Справа № 2 - а-159
2007 року
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 лютого 2007 року Ялтинський міський суд Криму
у складі судді : ПЕРЕВЕРЗЄВОЇ Г.С.
при секретарі : КОНОНОВОЇ Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Ялтинського міського суду адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1до управління праці та соціального захисту Ялтинської міської Ради про визнання протиправною, незаконною бездіяльності, суд
В С Т А Н О В И В:
Представник відповідача позов не визнав.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати, що відмовою у видачі йому посвідчення учасника війни відповідачем були порушені його права на пільги і зобов'язати його видати йому дане посвідчення.
Вимоги мотивує тим, що в роки великої вітчизняної війни, після арешту його батьків, він був направлений в дитячий будинок, а потім в дитячу колонію, тобто фактично відбував покарання в місцях позбавлення волі, а отже є учасником (ветераном) війни. Разом з тим, відповідачем неправомірно було відмовлено у видачі йому посвідчення, підтверджуючого його статус з тих підстав, що ним не було представлено документів, підтверджуючих його роботу в роки Великої вітчизняної війни.
Представник відповідача свої заперечення мотивує тим, що згідно Закону України «Про статус ветеранів війни …», учасниками і ветеранами війни є особи, які в 1941-1945 роках відбували покарання в місцях позбавлення волі, а потім були реабілітовані, або працювали в період війни. Документи, підтверджуючі такі обставини, позивачем представлені не були, у зв'язку з чим комісія не знайшла підстав для задоволення його заяви і визнання його учасником війни. Що стосується перебування ОСОБА_1в дитячому будинку, то вважає, що дана установа до місць позбавлення волі не відноситься.
Суд, вислухавши думку сторін, спеціаліста, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає.
Судом встановлено, що 29 березня 2006 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту із заявою про видачу йому посвідчення учасника війни. Дана заява була розглянута 20 квітня 2006 року комісією з розгляду питань, пов'язаних зі встановленням статусу учасника війни і ухвалено рішення про відмову у встановленні йому даного статусу у зв'язку з відсутністю документів, підтверджуючих роботу в тилу в роки війни (а.с. 6).
20 листопаду 2006 року ОСОБА_1 повторно звернувся до відповідача із заявою про видачу йому посвідчення у зв'язку з тим, що в роки війни він відбував покарання спочатку в дитячому приймачі, а потім в дитячому будинку (а.с. 7).
01 грудня 2006 року начальником управління праці та соціального захисту йому була дана відповідь, що його питання комісією вже було розглянуте, і може бути розглянуте повторно тільки за умови надання додаткових документів (а.с. 14).
Згідно п. 2 ст. 9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до учасників війни відносяться особи, які працювали в тилу в період ВВВ, а також що народилися до 31 грудня 1932 року включно і з поважних причин не мають можливості представити документи, підтверджуючі факт роботи в період війни. Особам, які народилися після 31 грудня 1932 року включно, статус учасника війни може бути встановлений лише за наявності документів і інших доказів, неспростовно підтверджуючих факт роботи в період війни.
Крім того, згідно ч. 8 ст. 9 Закону, до учасників війни відносяться також особи, які в період Великої Вітчизняної війни, в 1941 - 1945 роках, відбували покарання в місцях позбавлення волі або знаходилися в посиланні і реабілітовані відповідно до чинного законодавства України і колишнього СРСР.
Як встановлено судом, батьки позивача були арештовані за звинуваченням в скоєнні злочинів: батько ОСОБА_2. - в 1937 році, мати ОСОБА_3. - в 1938 році (а.с. 9-10). На момент арешту батька, позивачу було п'ять років (а.с. 8).
У роки Великої Вітчизняної війни, з 1941 по 1946 рік, ОСОБА_4, який змінив згодом прізвище на «ОСОБА_1а», виховувався в Уріцкому дитячому будинку Костанайськой області, що підтверджене довідкою департаменту освіти Костанайської області (а.с. 11).
Яких-небудь доказів того, що він в роки Великої вітчизняної війни знаходився в дитячій трудовій колонії селища Чуами, позивачем суду не представлено (а.с. 24), але оскільки є дані, що з 1941 по 1946 рік ОСОБА_1 виховувався в дитячому будинку, чого він не спростовує, отже суд приходить до висновку, що перебувати також і в дитячій колонії він не міг, оскільки не міг знаходитися в двох місцях одночасно.
Дані обставини не дають суду можливості дійти висновку про відбування позивачем покарання в місцях позбавлення волі в період ВВВ, оскільки він виховувався в дитячому будинку, що не може бути прирівняне до позбавлення волі.
Що стосується реабілітації ОСОБА_1а, то вона була здійснена Генеральною прокуратурою Російської Федерації, як такому, що залишився в неповнолітньому віці без піклування батька - ОСОБА_2. і у зв'язку з його реабілітацією, а не у зв'язку з репресією відносно ОСОБА_1особисто.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 69, 158-160 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
П О С Т А Н О В И В :
У позові ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту Ялтинської міської Ради - відмовити.
Постанова може бути оскаржене в Апеляційний суд АРК через Ялтинський міський суд в порядку та строки, передбачені ст. ст. 184, 186 КАС України.
Суддя :