ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/4050/21 Номер провадження 11-кп/814/1130/21Головуючий у 1-й інстанції Логвінова О.В. Доповідач ап. інст. Корсун О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2021 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у  складі:

головуючого судді              Корсун О.М. 

суддів                                     Захожая О.І., Герасименко В.М.

з секретарем 

судового засідання                    Гринь А.В.

прокурора                                 Сорокіна І.В.

захисників                                 адвоката Коршуна О.М.

обвинувачених                                 ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні судове провадження за апеляційними скаргами захисника Коршуна О.М., в інтересах обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 24 вересня 2021 року,-

ВСТАНОВИЛА:

       Цією ухвалою продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 22 листопада 2021 року, обвинуваченим:

        ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю Вірменії, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 ;

        ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженцю м. Гребінка Лубенського р-ну Полтавської обл., проживаючому за адресою: АДРЕСА_2 .

Одночасно визначено заставу з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України:

ОСОБА_1 - 15998960 гривень;

ОСОБА_2 - 3000940 гривень.

Приймаючи таке рішення місцевий суд урахував наявність ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшились, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у разі визнання їх винуватими в інкримінованих їм органом досудового розслідування, зокрема, особливо тяжких злочинах, неможливість інших більш м`яких запобіжних заходів запобігти встановленим вище ризикам та обставини, які перешкоджають завершенню судового розгляду кримінального провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.

В апеляційнійних скаргах захисник Коршун О.М., в інтересах обвинувачених ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , просить скасувати ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 24 вересня 2021 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , обрати кожному обвинуваченому запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що місцевим судом не враховано те, що прокурором не доведено заявлених у клопотанні ризиків, неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, а оскаржувана ухвала цього суду не відповідає вимогам ст.196 КПК України.

Одночасно захисник посилається на те, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 мають постійні місця проживання, міцні соціальні зв`язки, а саме на утриманні у них перебувають діти та батьки, обидва займались трудовою діяльністю, несудимі, мають позитивні характеристики.

Заслухавши доповідь судді, обвинувачених та їх захисника, які підтримали апеляційні скарги, прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали судового провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що ці скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції у межах апеляційних скарг.

Зважаючи на те, що захисником обвинувачених заявлено клопотання про здійснення апеляційного розгляду за участю сторін, розгляд апеляційних скарг на ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 24 вересня 2021 року, якою продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , постановлену під час судового провадження у суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, на підставі ч.4 ст. 422-1 КПК України проводиться за участі сторін кримінального провадження.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. 

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. 

Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. 

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Постановляючи ухвалу за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, апеляційний суд вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, передбаченому главою 18 розділу II цього Кодексу.

Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.

Згідно зі ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

За положеннями ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

За змістом кримінального процесуального закону (ст.199 КПК України), розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.

Під час апеляційного розгляду встановлено, що відповідно до обвинувального акта органом досудового розслідування обвинувачуються ОСОБА_1 - за ч.ч.3, 5 ст.191, ч.2 ст.15 ч.5 ст.191, ч.3 ст.27 ч.2 ст.205-1, ч.3 ст.27 ч.3 ст.28 ч.3 ст.206-2, ч.3 ст.209, ч.3 ст.358, ч.ч.2, 4 ст.358, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України; ОСОБА_2 – ч.ч.3,5 ст.191, ч.2 ст.15 ч.5 ст.191, ч.2 ст.205-1, ч.2 ст.27 ч.3 ст.28 ч.3 ст.206-2, ч.3 ст.209, ч.3 ст.358, ч.2 ст.28 ч.4 ст.358, ч.2 ст.28 ч.1 ст.366 КК України, а саме у тому, що вони, будучи посадовими особами – директорами СТОВ «Прогрес» у різний час, у період з січня 2018 року по січень 2021 року здійснили: привласнення майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах; заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб; закінчений замах на заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великих розмірах; вчинення правочину з коштами, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що перебувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання та маскування незаконного походження таких коштів, джерела їх походження, за попередньою змовою групою осіб, в особливо великому розмірі; складання та видачу службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, за попередньою змовою групою осіб; складання та видачу завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення, за попередньою змовою групою осіб; використання завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення, за попередньою змовою групою осіб; ОСОБА_1 - організацію протиправного заволодіння майном підприємства, у тому числі частками засновника, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених документів підприємства, що спричинило велику шкоду, вчинене організованою групою; організацію внесення до документів, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, а також умисне подання для проведення такої реєстрації юридичної особи документів, які містять завідомо неправдиві відомості, за попередньою змовою групою осіб; ОСОБА_2 – протиправне заволодіння майном підприємства, у тому числі частками засновника, шляхом вчинення правочинів з використанням підроблених документів підприємства, що спричинило велику шкоду, вчинене організованою групою; подання для проведення державної реєстрації юридичної особи документів, які містять завідомо неправдиві відомості, за попередньою змовою групою осіб.

