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області було задоволено заяву представника ОСОБА_5 , адвоката Семенової Наталії Сергіївни про перегляд заочного рішення. Поновлено ОСОБА_5 строк на подачу заяви про перегляд заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 лютого 2020 року по справі № 509/5442/18. Заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 03 лютого 2020 року у цивільній справі №509/5442/18 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та моральної шкоди було скасоване. Цивільна справа передана до канцелярії суду для виконання вимог ст.33 ЦПК України.

На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 22.04.2021 року, справа передана до провадження судді Панасенко Є.М.

23 квітня 2021 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою та моральної шкоди було прийнято до провадження судді Панасенко Є.М. та було прийнято проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі.

17 травня 2021року представником відповідача ОСОБА_5 адвокатом Семеновою Н.С. був наданий до суду відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечував проти позовних вимог, просив відмовити у задоволенні позову, у зв`язку з тим, що вважав, що його відповідальність застрахована та в межах ліміту відшкодовувати шкоди повинен страховик відповідача.

10.06.2021 року на адресу суду від ОСОБА_3 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву у якій ОСОБА_3 не погоджувався із доводами наданими відповідачем, просив позов задовольнити та проводити розгляд справи за його відсутністю.

В підготовче засідання 16.06.2021 року з`явився представник позивача ОСОБА_4 адвокат Іваненко С.В. та просив відкласти засідання, з метою ознайомлення з відзивом представника відповідача адвоката Семенової Н.С., оскільки декілька днів тому лише отримав його поштою, а також в зв`язку з неявкою позивача ОСОБА_3 , не заперечував проти продовження строків підготовчого засідання.

Представник відповідача адвокат Семенова Н.С. вважала за необхідне з урахуванням неявки позивача відкласти підготовче засідання, не заперечувала проти продовження строків підготовчого засідання.

16 червня 2021 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області було продовжено строк проведення підготовчого провадження по даній справі на тридцять днів, відклавши підготовче засідання.

03 серпня 2021 року на адресу суду від представника позивача ОСОБА_4 адвоката Іваненко С.В. надійшла відповідь на відзив відповідача, у якій він просив прийняти вказану відповідь та задовольнити позовні вимоги.

В підготовче засідання позивачі будучи повідомленими належним чином про час, дату та місце розгляду справи не з`явилися, причини неявки суду не повідомили, заяв та клопотань на адресу суду не надсилали.

Представник відповідача адвокат Семенова Н.С. заперечувала проти позовних вимог, в підготовчому засіданні не заперечувала проти призначення справи до розгляду.

02 вересня 2021 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області підготовче провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою та моральної шкоди було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання призначене на 12 жовтня 2021 року з`явився представник позивача ОСОБА_4 адвокат Іваненко В.С. та представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Семенова Н.С.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 адвокат Іваненко В.М. наполягав на задоволенні позову. Надав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та у відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача ОСОБА_5 адвокат Семенова Н.С. у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, посилаючись на доводи викладені у відзиві на позовну заяву та надала до суду письмові пояснення по суті справи, які просила врахувати при ухваленні судового рішення.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також доводи сторони відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до наступного.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Законом України «Про страхування» та главою 82 книги п`ятої ЦК України, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються дані правовідносини.

Судом встановлено, що 12 березня 2018 року мала місце дорожньо-транспортна пригода, в якій ОСОБА_5 керуючи транспортним засобом марки «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_4 в Одеській області, Овідіопольському районі, смт. Авангард, по вул. Овідіопольська дорога на 10 км не обрав безпечну швидкість руху, не урахував дорожні обставини, не впевнився в безпечності руху та внаслідок чого скоїв зіткнення з транспортним засобом марки «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_4 , під керуванням ОСОБА_1 , який внаслідок чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Toyota Camry» реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 . В результаті дорожньо-транспортної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Вина водія ОСОБА_5 в скоєнні ДТП підтверджується постановою Овідіопольського районного суду Одеської області від 12.04.2018 року по справі № 509/1021/18, відповідно до якої останній був визнаний винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та на нього накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Тому суд при винесенні рішення не з`ясовує обставин справи, які підтверджують вину водія ОСОБА_5 у спричиненні механічних пошкоджень автомобілю марки «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобілю марки «Toyota Camry» реєстраційний номер НОМЕР_2 .

