ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

11 жовтня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2354/20

Головуючий у першій інстанції – Коротка А. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/992/21

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Скрипки А.А.

суддів: Онищенко О.І., Харечко Л.К.

секретар: Поклад Д.В.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: ОСОБА_2

третя особа: Прилуцька міська рада Чернігівської області

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області у складі судді Короткої А.О. від 16 березня 2021 року, місце ухвалення рішення м.Прилуки, дата складання повного тексту рішення 26 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації речового права на нерухоме майно, третя особа: Прилуцька міська рада Чернігівської області,

                             В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до відповідача, в якому просив: визнати за ним право власності на нерухоме майно, в порядку спадкування: на 1/2 частину 21/100 часток квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта - 16586434 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане Прилуцькою державною нотаріальною конторою Прилуцького міського нотаріального округу 07.12.2006 року, реєстровий №1-5545, гр. ОСОБА_3 про право на спадщину за законом, що відкрилася зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 батька, ОСОБА_4 , а саме: на 21/100 часток квартири АДРЕСА_1 , та скасувати державну реєстрацію речових прав ОСОБА_3 на нерухоме майно в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 16586434. Вимоги заявленого позову ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що після смерті батька ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина, в тому числі, на нерухоме майно: 21/100 частку квартири АДРЕСА_1 . За заявою ОСОБА_2 було відкрито спадкову справу. На день смерті ОСОБА_4 його син ОСОБА_1 був малолітньою дитиною, і його мати ОСОБА_5 від належної йому спадщини з дозволу органу опіки та піклування не відмовилась. Позивач вказує, що у серпні 2019 року він звернувся до Прилуцької міської державної нотаріальної контори Прилуцького міського нотаріального округу із заявою про отримання свідоцтва про право на спадщину за законом, яка відкрилась після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 . Позивач зазначає, що ним було отримано відповідь державного нотаріуса з вимогою надати додаткові документи, які підтверджують родинний зв`язок між ним та ОСОБА_4 . Позивач стверджує, що з огляду на ті обставини, що він прийняв спадщину, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті його батька, будучи малолітньою дитиною, у нього виникло право володіння і користування частиною квартири АДРЕСА_1 . Проте, як вказує позивач, він не може реалізувати своє право на дане спадкове майно, оскільки свідоцтво про право на дану спадщину за законом отримав відповідач, який є його братом по батьковій лінії, чим порушив право на спадщину ОСОБА_1 , не повідомивши нотаріуса про наявність іншого спадкоємця. За даних обставин, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом для захисту свого права на спадщину.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.03.2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації речового права на нерухоме майно. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.          

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року є незаконним і необґрунтованим, суд неповно встановив обставини, які мають значення для справи, неправильно оцінив та дослідив надані позивачем докази, невірно визначив правовідносини по справі. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог заявленого позову внаслідок спливу строку позовної давності, і вказує, що суд першої інстанції не з`ясував і не зазначив у оскаржуваному рішенні від 16.03.2021 року щодо порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Доводи апеляційної скарги зазначають, що є невірним висновок суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав розпочався 30.04.2012 року, та обмежувався 30.04.2015 року, оскільки такий висновок суду суперечить ч.1 статті 261 ЦК України. Доводи апеляційної скарги стверджують, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався у серпні 2019 року, крім того, оскільки про застосування позовної давності було заявлено відповідачем, то саме на нього має бути покладено обов`язок доведення, що строк звернення до суду позивачем було дійсно пропущено. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги тієї обставини, що позивач в силу ч.4 статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, і вказаний спосіб прийняття спадщини не завжди передбачає своєчасне інформування такого спадкоємця про факт прийняття ним спадщини, в разі складення певних обставин. Доводи апеляційної скарги зазначають про необґрунтовані твердження відповідача про втрату позивачем інтересу до спадкового майна. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції при розгляді даного спору по суті не було враховано, що після розлучення батьків у 1994 році, він разом із матір`ю проживав окремо, і батько не інформував його матір про приватизацію ним часки квартири. Позивач зазначає, що відповідач чинив перешкоди матері позивача у користуванні її часткою квартири. Доводи апеляційної скарги вказують, що висновок суду першої інстанції відносно обізнаності позивача про речові права батька, в тому числі, і на спірне майно, є необґрунтованим і передчасним. Доводи апеляційної скарги зазначають, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався 09.08.2019 року, але суд першої інстанції при вирішенні даного спору по суті необґрунтовано не прийняв до уваги вказану обставину. Доводи апеляційної скарги стверджують, що відповідач порушив спадкові права ОСОБА_1 , оскільки не повідомив про позивача у 2006 році при отриманні ним свідоцтва про право на спадщину за законом на всю частку нерухомого майна (квартири) державного нотаріуса Прилуцької державної нотаріальної контори. В доводах апеляційної скарги апелянт не погоджується також із висновком суду першої інстанції в частині стягнення з нього на користь відповідача 10 000 грн. в рахунок відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, оскільки вважає, що затрати часу представника відповідача у засіданнях суду першої інстанції склали не більше 1 години 20 хвилин. При цьому, враховуючи робочий час, витрачений адвокатом на участь у двох засіданнях суду та на виготовлення відзиву і заяви (до 5 годин), апелянт стверджує, що об`єктивна оцінка вартості праці адвоката становить: 116,04 грн./год. х 5 год. = 580 грн. 17 коп.                           