Як убачається з  оскаржуваної ухвали суду першої інстанції від 24 вересня 2021 року, цей суд оцінив обставини, що враховуються при розгляді клопотання про продовження строку тримання під вартою, передбачені ст.ст. 177,183,197, 199 та 331 КПК України та продовжив строк тримання під вартою обвинувачених.

Під час вирішення клопотання прокурора, місцевий суд правильно встановив, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились, бо є всі підстави вважати, що перебуваючи на волі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 можуть: переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26 січня 1993 року Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.

При цьому, апеляційний суд зауважує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Так, про наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачені  ОСОБА_1  та ОСОБА_2  можуть перешкоджати здійсненню кримінального провадження свідчить і те, що вони обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень у співучасті, у тому числі і організованою групою, зокрема, особливо тяжких злочинів проти власності, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про існування ризику незаконного впливу обвинуваченими на свідків для зміни їх показань, які ще не допитані судом, що може перешкодити встановленню істини у кримінальному провадженні.

При цьому, апеляційний суд враховує, що на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду шляхом допиту особи у судовому засіданні.

Разом з тим, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин, усупереч доводам апелянтів, колегія суддів зауважує, що ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду.

Крім того, значна тривалість часу, протягом якого відповідно до обвинувального акта вчинялися інкриміновані дії, дає підстави стверджувати про наявність ризику вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення.

Розглядаючи питання доцільності продовження тримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під вартою місцевий суд також врахував тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими в інкримінованих їм органом досудового розслідування злочинах, перевірив можливість застосування ОСОБА_1  та ОСОБА_2 запобіжних заходів, не пов`язаних з триманням під вартою та правильно встановив відсутність об`єктивних даних щодо можливості їх застосування.

Колегія суддів також враховує наявність в обвинувачених місць проживання, де вони характеризуються позитивно, роботи (до обрання запобіжного заходу), міцних соціальних зв`язків (у тому числі утриманців), те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , несудимі, однак наведені обставини не спростовують неможливість запобігти ризикам, передбаченим п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, у разі незастосування обвинуваченим запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Отже, обставини, які стали підставою для обрання обвинуваченим запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою не змінилися, заявлені ризики станом на день розгляду клопотання не зменшились.

Апеляційний суд вважає законним та обгрунтованим судове рішення суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинувачених, оскільки наявне об`єктивне існування обставин, які виправдовують подальше обмеження прав обвинувачених  перебувати на волі.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Доводи апелянтів про можливість більш м`якого запобіжного заходу забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених є непереконливими з огляду на доведеність ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, які зі сплином часу не зменшилися. Інший запобіжний захід, не пов`язаний з триманням під вартою, з урахуванням конкретних обставин провадження, не зможе дієво запобігти ризикам, доведеним прокурором під час розгляду клопотання та не буде достатнім стримуючим засобом, який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки у будь-якому випадку передбачає перебування останніх на волі.

Що стосується питання обрання судами запобіжного заходу у вигляді застави та призначення її розміру, то у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року Європейський суд з прав людини зазначив, що внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою. Більше того, якщо навіть сума застави визначається виходячи із характеристики особи обвинуваченого та його матеріального становища, за певних обставин є обґрунтованим врахування також і суми збитків, у заподіянні яких ця особа обвинувачується.

Так, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Одночасно продовживши обвинуваченим запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції відповідно до вимог ч.3 ст.183 КПК України визначив заставу ОСОБА_1 - 15998960 гривень; ОСОБА_2 - 3000940 гривень як альтернативний запобіжний захід, у раніше визначених розмірах. З таким висновком погоджується і колегія суддів, оскільки з урахуванням обставин кримінальних правопорушень, у вчиненні яких обвинувачуються ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зокрема, особливо тяжких злочинів,  за які передбачено покарання без можливості звільнення від відбування покарання з випробуванням та призначення більш м`якого покарання, унаслідок яких заподіяно велику майнову шкоду потерпілим у вигляді 173 600 000 гривень та 108 735 747 гривень 45 копійок на протязі тривалого часу, сукупності даних про особи обвинувачених, доведеність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, що не зменшились, визначені обвинуваченим розміри застави, здатні забезпечити виконання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , покладених на них обов`язків та правомірно виходять за межі розміру застави, визначеної для осіб, яка обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину. Крім того, у контексті наведеного значення має також те, що потерпілими у кримінальному провадженні заявлено цивільний позов на загальну суму 458 535 469 гривень 60 копійок.

Урахувавши наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.376,405,407,422-1 КПК України, колегія суддів апеляційного суду, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги захисника Коршуна О.М., в інтересах обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а ухвалу Київського районного суду м. Полтава від 24 вересня 2021 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

С У Д Д І :

Корсун О.М.                        Захожай О.І. Герасименко В.М.