справа № 752/20240/20 головуючий у суді І інстанції Шевченко Т.М.

провадження № 22-ц/824/10262/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В.,

суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,

з участю секретаря Мариненко Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником - ОСОБА_2 , на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромметторг», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «МБС-Укрінвест», про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, отриманих за недійсним правочином,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС, укладений 28.10.2019 року між ТОВ «Укрпромметторг» та ОСОБА_1 ; стягнути ТОВ «Укрпромметторг» на користь ОСОБА_1 1 054 022 грн. 85 коп., сплачених за майнові права, в порядку застосування реституції, а також 11 380,80 грн. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.10.2019 року між ТОВ «Укрпромметторг» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС, предметом якого є майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під будівельним № 9, розташоване в другому під?їзді житлового комплексу з об?єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва, загальною проектною площею 99,7 кв.м.. На виконання зазначеного договору ОСОБА_1 сплатив на користь ТОВ «Укрпромметторг» вартість майнових прав у розмірі 1 054 022,85 грн.. Позивач вважає, що договір купівлі-продажу майнових прав укладений з порушенням ст. 203 ЦК України, відтак підлягає визнанню судом недійсним, оскільки ТОВ «Укрпромметторг» на момент його укладення не мало відповідного обсягу цивільної дієздатності, як продавець майнових прав, що суперечить вимогам ст. 658 ЦК України.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромметторг», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «МБС-Укрінвест», про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, отриманих за недійсним правочином відмовлено.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромметторт» про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромметторг», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «МБС-Укрінвест», про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, отриманих за недійсним правочином - задоволеночастково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромметторт» 8 625,00 грн. витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями ОСОБА_1 , через представника- ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

При цьому, зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази вартості майнових прав на нежитлове приміщення (офіс), які є предметом оспорюваного позивачем договору і відповідно відсутні докази здійснення їх оплати відповідачем перед третьою особою. Вказує, що оспорюваний договір не відповідає вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України, із його змісту не вбачається наявність у відповідача, на час укладення, необхідного обсягу дієздатності виступати продавцем майнових прав. Тотожність придбаних відповідачем майнових прав у третьої особи та відчуження відповідачем майнових прав позивачу, вважає не встановленим належними доказами. Вказує, на відсутність погодження сторонами істотних умов договору - його ціни. Крім того, зазначає, що суду першої інстанції не було надано акт приймання-передачі послуг, що свідчить про незаконне задоволення заяви щодо стягнення судових витрат на користь відповідача.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

17 вересня 2021 року до суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромметторг», поданий представником - адвокатом Дайнеко П.В., згідно якого відповідач просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. При цьому зазначає, що не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною та необґрунтованою. Вказує, що судом вірно встановлено наявність правоздатності та дієздатності ТОВ «Укрпромметторг» на здійснення оспорюваного правочину. Підписавши оспорюваний договір позивач погодився із тим, що ціна договору змінювана. Щодо заперечень апелянта про стягнення витрат на правову допомогу, зазначає, що відповідачем надано копію договору з додатком №9, який підтверджує здійснення платежу. Додатково надав акт приймання-передачі наданих послуг.

23 вересня 2021 року до суду надійшли пояснення ТОВ «МБС-Укрінвест» на апеляційну скаргу, згідно яких вважає оспорювань рішення законним, а апеляційну скаргу безпідставною та необґрунтованою. Зазначає, що на користь ТОВ «Укрпромметторг»були передані майнові права за актом №оф-9/2 прийому передачі майнових прав від 13 грудня 2018 року. Вказує, що погоджується із фактами викладеними у відзиві відповідача.

В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити.

Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що28.10.2019 року між ТОВ «Укрпромметторг» в особі директора Веленчука О.С. та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС (далі за тестом - Договір), відповідно до змісту п. 1 якого за цим договором продавець продає, а покупець купує майнові права на нежитлове приміщення (офіс) під будівельним № 9, розташоване в другому під?їзді житлового комплексу з об?єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва, загальною проектною площею 99,7 кв.м..

Згідно п.п. 1.4 Договору, продавець зобов?язаний передати покупцеві майнові права на нежитлове приміщення (офіс), а покупець прийняти їх в порядку та на умовах, передбачених Договором. Передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав після отримання замовником будівництва сертифікату відповідності закінченого будівництвом об?єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації та проведення кінцевих розрахунків між продавцем та покупцем за фактично збудовану площу відповідно до технічного паспорта інженера з інвентаризації нерухомого майна. Покупець набуває право власності на майнові права на нежитлове приміщення (офіс) після підписання сторонами акту приймання-передачі майнових прав до Договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджує, що договір купівлі-продажу майнових прав укладений з порушенням ст. 203 ЦК України, відтак підлягає визнанню судом недійсним, оскільки ТОВ «Укрпромметторг» на момент його укладення не мало відповідного обсягу цивільної дієздатності, як продавець майнових прав, що суперечить вимогам ст. 658 ЦК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.02.2018 року між ТОВ «МБС-Укрінвест», як продавцем, та ТОВ «Укрпромметторг», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу майнових прав № ЛГ-01/Н, за умовами якого продавець продає, а покупець купує майнові права на приміщення в об?єкті на умовах та в порядку, що визначені у договорі.

За змістом п. 1 договору, об?єкт - житловий комплекс з об?єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти групи будівель № 26-а у Голосіївському районі м. Києва.

Приміщення - нежитлові приміщення (офіси) в об?єкті, що є предметом цього договору, згідно з переліком, наведеним в додатку № 1 до цього договору, майнові права на які продавець зобов?язаний передати покупцю на умовах цього договору.

Згідно з додатком № 1 до договору купівлі-продажу майнових прав № ЛГ-01/Н, ТОВ «Укрпромметторг» набуло майнові права в тому числі і на приміщення (офіс) під будівельним № 9, розташоване в другому під?їзді житлового комплексу з об?єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва, загальною проектною площею 99,7 кв.м.

13 грудня 2018 року між ТОВ «МБС-Укрінвест», як продавцем, та ТОВ «Укрпромметторг», як покупцем, підписано акт прийому-передачі майнових прав, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв майнові права на приміщення № 9, загальною проектною площею 99,70 кв.м., що розташоване в другому під?їзді другої секції об?єкту: «житловий комплекс з об?єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва». Під майновими правами на приміщення сторони розуміють право покупця на одержання приміщення у власність після прийняття об?єкта в експлуатацію та право на одержання необхідних документів для реєстрації права власності на вказане приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС, ТОВ «Укрпромметторг» було власником майнових прав на нежитлове приміщення та мало право на їх продаж у відповідності до ст. 658 ЦК України. Доказів звортонього в ході судового розгляду справи судом не встановлено.

Оцінюючи висновки суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Згідно ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників.Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (частина п`ята статті 216 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами першою, другою та третьою статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 658 ЦК України встановлено, що право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

З матеріалів справи вбачається, що майнові права на приміщення № 9, загальною проектною площею 99,70 кв.м., що розташоване в другому під?їзді другої секції об?єкту: «житловий комплекс з об?єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва», набуто ТОВ «Укрпромметторг» у власність 01.02.2018 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № ЛГ-01/Н, укладеного з ТОВ «МБС-Укрінвест».

В подальшому, 28.10.2019 року ТОВ «Укрпромметторг» відчужено майнові права на приміщення № 9, загальною проектною площею 99,70 кв.м., що розташоване в другому під?їзді другої секції об?єкту: «житловий комплекс з об?єктами соціальної інфраструктури вздовж Лисогірського узвозу, навпроти будівель №26-А у Голосіївському районі м. Києва», на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС.

А отже, на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу майнових прав № 09Н/ЛС, ТОВ «Укрпромметторг» мало відповідний обсяг цивільної дієздатності, оскільки було власником майнових прав на нежитлове приміщення, тому мало право на їх продаж у відповідності до ст. 658 ЦК України.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також, враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Доказів, які б свідчили про те, що на момент укладення договору відповідач не був власником майнових прав матеріали справи не містять.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відсутності належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження відсутності необхідного обсягу цивільної дієздатності у відповідача на момент укладення оспорюваного договору є цілком обґрунтованими.

При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що відповідач на момент укладення оспорюваного договору не мав відповідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки на підтвердження вказаного позивачем під час перегляду також не надано належних та допустимих доказів, а тому вказане є лише припущенням позивача, на якому, відповідно до вимог ч.6 ст. 81 ЦПК України не може ґрунтуватися судове рішення.

