Справа № 2 - а-154

2007 рік                        

                                                                  П О С Т А Н О В А

                                                 І  М  Е  Н  Е  М     У  К  Р  А  Ї  Н  И

14 березня 2007 року                                                                               Ялтинський  міський  суд Криму

у складі судді  :                                                        ПЕРЕВЕРЗЄВОЇ  Г.С.

при секретарі    :                                                       КОНОНОВОЇ Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського  міського  суду адміністративну справу за позовом

                        ОСОБА_1до відділення Державного казначейства міста Ялта управління Державного казначейства в АРК Державного казначейства України, Державної виконавчої служби міста Ялта про стягнення сум, суд

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відділення державного казначейства міста Ялта заробітну платню в сумі 10660,92 гривень, компенсацію боргів по заробітній платні в сумі 9530,70 гривень і моральну шкоду в сумі 20000 гривень.

Вимоги мотивує тим, що рішеннями Ялтинського міського суду з 1998 по 2003 рік на його користь з орендного підприємства будівельного управління № 36 була стягнута неоплачена йому заробітна платня на загальну суму 10660,92 гривни. На підставі даних рішень суду йому були виписані виконавчі листи і направлені на примусове виконання, по них відкрите виконавче провадження. Разом з тим, ніяких дій, направлених на реальне виконання рішень суду, державними виконавцями не виконувалось, а в результаті  виконавчі листи взагалі були ними загублені. У 2003 році відповідач був ліквідований і тепер, з вини державних виконавців, які не виконували належним чином свої посадові обов'язки, він не зможе одержати свою заробітну платню. Розмір індексації неоплаченої йому заробітної платні на сьогоднішній день складає 9530,70 гривень. Крім того, діями відповідача йому були заподіяні моральні страждання, які виразилися в тому, що впродовж тривалого періоду часу він, будучи старезною людиною, був позбавлений єдиного джерела для існування, вимушений був здійснювати додаткові зусилля для організації свого життя. Свої моральні страждання він оцінює в 20000 гривень.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися, про день і час розгляду справи були повідомлені належним чином, причин неявки суду не представили.

Суд, вислухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи,  вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що рішеннями Ялтинського міського суду від 19 лютого 1998 року, 13 серпня 1998 року, 08 вересня 2000 року, 02 грудня 2000 року, 04 березня 2003 року з орендного підприємства будівельне управління № 36 на користь ОСОБА_1. була стягнута заробітна платня на загальну суму 10660,92 гривни. Всі рішення суду, після набрання ними законної сили, були направлені на примусове виконання у відділ державної виконавчої служби міста Ялта (а.с. 9-14).

Згідно ч. 1 ст. 14 ЦПК України, рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадовців і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня відкриття виконавчого провадження.

Статтею 24 Закону передбачено, що постанова про відкриття виконавчого провадження виноситься державним виконавцем в триденний строк від дня надходження до нього виконавчого документа.

14 червня 1999 року, 22 жовтня 1999 року, 14 грудня 2002 року позивачем були направлені скарги в Ялтинське міське управління юстиції з приводу тривалого невиконання рішень суду (а.с. 17-19; 21-23; 24).

02 вересня 1999 року, на скаргу ОСОБА_1, державним виконавцем йому була дана відповідь про те, що в даний час вирішується питання про банкрутство боржника (а.с. 20).

03 лютого 2000 року Головним управлінням юстиції МЮ України в АРК йому також було повідомлено, що провадження по виконавчим листам зупинено, у зв'язку з тим, що боржник був визнаний банкрутом, а ліквідаційна комісія ще не розпочала своєї роботи (цив. справа № 2-1306\06, а.с. 23).

Разом з тим, постановою державного виконавця від 08 липня 2004 року, виконавчий лист по стягненню на користь ОСОБА_1 заробітної платні на підставі рішення суду від 04 березня 2003 року на суму 2065,50 гривень був йому повернений у зв'язку з відсутністю у боржника майна, розрахункового рахунку (а.с. 15), а  24 січня 2006 року, на чергове звернення ОСОБА_1, йому було повідомлено начальником виконавчої служби, що виконавчих листів про стягнення на його користь заробітної платні в даний час немає (а.с. 16).

 Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії або бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, представник відповідача державної виконавчої служби в судове засідання не з'явився, ніяких доказів правомірності своєї поведінки щодо тривалого виконання рішень судів, які набрали законної сили, не представив, як і доказів про вжиття взагалі яких-небудь заходів по їх виконанню.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчі листи були направлені позивачем на примусове виконання з травня 1998 по серпень 2003 року. Відомостей про реальне виконання хоча б одного з рішень суду, відповідачем не представлено. Як видно з відповіді головного управління юстиції МЮ України в АРК на скаргу ОСОБА_1, СУ-36 було визнано банкротом тільки 20 жовтня 1999 року, тобто через рік і п'ять місяців після подачі позивачем першого виконавчого листу. Яких-небудь поважних причин невиконання рішення суду протягом шести місяців, відомостей про відкладення або зупинення виконавчого провадження, суду не представлено.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 65 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ліквідації боржника - юридичної особи, зокрема внаслідок визнання боржника банкрутом, виконавчий документ передається в ліквідаційну комісію або арбітражному керівнику для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законодавством порядку. При направленні виконавчого документа в ліквідаційну комісію або арбітражному керівнику виконавче провадження підлягає закінченню.

Згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів.  При цьому вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства - банкрута, зокрема по відшкодуванню заробітної платні, відшкодовуються в другу чергу.

Разом з тим, виконавчі листи про стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної платні з підприємства - банкрута, не виконані державним виконавцем у встановлені Законом строки, так і не були їм направлені до ліквідаційної комісії, у зв'язку з чим ОСОБА_1 був позбавлений можливості брати участь в розподілі коштів підприємства - банкрута згідно черговості. В даний час процес ліквідації боржника - банкрута закінчений.

Крім того, в даний час виконавчі листи про стягнення на користь ОСОБА_1 взагалі загублені, про що свідчить представлена позивачем довідка від 24 січня 2006 року (а.с. 16).

Таким чином, суд вважає бездіяльність державних виконавців по невиконанню рішень судів, що набрали законної сили, з 1998 року неправомірною.

Згідно ст. 1173 ЦК України, шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі рішеннями, дією або бездіяльністю органу державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

                        Згідно ст. 23 ЦК України, моральна шкода, окрім іншого, полягає в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відносно неї.

                        Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Крім того, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди і не пов'язана з розміром такого відшкодування.

                        Згідно Постанови Пленуму «Про судового практику  у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних або фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати в порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного суспільного життя, порушення відносин з навколишніми людьми, при настанні інших негативних явищ. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), які зазнав позивач (їх тривалість, можливість відновлення) і з урахуванням інших обставин. Крім того, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін в його життєвих зв'язках, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

                        Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 в частині відшкодування моральної шкоди підлягає частковому задоволенню на суму 15000 гривень, які підлягають стягненню з держави в особі відділення Державного казначейства міста Ялта.

                        При цьому суд бере до уваги те, що в результаті протиправних дій державних виконавців, позивач впродовж тривалого періоду часу, протягом 7 років, був позбавлений оплати за свою працю, гарантія якої передбачена Конституцією України і нормами трудового законодавства; відсутність коштів для існування призвела до втрати нормальних життєвих зв'язків, необхідності, в достатньо похилому віці, здійснювати додаткові зусилля для організації свого життя, виникненню стресових ситуацій і втраті  душевної  рівноваги.

Що стосується позову в частині стягнення заробітної платні, то в даній частині в позові ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки неоплачена  заробітна платня підлягає стягненню з працедавця, і вона вже  була стягнута за рішеннями суду з  СУ-36. Ні з ким з відповідачів ОСОБА_1 в трудових відносинах не знаходився.

Таким чином, з відділення державного казначейства міста Ялта на користь позивача підлягає стягненню сума моральної шкоди у розмірі 15000 гривень, а також судовий збір на користь держави в сумі 8,50 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 23, 1173 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», Постановою Пленуму «Про практику розгляду судами справ про відшкодування моральної (немайнового) шкоди» від 31 березня 1995 року,  9, 69,  71, 158-160 Кодексу  адміністративного судочинства України, суд

                                                                       П  О  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

Позов ОСОБА_1- задовольнити частково.

Стягнути з відділення державного казначейства України в місті Ялта  на користь ОСОБА_1моральну шкоду в сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень, судовий збір на користь держави в сумі 8 (вісім) гривень 50 копійок.

В інший частині позову - відмовити.

Постанова може бути оскаржене в Апеляційний суд АРК через Ялтинський міський суд в строки та порядку, передбаченими ст. ст. 184, 186 КАС України.

Суддя :