ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 520/8622/19

адміністративне провадження № К/9901/34632/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Блажівської Н.Є., Шишова О.О.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, у складі головуючого судді Зоркіна Ю.В., та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року, у складі колегії суддів: Рєзнікової С.С., Бегунца А.О., Мельнікової Л.В., у справі №520/8622/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фасад-сервіс" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Фасад-сервіс", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 №00002711403;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 №00002721403.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року, яке було залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року, адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 № 00002711403 на загальну суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1804185 грн, в тому числі: податкове зобов`язання 1443348 грн, штрафні санкції 360837 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 12.08.2019 № 00002721403 на загальну суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1989235 грн, в тому числі: податкове зобов`язання 1591388 грн, штрафні санкції 397847 грн.

Стягнуто на користь ТОВ "Будівельна компанія "Фасад-сервіс" (код ЄДРПОУ 31236905) за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Харківській області (код ЄДРПОУ 39599198) судовий збір у розмірі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що господарські операції позивача з його контрагентами мали реальний характер, а тому позивачем правомірно віднесено суми до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані на виконання умов договірних відносин, у зв`язку з чим оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

Фахівцями відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «БК «Фасад-сервіс» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, валютного законодавства за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.03.2019, про що складено акт № 2364/20-40-14-03-06/31236905 від 09.07.2019.

Перевіркою встановлено порушення: п.44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п.134.1ст.134, п.п. 135.1 ст.135 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 1443348 грн, в т.ч. за 2016 в сумі 11100 грн, за 2017 в сумі 1432248 грн; пп. «а» п. 198.1, абзаців першого і другого пп. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 603 721 грн, в тому числі за червень 2016 року в сумі 12333 грн, за червень 2017 року в сумі 7500 грн, за липень 2017 року в сумі 205797 грн, за серпень 2017 року в сумі 669255 грн, за вересень 2017 року у сумі 400349 грн, за жовтень 2017 року в сумі 205797 грн, за листопад 2017 року в сумі 102690 грн; абз. б п. 176.2 ст.176 Податкового Кодексу України в довідках за формою No 1-ДФ про суми нарахованого (сплаченого) доходу на користь платника податку, та сум утриманого з них податку надані недостовірні дані за 2,3,4 кв. 2018 на що були надані 09.06.2019 уточнюючі розрахунки; п.2 ст.6 розділу II, п.п. 1.1 п.1 ст.7 та ч,5 ст.8 розділу III Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а саме: за 2016 не нараховано єдиний внесок у сумі - 48,09 грн та своєчасно не нарахований єдиний внесок у сумі-255,10 грн за 2017 не нараховано єдиний внесок у сумі- 37,14 грн та своєчасно не нарахований єдиний внесок у сумі-251,68 грн, за 2018 не нараховано єдиний внесок у сумі- 407,02 грн та своєчасно не нарахований єдиний внесок у сумі- 207.73 грн; неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, згідно з чим відповідно до ч. 11 ст. 25 Закону України від 08.07.2010 № 2464-V1 застосовуються штрафні санкції у розмірі від восьми до п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушення встановлені актом перевірки, стали підставою для винесення податкових повідомлень-рішень від 12.08.2019 № 00002721403 від 12.08.2019, яким збільшено зобов`язання за платежем податок на прибуток на 1591388.00 грн та застосовано штрафну санкцію в сумі 397 847 грн; № 00002721403, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 1804185.00 грн та застосовано штрафну санкцію в сумі 360 837 грн ТОВ «БК «Фасад-сервіс».

Судовим розглядом було встановлено, що позивач, пройшовши визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб`єкта господарювання, основним видом діяльності якого в тому числі є будівництво житлових і нежитлових будівель (КВЕД 41.20)

У межах здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Берсерк», ТОВ «Інвест-Майстер-Буд», ТОВ «СТИЛ ФОРТ», ТОВ «Фенікс Менеджмент Груп Плюс» укладено договори поставки ТМЦ, оренди обладнання.

На підтвердження реальності господарських операцій з указаними контрагентами позивачем надані суду акти виконаних робіт, розрахунки орендної плати, акти приймання-передачі ТМЦ, видаткові накладні, платіжні доручення на здійснення оплати, оборотно -сальдові відомості по рахунку 631 «розрахунки з вітчизняними постачальниками (а.с.128-250, т.1, а.с.1-70, т.2). Крім того контрагентами виписані на адресу позивача податкові накладні, копії яких містяться у матеріалах справи (а.с.71-238, т.2)

На підтвердження подальшого використання придбаних товарів та орендованих ТМЦ надані договори підряду, будівельних робіт № 57 від 04.07.2017 (утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 7 за адресою: вулиця Балакірєва, 3 в місті Харкові), № 58 від 04.07.2017 (утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 7 за адресою: проїзд Рогатинський, 4 в місті Харкові), № 35 від 12.05.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинок 4-Б за адресою: пр. Л. Малої, 36 в м. Харкові) з АТ «Трест Житлобуд 1»; № 11/05-16 от 11.05.16 (декоративна штукатурка та пофарбування фасаду Храмовий комплекс по вул. Єлізарова, 71 в м. Харкові) з Релігійною громадою Свято-Введенської Харківської єпархії Української Православної церкви. Обладнання, орендоване за договорами №296/ар-1 від 29.06.2017; №296/ар-2 від 29.06.2017; №296/ар-3 від 29.06.2017; №296/ар-4 від 29.06.2017; №296/ар-5 від 29.06.2017; №296/ар-6 від 29.06.2017, №317/ар-1від 31.07.2017; №317/ар-2 від 31.07.2017; №317/ар-3 від 31.07.2017; №317/ар-4 від 31.07.2017; №317/ар-5 від 31.07.2017; №317/ар-6 від 31.07.2017; №317/ар-7 від 31.07.2017 у ТОВ «СТИЛ ФОРТ» використовувалось при виконанні договорів № 17 від 05.04.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинок 6-Б за адресою: вул. Драгоманова 8 та 10 в м. Харкові), № 22 від 05.04.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будівлі по вулиці Плеханівській, 18А, будинок 2, в місті Харків), 36 від 12.05.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 4-А за адресою: вул. Драгоманова 8 та 10 в м. Харкові); 37 від 12.05.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинок 5 за адресою: вул. Драгоманова 8 та 10 в м. Харкові), 38 від 12.05.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинок 4-Б за адресою: вул. Драгоманова 8 та 10 в м. Харкові); 50 від 14.06.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 1 за адресою: вул. Єлизаветинська, 1а в місті Харкові), 112 від 04.09.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду за адресою: вул. Рижовська, буд. 8 в м.Харкові), 59 від 04.07.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будівлі по вулиці Гаршина, 8 в місті Харків); 10 від 06.09.2016 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду по вул. Гв. Широнинців, 30-А , м. Харків), 111 від 04.09.2017 (Улаштування козирка житлової будівлі за адресою: вул. Клочківська, 46 в місті Харкові); 114 від 15.11.2017 (Утеплення та декоративне оздоблення фасаду будинку 5 за адресою: вул. Єлизаветинська, 1а в місті Харкові) з АТ «Трест Житлобуд 1», а також за договором № 11/05-16 от 11.05.2016 (декоративна штукатурка и окраска фасаду Храмовий комплекс по вул. Єлізарова, 71 в м. Харкові) з Релігійною громадою Свято-Введенської Харківської єпархії Української Православної церкви; довідки про вартість виконаних робіт, примірні форми первинних облікових документів "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (примірна форма № КБ-2в) і "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (примірна форма № КБ-3), які наведено у додатку Ф та додатку У до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 року № 293, яким прийнято національний стандарт ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 "Правила визначення вартості будівництва."

У судовому засіданні представник відповідача послався на акти від 13.02.2018 № 1026/20-40-14-08/11/39223486 від 26.09.2016 № 115/21-22-14-06/40048975 щодо ТОВ « Берсек», податкові інформації, згідно з якими контрагенти позивача відсутні за податковою адресою, номенклатура та обсяг придбаних товарів не відповідає номенклатурі послуг, у підприємства відсутні фізичні, технічні та технологічні можливості до вчинення операцій, тощо. Крім того відповідач посилається на низку кримінальних проваджень, у яких фігурують контрагенти позивача та сам позивач, які визначаються як вигодоформуючий суб`єкт господарської діяльності, які мають ознаки фіктивності.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Указує, що судами безпідставно не були враховані доводи фіскального органу стосовно нереальності господарських взаємовідносин позивача у перевіряємий період з його контрагентами, оскільки вказані доводи повністю підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи. Вказував на наявність вироку Солом`янського районного суду м. Києва від 27 березня 2018 року по справі № 754/3771/18, вироку Деснянського районного суду м. Києва від 20.09.2018 по справі №760/17429/18, та на відсутність ланцюга постачання ТМЦ контрагентам позивача, відсутність реального здійснення господарських операції позивача. Крім того, скаржник указав, що судами попередніх інстанцій не були враховані правові позиції Верховного Суду, викладені у справах №820/2835/18, №816/4409/15, №824/434/15-а, 826/17443/15, №804/16516/15, №826/8114/15 стосовно застосування п. 1, 2 ст.9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З огляду на зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Позивачем не було подано відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті вимог.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень розділу III Податкового кодексу України.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (п. а п.198.1). Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1. ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з вимогами п. 200.2. ст. 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, для отримання права сформувати податковий кредит із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів із метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платників податку.

