ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2021 року                                                м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:

судді - доповідача Станковської Г.А.

суддів Марчака В.Я.

Потоцького В.П.

при секретарі судового засідання                 Чобан А.В.

та сторін судового провадження:

прокурора Романюка П.І.                

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР №12021263020001262 від 03.08.2021 року відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українки, громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою АДРЕСА_1 , з вищою освітою, не працюючої, розлученої, раніше не судимої, обвинуваченої за ст. 125 ч.1 КК України, -

У С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст апеляційних скарг і судового рішення суду першої інстанції.

На ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2021 року заступник керівника Чернівецької обласної прокуратури Кіліміченко С.О. подав апеляційну скаргу.

Цією ухвалою, кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України на підставі п.7 ч.1 ст. 284 КПК України закрито.

ЄУНСС №727/8504/21 Головуючий в І інстанції: Одовічен Я.В.

Провадження №11-кп/822/367/21 Суддя - доповідач: Станковська Г.А.

Категорія: ч.1 ст. 125 КК України

Доводи апеляційних вимог.

Прокурор, в своїй апеляційній скарзі вважає, що дана ухвала суду є такою, що не ґрунтується на законі та підлягає скасуванню у зв`язку із неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Звертає увагу, що п.7 ч.1 ст. 284 КПК України визначено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством.

Зазначає, що в даному кримінальному провадженні наявні ознаки вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, так як ОСОБА_1 вчинила неправомірні дії відносно своєї бабусі ОСОБА_2 ..

За таких обставин вважає, що висновки суду щодо можливості закриття провадження відносно ОСОБА_1 на підставі п.7 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із відмовою потерпілої особи від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення є хибними, оскільки підстав для такого закриття немає.

Обставини, встановлені судом першої інстанції.

24.07.2021 року біля 01 год. 00 хв., перебуваючи в квартирі АДРЕСА_2 , діючи умисно, протиправно, на ґрунті раптово виниклого конфлікту з її бабусею ОСОБА_2 , з метою нанесення тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх діянь і відповідні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_1 умисно обхопила правою та лівою руками шию ОСОБА_2 та душила, чим внаслідок своїх протиправних дій спричинила ОСОБА_2 тілесні ушкодження у вигляді синців: на підборідді справа з переходом на шию; на передній стінці грудної клітини зліва по середньо-ключичній лінії на рівні 2-3 ребер; на передній поверхні верхньої третини лівого плеча; на передньо - внутрішній поверхні середньої третини правого плеча, що згідно висновку експерта №762 втор. від 06.08.2021 року відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Отже, своїми умисними діями ОСОБА_1 вчинила кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст.125 КК України, тобто умисне спричинення легких тілесних ушкоджень.

Позиції учасників апеляційного провадження в судових дебатах.

Прокурор, в судовому засіданні апеляційної інстанції просив подану апеляційну скаргу задовольнити з підстав зазначених в ній, скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити матеріали справи на новий судовий розгляд.

Мотиви суду при прийнятті рішення.

Встановивши суть ухвали та з`ясувавши вимоги апеляційної скарги сторони обвинувачення та заяви адвоката Олійнича Ю.В., вислухавши думку прокурора щодо заявлених апеляційних вимог, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України.

Перевіряючи ухвалу в межах поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції в повній мірі дотримався вищезазначених вимог кримінального процесуального закону.

Сторона обвинувачення в своїй апеляційній скарзі порушує питання про необґрунтовані висновки суду щодо закриття провадження відносно ОСОБА_1 на підставі п.7 ч.1 ст. 284 КПК України, у зв`язку із відмовою потерпілої особи від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення за ч.1 ст. 125 КК України, оскільки підстав для такого закриття немає, так як в діях ОСОБА_1 наявні ознаки вчинення кримінального правопорушення пов`язаного з домашнім насильством, а саме вчинення неправомірних дій відносно своєї бабусі ОСОБА_2 ..

Свої доводи обґрунтовує висновком Об`єднаної палати ККС ВС, яка в своїй Постанові від 12 лютого 2020 року у справі №453/225/19, прийшла до висновку, що до злочину, пов`язаного з домашнім насильством, на який поширюється заборона у п.7 ч.1 ст. 284 КПК, слід відносити не тільки злочин, передбачений ст. 126-1 КК, та злочин, що містить кваліфікуючу ознаку «вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах», але й кримінальне правопорушення з ознаками діяння (дії або бездіяльність), поняття якого визначено у ст. 1 Закону № 2229-VIII.

Однак, колегія суддів з такими доводами прокурора погодитися не може, зважаючи на таке.

Так, законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» від 06 грудня 2017 року №2227-VIII, який набрав чинності 11 січня 2019 року, внесено зміни до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів.

Зокрема, п.7 ч.1 ст. 284 КПК України, яким передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, було доповнено словами: «крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством».

Крім того, було доповнено ч.1 ст. 67 КК України пунктом 6-1, яким визначено, що при призначенні покарання, обставинами, які його обтяжують, визнаються, зокрема, вчинення злочину щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.

Згідно зі ст.1 Закону України від 7 грудня 2017 року №2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» під домашнім насильством розуміється діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до п.8 ч.2 ст. 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: дід (баба) та онук (онука).

Згідно з п.17 ч.1 ст.1 вказаного Закону, фізичне насильство — форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Частиною 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Засада диспозитивності, правила ст. 22 КПК України вимагають від суду під час здійснення розгляду справи зберігати об`єктивність та неупередженість; функції суду та державного обвинувачення є несумісними.

Як вбачається з обвинувального акту, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України, а саме в умисному спричиненні легких тілесних ушкоджень.

Тобто, в обвинувальному акті щодо ОСОБА_1 відсутні всі ті обставини вчинення кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, про які пише прокурор, в апеляції, а саме у розумінні положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», тобто вчинення фізичного насильства у межах місця проживання щодо особи, з якою спільно проживає однією сім`єю.

Згідно з пунктами «a», «b» §3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально поінформованим про характер та причини обвинувачення, висунутого проти нього, і мати час та можливості, необхідні для підготовки свого захисту.

Наведені гарантії стосуються всіх обставин, які належать до предмета доказування у кримінальному провадженні в силу ст. 91 КПК (тобто й такого важливого елемента обвинувачення, як вчинення злочину, пов`язаного з домашнім насильством, що обтяжує покарання і з урахуванням процесуальної заборони, закріпленої в п.7 ч. 1 ст. 284 вказаного Кодексу, тягне за собою правові наслідки). При цьому відповідно до ст. 92 КПК, тягар доказування згаданих обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, – на потерпілого.

Отже, обов`язковою умовою визнання судом злочину – незалежно від його родового чи безпосереднього об`єкта – пов`язаним із домашнім насильством, є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) із встановленням органами досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо). За відсутності цього гарантоване право на захист істотно порушено і, беручи до уваги імперативність приписів п.19 ч.1 ст. 7, частин 3, 6 ст. 22, ч.1 ст. 337 КПК України, унеможливлює застосування згаданого інституту заборони закриття кримінального провадження щодо злочинів, передбачених ст. 125 КК України.

Натомість, як убачається з матеріалів цієї справи, в обвинувальному акті не міститься жодних посилань на вчинення ОСОБА_1 злочину, пов`язаного з домашнім насильством. Навпаки, у вказаному процесуальному документі слідчі органи констатували відсутність обтяжуючих обставин.

Крім того, положеннями ч.1 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII визначено, що Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Частиною 6 ст. 13 цього ж Закону передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Зокрема, питання про можливість закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством, у разі відмови потерпілого від обвинувачення було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду сформулювала висновки в постанові від 12 лютого 2020 року (справа №453/225/19, провадження №51-4000кмо19), згідно з якими злочином, пов`язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак), перелічених у ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07 грудня 2017 року №2229-VIII, незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК, як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. Встановлена у п.7 ч.1 ст. 284 КПК заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов`язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред`явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього.

Так як, органами досудового розслідування ОСОБА_1 не інкримінувалося вчинення злочину, пов`язаного з домашнім насильством, вона не була обізнана із таким обвинуваченням, а відтак і не мала можливості захищатися від нього.

Крім того, відповідно до ч.4 ст. 26 КПК України, кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора про необхідність скасування ухвали суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 через неврахування застереження у п.7 ч.1 ст. 284 КПК України, є необґрунтованими, адже це призведе до порушення конвенційних положень права на справедливий суд.

На підставі викладеного, керуючись ч.4 ст. 26, п.7 ч.1 ст. 284, ст. 404, 405, 407, 418, 419, 424, 477 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника керівника Чернівецької обласної прокуратури Кіліміченка С.О. – залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 – без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення проте може бути оскаржена до Касаційного кримінального суду у складі Верховного суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Суддя-доповідач: Г.А. Станковська

Судді: В.Я. Марчак

В.П. Потоцький