Не заслуговують на увагу на думку колегії суддів і доводи апелянта в частині невідповідності нормам діючого законодавства договіру купівлі-продажу майнових прав № ЛГ-01/Н від 01 лютого 2018 року укладеного між ТОВ «Укрпромметторг» та ТОВ «МБС-Укрінвест», оскільки вказаний договір не є предметом розгляду в рамках позовних вимог ОСОБА_1 у даній справі. Натомість, відсутні відомості про визнання даного договору недійсним.

Що стосується посилань апелянта на відсутність погодження сторонами істотних умов договору, а саме його ціни, то вона також розцінюються колегією суддів критично, оскільки відповідно до п.2.1.5 оспорюваного договору передбачено право продавця в односторонньому порядку встановлювати поточну ціну майнових прав за 1 квадратний метр нежитлового приміщення (офісу) та переглядати її в залежності від стану ринкових та/або інфляційних процесів щодо несплаченої кількості вимірних одиниць нежитлового приміщення (офісу). У свою чергу, покупець погодився з вказаними умовами та власноручно підписав договір.

Відповідно до вимог ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Отже, оскільки умовами оспорюваного договору сторони встановили та погодили формування ціни саме таким способом і передбачили можливість зміни ціни договору після його укладення, апеляційний суд вказані доводи вважає такими, що не заслуговують на увагу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є вірними, доведеними та обґрунтованими.

Ухвалюючи додаткове рішення про часткове задоволення заяви відповідача та стягнення на його користь судових витрати суд першої інстанції виходи з того, щозаявлений розмір витрат на правову допомогу є необґрунтованим та не пропорційним до предмета спору, тому вважав за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають до стягення на користь ТОВ «Укрпромметторг» до розміру 8 625 грн. (17 250 \2).

Оцінюючи вказані висновки суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.

Так, судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.

23 липня 2019 року між Адвокатським бюро "Поліна Дейнеко" та ТОВ "Укрпромметторг" укладено договір про надання правової допомоги № 2, згідно умов якого бюро надає клієнту юридичну допомогу у вирішенні правових питань, які виникають у процесі господарської діяльності клієнта, а клієнт оплачує роботи бюро на умовах розділу цього договору (а.с. 122). 01 грудня 2020 року між сторонами укладена додаткова угода до вказаного договору (а.с. 124). Також, 01 грудня 2020 року стронами підписано додаток № 9 до вказаного договору про надання правової допомоги, умовами якого визначено порядок надання правової допомоги клієнту у даній цивільній справі № 752/20240/20. Згідно п. 3 додатку вартість послуг Бюро за договором визначається із розрахунку 2500 грн. за 1 год. надання послуг. Орієнтовна вартість послуг за цим договором становить 20 000 грн. Проте, остаточна вартість наданих послуг за цим договором буде погоджена сторонами в Акті приймання - передачі послуг, виходячи із фактично витраченого часу Бюро в процесі надання правової допомоги (а.с. 125). 15 грудня 2020 року ТОВ "Укрпромметторг" на виконання умов додатку № 9 до договору про надання правової допомоги № 2 від 23.07.2019 р. сплачено АБ "Поліна Дейнеко" 17 250 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 7099 від 15 грудня 2020 року (а.с. 126). Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Торута Л.П. в судовому засіданні у суді першої інстанції подала заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпечення доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про необхідність врахування доводів заяви сторони позивача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу і стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрпромметторг» 8 625 грн. на їх відшкодування є обґрунтованим, оскільки вказаний розмір судових витрат є співмірним, пропорційним до предмета спору та доведений належними та допустимими доказами.

Доводи апелянта про те, що суду першої інстанції не було надано акт приймання-передачі послуг та незаконне, у зв`язку з цим задоволення заяви щодо стягнення судових витрат є безпідставними, оскільки відсутність вказаного акту не є обов`язковою підставою для відмови у стягненні судових витрат на правову допомогу, за наявності всіх інших належних та достатніх доказів. Крім того, до відзиву відповідачем було надано акт приймання-передачі наданих послуг від 30 квітня 2021 року, що містить опис та розрахунок понесених судових витрат.

Ухвалюючи рішення колегія суддів, крім іншого, приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволені позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Отже, доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 травня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

В.А. Нежура