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Чередніченко О.М. просить залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку із її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року. 

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Скумін М.Г. підтримали доводи та вимоги поданої апеляційної скарги.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Чередніченко О.М. просив залишити без задоволення апеляційну скаргу у зв`язку із її безпідставністю та залишити без змін обґрунтоване рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року. 

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 , представник Прилуцької міської ради Чернігівської області, належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду даної справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно з копією свідоцтва про  смерть  серії  НОМЕР_1 ,  виданого  09.03.2006  року,  батько позивача - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.7).

Відповідно до копії витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно №12388532 від 03.11.2006 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на праві приватної спільної часткової власності належали по 21/100 частці квартири АДРЕСА_1 (а.с.8).

Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.17), номер інформаційної довідки: 176915910, дата формування: 09.08.2019 року, ОСОБА_3 на підставі: свідоцтва про право на спадщину від 07.12.2006 року, свідоцтва про право власності від 17.03.1998 року, є власником 21/50 частини квартири АДРЕСА_1 . 

Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 08.10.1993 року, ’’ ОСОБА_6 та ОСОБА_5 ’’ 08.10.1993 року уклали шлюб (а.с.14).

Відповідно до копії свідоцтва про народження, виданого 25.05.1994 року, ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками зазначено ОСОБА_4 та ОСОБА_8 (а.с.10).

06.07.1994 року було видано ще одне свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , відповідно до якого ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , а його батьками зазначено ОСОБА_9 та ОСОБА_5 (а.с.15).

Рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 02.11.1994 року було розірвано шлюб між ОСОБА_4 і ОСОБА_8 (а.с.12). Рішенням Прилуцького міського суду Чернігівської області від 02.11.1994 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 було стягнуто аліменти в розмірі 850 тис. крб. щомісячно, починаючи з 18.10.1994 року і до 30.04.1997 року (а.с.13). Постановою Прилуцького міського суду Чернігівської області від 25.10.1994 року з ’’ ОСОБА_6 ’’ на користь ’’ ОСОБА_10 ’’ було стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.11).

Листом №1106/01-16 від 27.09.2019 року (а.с.9) Прилуцькою міською державною нотаріальною конторою було повідомлено позивача про те, що спадкова справа після смерті померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 передана на зберігання до Державного нотаріального архіву Чернігівської області. Також ОСОБА_1 було повідомлено, що з пред`явлених ним документів не вбачається родинного зв`язку між ним та ОСОБА_4 .

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №62068008 від 15.10.2020 року, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 була заведена спадкова справа, номер у спадковому реєстрі: 41279894, та видано свідоцтво про право на спадщину (а.с.45).

З документів, наданих суду Державним нотаріальним архівом Чернігівської області вбачається, що після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про право на спадщину за законом на 21/100 частину квартири АДРЕСА_1 отримав його син ОСОБА_3 (а.с.32-41,51), що також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15092525 від 03.07.2007 року (а.с.52).