При цьому законодавцем презюмується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон № 996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно із пунктом 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарської операції визначено у статті 1 Закону № 996-XIV, згідно з якою це - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей податкового законодавства мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Разом з тим, недоведеність фактичного здійснення господарських операцій позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, зокрема, у разі підтвердження обставин щодо неможливості реального здійснення платником податків зазначених операцій; відсутності необхідних умов для досягнення результатів господарської діяльності тощо.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин).

За приписами ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п.1.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (далі - Положення), Положення встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Пунктом 2.1 Положення визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з п.2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Законодавцем визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку на додану вартість. Отже, при дослідженні факту здійснення господарської операції, слід надати оцінку відносинам, що склались безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Отже колегія суддів вказує, що істотним значенням для встановлення факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договорів, обґрунтованість та обачність при виборі контрагента, тому Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач під час здійснення господарських операцій не був обізнаний щодо фіктивної підприємницької діяльності контрагентів.

Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно реальності здійснених позивачем операцій з придбання ТМЦ з огляду на наявність в матеріалах справи вироків Деснянського районного суду м. Києва та Солом`янського районного суду м. Києва (т.8 арк.с. 37-44) у межах кримінальних справ, якими підтверджуються не лише факт скоєного кримінального караного діяння директора (засновника) підприємства, а й створюються правові наслідки господарської діяльності товариства в цілому.

При цьому, судами не було надано жодної правової оцінки доказам податкового органу щодо фіктивної підприємницької діяльності контрагентів позивача в частині наявності вищезазначених вироків суду, а також не було з`ясовано чи дійсно первинна документація, а саме договори з контрагентами, податкові накладні та інші документи за цими договорами підписані особами, відносно яких судами ухвалено вироки за вчиненні злочини.

Так, Верховним Судом неодноразово зазначалось, що факт фіктивності господарської діяльності не може залишитися неврахованим судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами, та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення, зокрема, відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту та валових витрат з податку на прибуток, є безпідставним.

Виходячи з положень частини шостої статті 78 КАС України, вирок суду підлягає врахуванню у сукупності із дослідженням усіх складових господарських операцій. Зокрема, з`ясуванню підлягають обставини, чи була особа, стосовно якої прийнято обвинувальний вирок, тією самою особою, яка підписувала документи від імені контрагента позивача, на підставі яких останній сформував витрати та податковий кредит, а також чи збігається період вчинення злочину з періодом, у який було підписано відповідні документи.

Суд зазначає, що первинні документи, які стали підставою для формування платником податку податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та первинні документи, якого підписані від імені особи, яка не брала участь у діяльності товариства, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та витрат є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року м. Київ по справі №826/15034/14, постановах Верховного Суду по справам №2а-7075/12/2670, №280/1217/19, №816/1057/16, № 280/614/19 від 27 травня 2021 року.

Разом з тим, судами при наданні оцінки правомірності винесених відповідачем податкових повідомлень-рішень не було враховано й встановлено, що особа, стосовно якої прийнято обвинувальний вирок, була тією самою особою, яка підписувала документи від імені контрагентів позивача, на підставі яких останній сформував податковий кредит.

Указані обставини залишились поза увагою судів попередніх інстанцій, при цьому колегія суддів уважає, що оцінка таким доводам відповідача та наявним у справі доказам є необхідним та першочерговим для вирішення справи. Крім того, з урахуванням такого висновку залежить висновок щодо правильності дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Скаржник в поданій касаційній скарзі вказує на неврахування судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень у справі правових позицій, викладених Верховним Судом у справах №820/2835/18, №816/4409/15, №824/434/15-а, 826/17443/15, №804/16516/15, №826/8114/15 стосовно застосування п. 1, 2 ст.9 Закону України від 16.07.1999 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів зауважує, що наведені позиції Верховного Суду у справах №820/2835/18, №816/4409/15, №824/434/15-а, 826/17443/15, №804/16516/15, №826/8114/15 сформовані Судом за результатом розгляду вказаних справ, зважаючи на обсяг наданих позивачами доказів в підтвердження реальності здійснення господарських операцій. При цьому, у справі, що розглядається судами попередніх інстанцій було порушено норми процесуального права, що в свою чергу унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, відповідно до ч.3 ст.341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Таким чином, у справі, що розглядається є необхідність у застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду по справі № 280/614/19 від 27 травня 2021 року, яка винесена після подання касаційної скарги (04.01.2021).

За змістом частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що суд першої та апеляційної інстанції не перевірили й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення позовних вимог, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДФС у Харківській області підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року - скасувати, справу №520/8622/19 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді Н.Є. Блажівська

О.О. Шишов