З матеріалів справи слідує, що автомобіль марки «Chevrolet Aveo» реєстраційний номер НОМЕР_1 належить на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 - ОСОБА_4 .

Судом також встановлено, що юридична особа, MARISOFF-K LTD уклала договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», на транспортний засіб марки «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_3 , поліс серії АМ/2753750 строк дії договору з 26.01.2018р. по 25.01.2019р., страхова сума за шкоду завдану майну 100 000 грн. Як вбачається з матеріалів справи, зазначений факт страховою компанією не заперечується.

Відповідно до ч.ч.2, 5 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. На час ДТП, в Україні володіння автомобілем на іноземній реєстрації було масово поширеним явищем, яке не перебувало під забороною держави.

Більше того, з володільцями таких авто, як і в цьому випадку, укладались договори обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Отже, дії ПрАТ «УПСК» щодо видачі поліса розцінюються судом як такі що відповідають вимогам ст.627 ЦК України щодо свободи договору. Адже страховик на час укладення Договору та видачі поліса мав усі документи щодо транспортного засобу, в тому числі і дані щодо місця його реєстрації. Відтак, передбачав або ж повинен був передбачати і можливість настання страхового випадку та відповідні наслідки для себе у цьому випадку. Тому причини відмови у страховій виплаті суд вважає безпідставними і до уваги не бере.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулюються відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямовуються на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Позивач, ОСОБА_3 звернувся до організації «Автопласт Сервіс», для визначення вартості матеріального збитку та усунення отриманих механічних пошкоджень автомобіля «Toyota Camry», державний номер НОМЕР_2 . Витрати для відновлення вищезазначеного автомобіля склали 5 700 (п`ять тисяч сімсот) грн. 00 коп., що підтверджується копією рахунку-фактури №10750 від 28.04.2018 року.

Позивач, ОСОБА_4 звернулась до фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 який має кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, та просила провести огляд транспортного засобу автомобіля марки «Chevrolet Aveo», реєстраційний номер НОМЕР_1 та визначити вартість матеріального збитку. Вартість витрат на проведення дослідження склала 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп., що підтверджується копією квитанції до прибуткового касового ордеру № 0521-03 від 30.03.2018 р.

За результатами даного огляду був складений звіт № 0521-03-18 від 30.03.2018 р. відповідно до якого вартість матеріального збитку з врахування фізичного зносу складає 34 863 (тридцять чотири тисячі вісімсот шістдесят три) грн. 94 коп.

Позивачі у встановлений законом строк повідомили ПрАТ «УПСК» про дорожньо-транспортну пригоду за участю вказаних вище автомобілів та звернулися із заявою про виплату страхового відшкодування.

Листом від 09.06.2018 р. ПрАТ «УПСК» повідомило позивачам, про те що застрахований транспортний засіб марки «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_3 , був ввезений на митну територію України у митному режимі «Тимчасове ввезення» на строк до одного року з метою особистого користування громадянином ОСОБА_8 , який в силу ч.4 ст.380 Митного кодексу України мав право на особисте користування ввезеним транспортним засобом, у зв`язку з чим ОСОБА_5 не був законним володільцем та правомірним користувачем забезпеченого транспортного засобу. Та посилаючись на пункт 32.1 ст. 32 ЗУ № 1961 - IV страхова компанія відмовила позивачам у виплаті страхового відшкодування.

Не погоджуючись із відмовою страховика відповідача, позивачі зверталися до головного офісу страхової компанії ПрАТ «УПСК» та до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, із заявами щодо перегляду рішення про відмову та виплати страхового відшкодування.

ПрАТ «УПСК» листом за вих. № 3986/17 від 30.11.2018 року зазначила, що правові підстави для перегляду прийнято рішення у ПрАТ «УПСК» відсутні.

Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг листом від 14.12.2018 № 12769/13-12, повідомила що Нацкомфінпослуг не наділена повноваженнями щодо надання правової оцінки скарзі та зобов`язання страховиків проведення виплат страхових відшкодувань. Одночасно, зазначив, що відповідно до статі 45 Закону України «Про страхування» спори пов`язані із страхуванням, вирішуються в порядку, передбаченому чинним законодавством України, зокрема у судовому порядку.

На думку позивачів, ними були вжиті усі заходи, щодо отримання страхового відшкодування та оскарження рішення ПрАТ «УПСК» та посилаючись на позицію згідно з якою право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть, якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована, звернулись до суду з позовом до заподіювача шкоди.

Відповідач в свою чергу, позовні вимоги не визнавав, посилаючись на той факт, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», при вирішенні спору треба враховувати, що коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

В преамбулі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961 від 01 липня 2004 року (далі - Закон України №1961 від 01 липня 2004 року) зазначається, що даний Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 2 Закону України №1961 від 01 липня 2004 року встановлено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Відповідно до положень частини 1 статті 397 ЦК України - володільцем чужого майна є особа яка фактично тримає його у себе.

Частина 3 статті 397 ЦК України визначає, що фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

За змістом частини 5 статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто набувач вважається добросовісним поки не буде доведено протилежне.

Відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Матеріалами справи встановлено, що у відповідача на момент ДТП були наявні реєстраційні документи на забезпечений транспортний засіб та було наявне водійське посвідчення.

Неправомірності перебування водія ОСОБА_5 за кермом автомобіля «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_3 встановлено не було.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку, що ОСОБА_5 правомірно володів транспортним засобом відповідно до вимог п.п.2.1, 2.2 Правил дорожнього руху України, ч.9 ст.15 Закону України «Про дорожній рух».

Саме до такого висновку щодо правомірності володіння забезпеченим транспортним засобом та відсутності встановлення спеціальних заборон щодо страхування автомобілів, ввезених в Україну на умовах тимчасового використання, дійшов і Верховний Суд у справі №910/14693/17 (Постанова ВС від 08.04.2019 року).

Так, у пункті 20 постанови Верховного Суду від 8 квітня 2019 року у справі №910/14693/17 зазначено: «Відповідно до пункту 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Крім того, власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб».

Відтак, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.

Суд критично відноситься до того факту, що у якості доказу неправомірності користування автомобілем, страховик зазначає інформацію, надану Одеською митницею Державної фіскальної служби, про те що автомобіль «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_3 , ввезений на митну територію України у митному режимі «тимчасове ввезення» строком до 1 року мешканцем ОСОБА_9 .

Відповідно до ч. 4 ст. 380 Митного кодексу (в редакції яка діяла на момент ДТП) тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування можуть використовуватися на митній території України виключно громадянами, які ввезли зазначені транспортні засоби в Україну, для їхніх особистих потреб. Транспортні засоби особистого користування, що класифікуються за товарною позицією 8903 згідно з УКТ ЗЕД, можуть використовуватися громадянами, які ввезли їх в Україну, а також громадянами-резидентами та громадянами-нерезидентами, які мають належний дозвіл користувача права на тимчасове ввезення, за умови використання транспортного засобу від імені і згідно з інструкціями користувача права на тимчасове ввезення. Такі транспортні засоби не можуть використовуватися для цілей підприємницької діяльності в Україні, бути розкомплектовані чи передані у володіння, користування або розпорядження іншим особам.

Як вбачається, з правил на умов укладання договору страхування наявних у відкритому доступі на сайті страховика відповідача, укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно -правової відповідальності власників наземних транспортних засобів з умовами щодо відповідного страхового платежу, який страховик повинен здійснити страхувальнику, що є особою відмінною від тієї, яка є фактичним власником або ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях, страхувальник не встановлював спеціальних заборон щодо страхування автомобілів, ввезених в Україну на умовах тимчасового до одного року використання.

За таких обставин, страхова компанія укладаючи договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та приймаючи від особи страховий платіж, була обізнана, що страхувальник є особою відміною від тієї, яка тимчасово ввезла автомобіль на територію України з метою використання в особистих цілях. За таких обставин, страхова компанія повинна була усвідомлювати ризик тих наслідків, які можуть випливати за наслідками укладення такого договору в контексті принципів цивільного законодавства щодо обов`язковості виконання зобов`язання сторонами.

Таким чином, посилання на незаконність володіння (управління) транспортним засобом є недоведеним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним відповідно до статі 204 Цивільного кодексу України. В матеріалах справи відсутні докази визнання договору обов`язкового страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів недійсним або докази визнання його нечинним.

Порушення митних правил ввезення автомобілів на територію України може бути предметом адміністративної відповідальності особи, яка ввезла такий транспортний засіб. Зазначені обставини не є підставою звільнення від цивільної відповідальності учасників страховин відносин відповідно до Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 910/14693/17.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В преамбулі Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961 від 01 липня 2004 року (далі - Закон України №1961 від 01 липня 2004 року) зазначається, що даний Закон регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Статтею 2 Закону України №1961 від 01 липня 2004 року встановлено, що відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно із ст. 21 Закону України №1961 від 01 липня 2004 року на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з п. 13.1 ст. 13 цього Закону, зобов`язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров`ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів.

Відповідно до пунктів 1.4, 1.5, 1.6, 1.7, 1.8, 1.12 статті 1 Закону N 1961-lV особи, відповідальність яких застрахована - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Страховий поліс - єдина форма внутрішнього договору страхування, яка посвідчує укладення такого договору.

Дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України № 1961, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відповідно до умов договору страхування.

За змістом ст.ст. 9, 22-31, 35, 36 «Про обов`язкове страхування цивільно-правої відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому й числі шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.

У ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» встановлено, що при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Відповідно до ст. 22 Закону України № 1961 у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, за наведеного суд прийшов до висновку, що права та обов`язки страхувальника юридичної особи, MARISOFF-K LTD на підставі договору страхування (полісу) № АМ/2753750 перейшли до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у своє володіння (керування), а саме до відповідача ОСОБА_5 , який на законній підставі користувався даним транспортним засобом, оскільки на момент ДТП, ОСОБА_5 , будучи винуватим у вчиненні ДТП, здійснював керування забезпеченим на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АМ/2753750 транспортним засобом на правовій підставі, маючи при собі посвідчення водія на право керування, а також свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу марки «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_3 . Тобто, транспортний засіб «Skoda Octavia» реєстраційний номер НОМЕР_3 у відповідності до п.1.5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначається як забезпечений транспортний засіб, а ДТП за його участю є страховим випадком (ст. 6 Закону № 1961-IV), що в свою чергу, свідчить про необґрунтованість і незаконність відмови страховика.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Положеннями ч.1 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Отже, обов`язок з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, страховик відповідальності особи, винної у дорожньо-транспортній пригоді, на підставі спеціальної норми статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування шкоди отриманої внаслідок ДТП з урахуванням ліміту страхової відповідальності, а різницю між реальними збитками і страховим відшкодуванням згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Відповідні роз`яснення містяться і в п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України, шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (права власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.1 та ч.2 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до п.35.1 ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Якщо потерпілий звернувся до страховика і одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України - відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Статтею 1194 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

У постанові від 4 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зазначивши таке.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України від 1 липня 2004 року N 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 зазначеного Закону) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика в останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (пункт 72).

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") (пункт 73).

Зокрема у п.74 Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Вказаною постановою Велика Палата Верховного суду відступила від правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, згідно з яким право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред`явлена безпосередньо до винної особи, навіть, якщо його цивільно-правова відповідальність застрахована.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом було встановлено, що цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» та при вирішенні спору треба враховувати, що коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Таким чином, оскільки позивачі вимагають відшкодування шкоди тільки із завдавача, цивільно-правова відповідальність якого була застрахована на підставі договору страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком, не беручи до уваги обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування в межах ліміту, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди відповідачем не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з ОСОБА_5 на користь позивачів відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 гривень кожному, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 23 ЦК України закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди визначаючи, що моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Відповідно до частин 3, 4, 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (ч.1 ст. 1167 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що внаслідок дій ОСОБА_5 , які призвели до пошкодження транспортних засобів, позивачам була заподіяна моральна шкода. Однак, враховуючи усі встановлені судом обставини по справі, суд знаходить суму моральної шкоди в розмірі 5 000 (п`ять тисяч) гривень кожному, такою, що не відповідає ступеню перенесених страждань, а тому вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_5 на користь позивачів моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. кожному.

Крім того, відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача ОСОБА_4 підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог судові витрати в розмірі 98 (дев`яносто вісім) грн. 80 коп. З відповідача на користь позивача ОСОБА_3 підлягають стягненню пропорційно до задоволених позовних вимог судові витрати в розмірі 28 (двадцять вісім) грн. 91 коп.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 76-80, 259, 263, 264, 273, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відшкодування моральної шкоди в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 98 (дев`яносто вісім) грн. 80 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 28 (двадцять вісім) грн. 91 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду безпосередньо або через Овідіопольський районний суд Одеської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 22.10.2021 року.

Головуючий: Є. М. Панасенко