Згідно із звітом №180129-1 від 21.09.2020 року (а.с.26), ринкова вартість 21/200 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 21.09.2020 року складає 15 580,00 грн.

Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_4 від 24.02.2016 року, ОСОБА_3 змінив прізвище на ’’ ОСОБА_12 ’’ (а.с.50).

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.88-93), до винесення рішення судом першої інстанції представник відповідача - адвокат Чередніченко О.М. звернувся до суду першої інстанції із письмовою заявою про застосування позовної давності, в якій він просить суд першої інстанції, відповідно до статей 256,257,261,267 ЦК України, застосувати сплив позовної давності, і з даних підстав відмовити у задоволенні вимог заявленого позову.       

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16.03.2021 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування реєстрації речового права на нерухоме майно. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.          

Доводи апеляційної скарги відносно того, що висновки оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року не узгоджуються із фактичними обставинам справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. 

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог заявленого позову внаслідок спливу строку позовної давності, і вказує, що суд першої інстанції не з`ясував і не зазначив у оскаржуваному рішенні від 16.03.2021 року щодо порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Доводи апеляційної скарги зазначають, що є невірним висновок суду першої інстанції про те, що перебіг позовної давності для звернення до суду за захистом порушених прав розпочався 30.04.2012 року, та обмежувався 30.04.2015 року, оскільки такий висновок суду суперечить ч.1 статті 261 ЦК України. Доводи апеляційної скарги стверджують, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався у серпні 2019 року, крім того, оскільки про застосування позовної давності було заявлено відповідачем, то саме на нього має бути покладено обов`язок доведення, що строк звернення до суду позивачем було дійсно пропущено. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що суд першої інстанції необґрунтовано не прийняв до уваги тієї обставини, що позивач в силу ч.4 статті 1268 ЦК України вважається таким, що прийняв спадщину, і вказаний спосіб прийняття спадщини не завжди передбачає своєчасне інформування такого спадкоємця про факт прийняття ним спадщини, в разі складення певних обставин. Доводи апеляційної скарги зазначають про необґрунтовані твердження відповідача про втрату позивачем інтересу до спадкового майна. Апелянт стверджує, що судом першої інстанції при розгляді даного спору по суті не було враховано, що після розлучення батьків у 1994 році, він разом із матір`ю проживав окремо, і батько не інформував його матір про приватизацію ним часки квартири. Позивач зазначає, що відповідач чинив перешкоди матері позивача у користуванні її часткою квартири. Доводи апеляційної скарги вказують, що висновок суду першої інстанції відносно обізнаності позивача про речові права батька, в тому числі, і на спірне майно, є необґрунтованим і передчасним. Доводи апеляційної скарги зазначають, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався 09.08.2019 року, але суд першої інстанції при вирішенні даного спору по суті необґрунтовано не прийняв до уваги вказану обставину. Доводи апеляційної скарги стверджують, що відповідач порушив спадкові права ОСОБА_1 , оскільки не повідомив про позивача у 2006 році при отриманні ним свідоцтва про право на спадщину за законом на всю частку нерухомого майна (квартири) державного нотаріуса Прилуцької державної нотаріальної контори.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року, виходячи із наступного.

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року, при вирішенні даного спору по суті судом першої інстанції було обґрунтовано прийнято до уваги приписи ч.1 статті 328, статей: 1216, 1217, 1218, ч.4, ч.5 статті 1268, ч.1 статті 1297 ЦК України.    

Разом з тим, у частині 1 статті 256 ЦК України  наведено визначення позовної давності - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття (ч.4 статті 261 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами ’’довідалася’’ або ’’могла довідатися’’ у  ч.1 статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права, і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до положень ч.1,ч.6 статті 81 ЦПК України, яка регламентує обов`язок доказування і подання доказів, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції відносно того, що позивач не навів суду жодних обставин, які б підтверджували поважність причин пропуску ним позовної давності та перешкоджали йому звернутись за захистом свого права до суду, а також обставин, які б підтверджували, що позивач не міг дізнатися про порушення свого права раніше серпня 2019 року, як він про це стверджував у судовому засіданні суду першої інстанції.

Як зазначив суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні від 16.03.2021 року, позивач в ході судового розгляду даної справи наголошував на тому, що він не оформляв спадкове майно, оскільки це є необмеженим будь-яким строком право спадкоємця, а не його обов`язок.

Таким чином, як пояснював позивач, будучи обізнаним про смерть батька, він не цікавився його спадковим майном після досягнення позивачем повноліття, а дізнався про спадкове майно лише тоді, коли у позивача постало житлове питання, що свідчить, на переконання суду першої інстанції, про свідоме невиконання ОСОБА_1 свого обов`язку щодо реалізації спадкових прав.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с.88-93), до винесення рішення судом першої інстанції представник відповідача - адвокат Чередніченко О.М. звернувся до суду першої інстанції із письмовою заявою про застосування позовної давності, в якій він просить суд першої інстанції, відповідно до статей 256,257,261,267 ЦК України, застосувати сплив позовної давності, і з даних підстав відмовити у задоволенні вимог заявленого позову.       

Відповідно до ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При вирішенні даного спору по суті судом першої інстанції обґрунтовано прийнято до уваги правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі №6-2469цс16, у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №488/288/15-ц, у постанові Верховного Суду від 16.03.2020 року у справі №190/171/17-ц.     

Виходячи із фактичних обставин справи та норм права, які регламентують спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що по справі є встановленим факт, що на момент смерті ОСОБА_4 , його син ОСОБА_1 , являвся спадкоємцем першої черги за законом, і вважається таким, що прийняв спадщину, будучи неповнолітнім. Проте, зважаючи на те, що з метою забезпечення юридичної визначеності та захисту потенційних відповідачів від прострочених позовів законодавством обмежено строк, в який особа може звернутися  до  суду  за  захистом  свого  порушеного  права,  в  даному випадку - до 30.04.2015 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачу ОСОБА_1 необхідно відмовити у задоволенні позову, оскільки даний позов ним подано до суду із значним пропуском строку позовної давності.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги не спростовують даного висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року, оскільки вказаний висновок суду узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.        

В доводах апеляційної скарги апелянт ОСОБА_1 не погоджується також із висновком суду першої інстанції в частині стягнення з нього на користь відповідача 10 000 грн. в рахунок відшкодування понесених витрат на правничу допомогу, оскільки вважає, що затрати часу представника відповідача у засіданнях суду першої інстанції склали не більше 1 години 20 хвилин. При цьому, враховуючи робочий час, витрачений адвокатом на участь у двох засіданнях суду та на виготовлення відзиву і заяви (до 5 годин), апелянт стверджує, що об`єктивна оцінка вартості праці адвоката становить: 116,04 грн./год. х 5 год. = 580 грн. 17 коп.                           

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року в частині стягнення з позивача на користь відповідача 10 000 грн. в рахунок відшкодування понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, виходячи із наступного.   

Згідно із частинами першою та третьою статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частині четвертій статті 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі наведеного, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2)необхідність; 3)розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі, і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони.

Зазначений висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №750/2055/20.      

Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході судового розгляду даної справи судом першої інстанції клопотань від позивача ОСОБА_1 про зменшення розміру витрат відповідача на правничу допомогу, у зв`язку із їх неспівмірністю, в контексті приписів ч.4,ч.5,ч.6 статті 137 ЦПК України, не надходило.

Матеріали даної справи містять в собі договір про надання правничої допомоги від 15.10.2020 року, укладений між адвокатом Чередніченком О.М. і Рєзніком А.П. (а.с.96-97), детальний опис наданої адвокатом Чередніченком О.М. правничої допомоги (а.с.94-95), розрахункову квитанцію №250647 про сплату ОСОБА_2 10 000 грн. за надання правничої допомоги (а.с.98).     

Приймаючи до уваги вищезазначене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року в частині стягнення судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. в рахунок відшкодування документально підтверджених понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 16.03.2021 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники судового розгляду даної справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

                           П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 16 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.  

Головуючий:                                             Судді: