АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 грудня 2010 року м. Вінниці
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінни-цької області в складі:
головуючої судді Денишенко Т.О.,
суддів Гуцола П.П., Луценка В.В.,
при секретарі Торбасюк О.І.,
за участю позивача, апелянта ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідачки, апелянтки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, розгля-нувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апе -ляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 до ОСОБА_3
про встановлення факту, що має юридичне значення, виз-
нання права власності на частину спадкового майна,
за апеляційними скаргами відповідачки ОСОБА_3 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2010 року, позивача ОСОБА_1 на додаткове рішення цього ж суду від 30 серпня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
01 лютого 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_5 звернулися в Жмеринський мі-ськрайонний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_3 про визнання за-повіту недійсним ( а. с. 3-5 ), мотивуючи його тим, ОСОБА_1 проживав, був за-реєстрований в будинку № АДРЕСА_1, що нале-жав батькам сторін у справі. Мати ОСОБА_6 померла в 2007 році, батько ОСОБА_7 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Позивач ОСОБА_1, проживаючи разом з батьками, похоронив їх після смерті, звернувся в нотконтору із заявою про прийняття спад -щини в січні 2010 року. Батько залишив заповіт на ім’я сестри - відповідачки у справі. Позивачі вважають, що заповіт недійсний, бо батьки за життя говорили, що після їх смерті будинок буде належати всім трьом дітям в рівних частках. За- повіт батьком складено через те, що ОСОБА_3 обіцяла за свої кошти оформи-ти на себе всю спадщину, а потім передати у власність братів рівні для всіх част- ки. Отже, заповіт на ОСОБА_3 був складений батьком ОСОБА_7 під впливом обману.
23 лютого 2010 року позивачі збільшили свої позовні вимоги, зазначаючи, що ОСОБА_1 зареєстрований у спірному будинку з 1997 року по даний час, по сі-чень 2010 року проживав з батьками, похоронив їх після смерті. Після смерті матері в 2007 році він фактично прийняв спадщину. ОСОБА_3 обманним шля-хом умовила батька оформити на її ім’я заповіт, що він і зробив. Проте своєї обі-цянки переоформити будинок в рівних частках на братів відповідачка не вико-нує. Позивачі просять суд встановити факт прийняття ОСОБА_1 фактично спадщини, яка складається з 25/100 часток будинку № 15 по вул. Першотравне-вій в м. Жмеринці та відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 року після смерті матері ОСОБА_8; визнати право власності за ОСОБА_9 на 25/100 часток цього будин-ку; визнати недійсним заповіт батька, складений під впливом обману на ім’я сес-три ОСОБА_3 ( а. с. 26-27, 41-42 ).
03 червня 2010 року ОСОБА_1 змінив власні позовні вимоги. Вказав, що піс-ля смерті матері ІНФОРМАЦІЯ_2 року фактично прийняв спадщину у вигляді 25/100 часток будинку № АДРЕСА_1. Тому про-сив суд встановити даний факт, що має юридичне значення, та визнати за ним право власності на дану частку будинку ( а. с. 68-69 ).
Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 03 черв-ня 2010 року прийнято відмову ОСОБА_5 від позову щодо визнання заповіту недійсним і в цій частині провадження у справі закрито ( а. с. 74 ).
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08 лип-ня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 постійно проживав в будинку № АДРЕСА_1 зі спадкодавицею ОСОБА_6 на момент її смерті та відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 25/100 часток бу-динку з відповідною часткою господарських споруд по АДРЕСА_1 (а. с. 116-118). Додатковим рішенням суду від 30 серпня 2010 ро-ку ( а. с. 129 ) вирішено питання розподілу судових витрат у справі, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 17,00 гривень витрат судового збору, 37,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, на ко-ристь держави 133,00 гривні судового збору, 83,00 гривні витрат на ІТЗ розгляду справи.
Не погодившись з ухваленим рішенням у справі, відповідачка ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на судове рішення від 08 липня 2010 року ( а. с. 120, 149-151 ), де просить його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у по-зові ОСОБА_1 в повному обсязі. У скарзі апелянтка зазначає, що суд першої інстанції не повно з’ясував обставини справи, що мають для неї значення, вис-новки суду не відповідають обставинам справи, оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального і матеріального права.
Позивач ОСОБА_1 оскаржив додаткове рішення суду з питання розподілу су -дових витрат, зазначаючи, що на його користь з ОСОБА_3 повинно бути стяг-нуто 150,00 гривень судового збору, 120, гривень витрат з ІТЗ розгляду справи, 3000,00 гривень витрат на правову допомогу ( а. с. 134-135 ).
Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, за-явлених у суді першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення та заперечення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши закон-ність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляцій-них скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, скаргу ОСОБА_1 належить задоволити частково з таких підстав.
В ідповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обгрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими об-грунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинст-ва, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на ос-нові повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на під-ставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослід-жені в судовому засіданні. Умовами обгрунтованості є повне і всебічне з’ясуван-ня обставин, що мають значення для справи, доведеність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.
Рішення суду першої інстанції від 08 липня 2010 року відповідає цим вимо-гам.
Додатковим рішенням від 30 серпня 2010 року розподіл судових витрат здійс-нений судом невірно, дане рішення підлягає скасуванню, а понесені позивачем судові витрати в частині сплати дежавного мита та витрат на інформаційне-тех-нічне забезпечення розгляду справи мають бути відшкодовані в повному обсязі. В частині вимог про відшкодування витрат на правову допомогу ОСОБА_1 не-обхідно відмовити.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право власності на будинок № АДРЕСА_1 від 04 вересня 2006 ро-ку дане житло належало ОСОБА_7 на праві приватної власності. Сторони у справі не заперечували, що даний будинок відповідно зі ст. 60 СК України є спі-льною сумісною власністю подружжя ОСОБА_7 - батьків сторін у справі. У зв’язку з визнанням сторонами цієї обставини, згідно ст. 61 ЦПК України вона доказуван-ню не підлягає. З оглянутого в судовому засіданні паспорта позивача встановле-но, що він з 20 червня 1997 року зареєстрований у спірному будинку ( а. с. 17, 58 ). Даний доказ проживання позивача зі спадкодавицею ( матір’ю ) на момент її смерті і відкриття спадщини судом прийнятий як належний з врахуванням по-казань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, положень Інст-рукції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердже-ної наказом Мінстерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, заре-єстрованим в Мін’юсті України цього ж дня за № 283/8882.
Згідно ч. 1 ст. ст. 60, 63 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини ( ведення домашнього госпо-дарства, догляд за дітьми, хвороба тощо ) самостійного заробітку ( доходу ). Дру -жина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не вста-новлено домовленістю між ними. В статтях 70, 71 даного Кодексу зазначено, що у разі поділу майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено між ними або шлюбним договором.
Отже, оскільки померла ОСОБА_6 як дружина мала право на половину бу-динку № АДРЕСА_1, то спадкоємці ( чоловік та син ОСОБА_1 ) успадкували кожен по 1/4 частині будинку. Померлий у січні 2010 року ОСОБА_7 мав право на 3/4 частини будинку, які заповів доньці - від-повідачці ОСОБА_3
Суд першої інстанції вірно визначився у правовідносинах, що мають місце в даній справі, застосувавши ст. ст. 1261, 1268, 1272 ЦК України та визнавши, що спадкоємцями померлої ОСОБА_6 були її чоловік ОСОБА_7 та син - позивач ОСОБА_1, які постійно проживали зі спадкодавицею на день її смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 року і відкриття спадщини. Інші діти подружжя ОСОБА_1: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 спадщину не приймали.
Додатковим рішенням суду від 30 серпня 2010 року ( а. с. 129 ) здійснено роз-поділ судових витрат у справі між сторонами. Однак, стягуючи на користь пози-вача з відповідачки 17,00 гривень витрат судового збору, 37,00 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, на користь держави 133,00 гривні судового збору, 83,00 гривні витрат на ІТЗ розгляду справи, суд першої інстанції не врахував, що згідно квитанцій від 26.02.2010 року № 125/38, № 125/39 ( а. с. 70, 71 ) ОСОБА_1 належать до відшкодування повністю спла-чені ним державне мито та витрати з інформаційно-технічного розгляду справи.
Суд вірно не задоволив вимогу позивача про відшкодування йому витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 гривень, оскільки адвокат ОСОБА_2 діяв в його інтересах як представник ( а. с. 25 ). Окрім цього, дані витрати не доведені документально в установленому порядку.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 та ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката, є витратами, пов’язаними з розглядом справи. На підставі ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею судові витрати. За змістом зазначених норм закону витрати, пов’язані з оплатою участі у справі представника сторони, навіть якщо він є адвокатом, не відносяться до судових витрат і не підлягають розподілу між сторонами в порядку, передбаченому ст. 88 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або за-перечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 1 ст. 11 цього Кодексу передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за звернен-ням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Колегія суддів апеляційного суду Вінницької області прийшла до висновку, що судом першої інстанції підставно, об’єктивно та справедливо задоволено по-зов ОСОБА_1 Досліджені обставини, докази свідчать про те, що судове рішен-ня від 08 липня 2010 року є законним і обґрунтованим у відповідності до вимог ст. ст. 212, 213, 214 ЦПК України. Дане судове рішення належним чином моти-вовано щодо прийняття до уваги одних доказів і відхилення інших, суд ухвалив рішення, виходячи з доводів і заперечень сторін, з врахуванням принципу їх зма-гальності та диспозитивності цивільного судочинства, тому підстав для скасу-вання чи зміни оскарженого рішення судова колегія не вбачає.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і за-лишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасо-ване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Натомість додаткове рішення від 30 серпня 2010 року підлягає скасуванню з вирішенням питання належного розподілу судових витрат у справі у відповідно-сті зі статтею 88 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є необгрунтованими, такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, 308, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів –
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 08 липня 2010 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Додаткове рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 30 серпня 2001 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 Вікторови-ча 150,00 гривень сплаченого судового збору та 120,00 гривень витрат на інфор-маційно-технічне забезпечення розгляду справи.
У відшкодуванні витрат на правову допомогу в сумі 3000,00 гривень ОСОБА_1 відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголо-шення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча:
Судді: