ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

"26" листопада 2010 р.                                                              Справа №  7/32

За позовом                ОСОБА_1 м.Львів

до відповідачів:         1. ОСОБА_2 м.Рівне

                                                                                                                                         2. ВАТ «Рівненська меблева фабрика» м.Рівне

про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів

Суддя Грязнов В.В.

В засіданні приймали участь:

від позивача-          не з’явився;

від відповідачів-    1) ОСОБА_2.;

                                2) не з’явився.

Відповідач-1 не заявив клопотання про технічну фіксацію судового процесу.

Суть спору: Позивач-ОСОБА_1 17.11.2009р. звернулась з позовною зая-вою, в якій просить відповідно до ст.ст.48,50 ЦК УРСР визнати недійсним укладений Відповідачами 29.12.1999р. договір купівлі-продажу цінних паперів, за умовами якого гр-н ОСОБА_2 продав Відкритому ак-ціонерному товариству «Рівненська меблева фабрика»194 000 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. кожна, а ВАТ «Рівненська меблева фабрика»передало ОСОБА_2 майно на суму 48 500 грн.

В обгрунтування позовної вимоги пояснює, що визначений законодавством порядок купівлі Товариством акцій був порушений, оскільки рішення про купівлю акцій має бути прийняте уповноваженим органом –загаль-ними зборами Товариства, тоді як повідомлення про скликання загальних зборів Позивач не одержувала і не зна-ла про прийняте 31.07.1998р. рішення; з протоколу засідання спостережної ради і правління Позивач вбачає, що спостережна рада була представлена лише двома членами з п’яти, тому рішення спостережної ради є неправо-мочним; всупереч приписам ст.32 Закону України «Про господарські товариства», акції придбані Товариством не за рахунок коштів, що перевищують статутний фонд. Позивач зауважує, що на момент укладення оспорюваного договору була і на даний час є акціонером ВАТ «Рівненська меблева фабрика»; через неповідомлення про скли-кання загальних зборів вважає своє корпоративне право порушеним, оскільки була позбавлена можливості вирі-шувати питання про продаж/купівлю акцій Товариства. Вважає також, що строк позовної давності не пропуще-ний, оскільки не знала про укладений договір до прийняття господарським судом постанови про банкрутство ВАТ «Рівненська меблева фабрика».

Заявою від 15.01.2009р. представник Позивача, ознайомившись з протоколом загальних зборів від 31.07. 1998 р., наданих ДКЦПФР і ТзОВ «Рівненський РКЦ»,–частково змінив підставу позову, вважає, що витяг з про-токолу від 31.07.1998р. не відповідає за змістом порядку денному самого протоколу, тому оспорюваний договір є нікчемним і є підстави для визнання його недійсним за ст.49 ЦК УРСР. Вважаючи, що дана заява відповідає ст.22 ГПК України –господарський суд прийняв її до розгляду.(т.1, арк.справи 91, 98).

Відповідач-1 ОСОБА_2 проти позову заперечив, посилаючись на норми ст.ст.53-55, 57 ГПК України, також вважає, що спір про визнання недійсним договору купівлі-продажу акцій не є таким, що ви-никає з корпоративних відносин, тому не підлягає розгляду в господарських судах України.(т.1, арк.справи 80-81).

Крім того, ОСОБА_2. вважає, що Позивачем пропущено строк позовної давності, у зв’язку з чим по-зовні вимоги задоволенню не підлягають; в судовому засіданні 17.11.2010р. надав заяву про застосування під час вирішення даного спору строку позовної давності, просив в задоволенні позову відмовити.(т.1, арк.справи 28-30).

Відповідач-2 ВАТ «Рівненська меблева фабрика»позов визнав з підстав, викладених у відзиві і клопо-танні; вважає, крім того, що є підстави для визнання договору недійсним згідно зі ст.ст.49,63 ЦК УРСР.(т.1, арк. справи 31-35, 80-81).

Дана справа вже розглядалась господарськими судами.

          Так, ухвалою Господарського суду Рівненської області від 18.01.2010р. було припинено провадження у справі №7/32 на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України. Ухвала суду мотивована, зокрема тим, що даний спір не є кор-

поративним і повинен вирішуватися за правилами цивільного судочинства в судах загальної юрисдикції. (т.1, арк.справи 98-99).

З такими висновками погодився Львівський апеляційний господарський суд, постановою якого від 02.03. 2010р. ухвалу від 18.01.2010р. залишено без змін, а скаргу Позивача без задоволення.(т.1, арк.справи 116-117).

Проте, постановою Вищого господарського суду України рішення міцевого та постанову апеляційного судів скасовано, а справу №7/32 направлено на новий розгляд.

Обгрунтовуючи підстави скасування, колегія ВГСУ зазначила, зокрема, що попередніми судовими інс-танціями встановлено, що предметом спору у даній справі є договір, згідно якого Товариство, в особі його ди-ректора ОСОБА_5. відчужило майно Товариства одному з його акціонерів. При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що правовий аналіз справи свідчить про те, що у межах даної справи ста-виться питання про визнання недійсним договору, укладеного саме між ОСОБА_5., як особою, не уповнова-женою на укладення відповідної угоди з боку Товариства (тобто укладення ним угоди щодо відчуження майна Товариства з перевищенням повноважень), та акціонером Товариства ОСОБА_2., як особою, що відчужила свою частку не надавши іншим акціонерам можливості щодо переважного права її купівлі.

З огляду на вказане, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що попередні судові ін-станції не надавши повної правової оцінки суті спірних правовідносин прийшли до передчасного висновку про необхідність припинення провадження у справі, хоч даний спір як за своїм суб’єктним.складом, так і за характе-ром правовідносин є корпоративним.(т.1, арк.справи 142-146).

Постанова Вищого господарського суду набрала законної сили і відповідно до ст.11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції –є обов’язковими для суду першої інстанції під час ново-го розгляду справи.

Ні Позивач, ні його представник в судове засідання 26 грудня 2010р. не з’явився, хоч про час та місце розгляду справи сторону було повідомлено у встановленому порядку.(т.2, арк.справи 10, 11).

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду заяви без участі Позивача.

В результаті розгляду матеріалів справи господарський суд

                                                          ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 є акціонером ВАТ «Рівненська меблева фабрика»і у 2009 році має у власності прості іменні акції ВАТ «Рівненська меблева фабрика»в кількості 21 000 шт., номінальною вартістю 0,25 коп., що підверджується матеріалами справи.

ОСОБА_1 є акціонером ВАТ «Рівненська меблева фабрика»і у 2009р. має у власності прості іменні акції ВАТ «Рівненська меблева фабрика»в кількості 1 055 шт., номінальною вартістю 0,25 коп., що підверджується випискою з реєстру власників іменних цінних паперів №8 від 18.09.2009р.

31 липня 1998р. відбулись загальні збори акціонерів ВАТ «Рівненська меблева фабрика». На зборах були при-сутні 722 акціонери, які у сукупності володіють 73,1% загальної кількості акцій, що стверджується протоколом №1 від 31.07.1998р.  На порядок денний поставлено наступні питання: 1) звіт про фінансово-господарську діяльність товарист-ва за 1997р. і 1 півріччя 1998р.; 2) внесення змін і доповнень до Статуту; 3) затвердження внутрішніх положень Това-риства; 4) створення дочірніх підприємств.(т.1, арк.справи 47-54).

Акціонер ОСОБА_2-продавець та ВАТ «Рівненська меблева фабрика»-покупець в особі технічного директора ОСОБА_5 що діє на підставі протоколу №4 від 05.10.1999р. уклали 29.12.1999р. дого-вір купівлі-продажу цінних паперів (надалі в тексті –Договір). Згідно Договору продавець продав, а покупець придбав прості іменні акції ВАТ «Рівненська меблева фабрика»в кількості 194 000 шт., номінальною вартістю 0,25 коп., що підверджується випискою з реєстру власників іменних цінних паперів від 17.12.1999р.

Покупець зобов’язується передати продавцеві майно на суму 48 000 грн.

Договір підписано ОСОБА_2 та технічним директором ВАТ «Рівненська меблева фабрика», скріп-лено відбитком печатки Товариства.(т.1, арк.справи 87).

ТзОВ-фірма «Рівненський РКЦ»листом за №187 від 02.10.2008р. повідомило Відповідача-2, що протя-гом 1999-2000 років в системі реєстру акціонерів ВАТ «Рівненська меблева фабрика»по особовому рахунку ОСОБА_2. була проведена одна операція по переходу права власності на акції, підставою якої були зазначені Договір купівлі-продажу цінних паперів, витяг з протоколу загальних зборів Товариства №1 від 31.07.1998р., протокол спільного засідання Спостережної ради та дирекції Товариства від 05.10.1998р. №4 та доручення від 28.12.1999р. за вих.№1089.(т.1, арк.справи 18).

Крім того, з листа реєстратора від 16.04.2009р. вбачається. що в системі реєстру власників іменних цін-них паперів ВАТ «Рівненська меблева фабрика»відкрито особовий рахунок ОСОБА_2 на яко-му станом на 01.01.2000р. обліковувалось 215 000 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. на загальну суму 53 750 грн. 00 коп., що становить 9, 13991% Статутного капіталу товариства.

Проте, станом на 16.04.2009р. на особовому рахунку  1999-2000 років в системі реєстру акціонерів ВАТ «Рівненська меблева фабрика»по особовому рахунку ОСОБА_2. ОСОБА_2 обліковується 21 000 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. на загальну суму 5 250 грн. 00 коп., що становить 0,89273% Статутного капіталу товариства.(т.1, арк.справи 46).

Господарським судом Рівненської області 19.01.2006р. порушено справу про банкрутство ВАТ «Рівнен-ська меблева фабрика», а постановою від 05.12.2006р. ВАТ «Рівненська меблева фабрика»визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Литвина І.М.

На момент вирішення даної справи –провадження у справі про банкрутство триває.(т.1, арк.справи 13; т.2, арк.справи 12-15).    

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення Відповідача-1, встановивши обставини справи і давши їм оцінку, господарський суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є дого-вори та інші правочини. Статтею 4 ЦК УРСР передбачено, що цивільні права і обов’язки виникають з підстав, перед-бачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Предметом спору є договір купівлі-продажу цінних паперів, укладений Товариством і його акціонером.

Недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові пра-ва неповнолітніх дітей.(ч.1 ст.48 ЦК УРСР).

Недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. (ч.1 ст.50 ЦК УРСР).  

Відповідно до ст.202 ЦК України, –правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення ци-вільних прав та обов’язків. Угодами, відповідно до ст.41 ЦК УРСР,–визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також мораль-ним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. (чч. 1, 5 ст.203 ЦК України).

Згідно ст.215 ЦК України, - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Разом з тим, враховуючи, що оспорюваний Позивачем договір укладено і виконано до набрання чинності Цивільним кодексом України, –суд, керуючись статтями 4, 7 його Прикінцевих та перехідних положень –під час вирішення даного спору застосовує положення Цивільного кодексу Української РСР в редакції 1963р.(надалі в тексті - ЦК УРСР) та інше законодавство, яке було чинним на момент укладенння Договору та його виконання.

Позивач вважає, що укладенням оспорюваного договору порушено його законні права на придбання та відчу-ження акцій.(т.1, арк.справи 3).

          Відповідно до ст.24 Закону України «Про господарські товариства»від 19.09.1991р. (надалі в тексті –Закон) в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин, акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства. Акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.           

          До акціонерних товариств, згідно зі ст.25 Закону, - належать: відкрите акціонерне товариство, акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах та закрите акціонерне това-риство, акції якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купу-ватися та продаватися на біржі. Ця норма кореспондується зі ст.28 Закону, якою передбачено, що акція може бути придбана на основі договору з її володільцем чи держателем по ціні, яка визначається сторонами, чи по ціні, що склалася на фондовому ринку, а також в порядку спадкування громадян чи правонаступництво юридичних осіб і на інших підставах, передбачених законодавством.

          Стаття 32 Закону та ч.4 ст.8 Закону України «Про цінні папери та фондову біржу»від 18.06.1991р. перед-бачають, що акціонерне товариство може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх наступного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання, тощо.

          Таким чином, встановлена законодавством відмінність між відкритими та закритими акціонерними това-риствами полягає у тому, що по-перше, при створенні ВАТ розповсюдження акцій здійснюється шляхом відкри-тої підписки на них, тоді як акції ЗАТ розподіляться серед заздалегідь визначеного кола засновників; по-друге,- акції ВАТ можуть розповсюджуватися шляхом купівлі-продажу, зокрема, на біржі, а акції ЗАТ не можуть купува-тися та продаватися на біржі; по-третє, ВАТ може випускати іменні акції та акції на пред’явника, а ЗАТ - лише іменні акції.

          Інших відмінностей у правовому статусі відкритих та закритих акціонерних товариств або акцій, що ни-ми випускаються, законодавство, чинне станом до 1 січня 2004р., не передбачало.

          Норма ч.2 ст.28 Закону зазначена вище, була замінена частинами 2 і 3, які передбачають відповідно: "Акція може бути придбана також на підставі договору з її власником або держателем за ціною, що визначається сторонами, або за ціною, що склалася на фондовому ринку, а також у порядку спадкоємства громадян чи право-наступництва юридичних осіб та на інших підставах, передбачених законодавством"; "Перехід та реалізація права власності на акції здійснюються відповідно до законодавства України".

          В даній справі стороною є Відкрите акціонерне товариство.

          Враховуючи вищевикладене, обгрунтування Позивачем вимоги про недійсність оспорюваного Договору з підстав порушення його переважного права на придбання/відчуження акцій з наведених вище мотивів вбача-ється не вартим уваги.

          За договором купівлі-продажу, згідно ст.224 ЦК УРСР, продавець зобов’язується передати майно у влас-ність покупцеві, а покупець зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошовоу суму.

          За договором міни між сторонами провадитться обмін одного мана на інше. До договору міни застосову-ються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає із змісту відносин сторін.(стст. 241, 242 ЦК УРСР).   

          Відповідно до Статуту ВАТ «Рівненська меблева фабрика», зареєстрованого Рівненською міською радою народних депутатів №574-р від 14.05.1995р., зі змінами та доповненнями, зареєстрованими розпорядженням № 2244-р від 04.11.1995р., зокрема п.3.8 передбачено, що Товариство має право: укладати угоди (контракти), зокре-ма купівлі-продажу, підряду, страхування майна, перевезення, зберігання, дарування і комісії тощо, набувати майнової та особисті немайнові права. Згідно з п.4.2 Статуту, акціонери мають право вільно розпоряжатися акція-ми, що їм належать, у порядку, визначеному чинним законодавством та цим Статутом. У відповідності до п.6.1 Статуту та доповнень до нього визначено, що акціонери товариства без обмежень можуть розпоряджатися акція-ми товариства, в тому числі продавати чи іншим чином  відчуджувати їх на користь інших юридичних осіб, якщо інше не встановлено чинним законодавством.(т.1, арк.справи 15).

Таким чином, вбачаються надуманими підстави визнання недійсним Договору, з підстав порушення переваж-ного права на купівлю/продаж акцій ВАТ, оскільки Законом України «Про господарські товариства»переважне право на придбання акцій у відкритому акціонерному товаристві, що відчужуються акціонерами відкритого акціонерного товариства не передбачено, як не передбачено можливості договірного обмеження правоздатності акціонера щодо реалізації акції (акцій) третім особам без пропозиції щодо її (їх) придбання іншим акціонерам або самому акціонерному товариству.

Разом з тим, Позивач обгрунтовує заявлену вимогу відсутністю у представника Відповідача-2 обсягу діє-здатності, необхідного для вчинення угод купівлі-продажу цінних паперів ВАТ «Рівненська меблева фабрика».

Тому, вирішуючи даний спір, господарський суд приймає до уваги таке.

Згідно із ст.1 Закону України «Про господарські товариства»(надалі в тексті –Закон), господарські товариства є юридичними особами... можуть набувати майнових та особистих немайнових прав, виступати у суді та третейському суді від свого імені.  

Відповідно до ст.12 Закону, - товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяль-ності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом, а акціонер є лише влас-ником акцій.

          Суб’єктами права колективної власності, відповідно до ч.1 ст.20 Закону України «Про власність»- є... колективи орендарів, колективні підприємства, акціонерні товариства, господарські товариства...та інші організа-ції, що є юридичними особами.

          Статті 4, 25 України «Про власність»встановлюють, що об’єктом права власності акціонерного товарист-ва є майно, набуте на підставах, не заборонених законом. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпо-ряджається належним йому майном.

          Згідно зі статтею 32 Закону України «Про господарські товариства», акціонерне товариство має право викупити у акціонера оплачені ним акції тільки за рахунок сум, що перевищують статутний фонд, для їх нас-тупного перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників або анулювання. Вказані акції повинні бути реа-лізовані або анульовані у строк не більше одного року.

          Враховуючи зазначене, акціонери вправі продати, а акціонерне товариство –укладати цивільно-правові угоди, в тому рахунку і з метою придбання акцій, що знайшло закріплення в пунктах 3.8, 4.2, 6.1 Статуту ВАТ «Рівненська меблева фабрика».

          Однак, вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним нале-жить до компетенції загальних зборів.(п.3 ст.41 Закону).

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю, згідно ст.58 Закону –є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників... Збори учасників обирають голову товарис-тва.

Прийняття рішення загальними зборами є однією з форм реалізації дієздатності Товариства.

Разом з тим, з протоколу №1 загальних зборів акціонерів ВАТ «Рівненська меблева фабрика»від 31 липня 1998р. вбачається, що питання, які стосуються придбання акцій не передбачались порядком денним і не розглядались акціонерами під час зборів.(т.1, арк.справи 47-54).

До матеріалів справи долучено Протокол №4 від 05.10.1999р. спільного засідання Спостережної Ради та дирекції ВАТ «Рівненська меблева фабрика».

В силу абз.5 ст.46 Закону України «Про господарські товариства», питання, віднесені статутом акціонер-ного товариства до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства.

Згідно пп. 8.3.1 та 8.3.7 Статуту Товариства, спостережна рада складається з 5 чоловік, а її засідання є пра-вомочним, якщо на ньому присутні 2/3 її членів.

З Протоколу №4 від 05.10.1999р. вбачається, що дане засідання не було спільним, оскільки з числа Спос-тережної ради Товариства в ньому взяли участь лише два представники з п’яти її членів (ОСОБА_3 таОСОБА_4.), тобто зазначені особи були лише присутні на засіданні дирекції.

Відповідно до ст.29 ЦК УРСР, «юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов’-язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом (положенням). Порядок приз-начення або обрання органів юридичної особи визначається їх статутом (положенням)».

          Згідно із ст.63 ЦК УРСР «Наслідки укладення угоди особою, не уповноваженою на це або з перевищен-ням повноважень», - угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і при пиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представля-ють, лише в ра зі дальшого схвалення угоди цією особою.

Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

З пояснень представника ВАТ «Рівненська меблева фабрика»вбачається, що схвалення Товариством оспорю-ваного Договору не відбулось.

З урахуванням наведеного, господарський суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 діючи як технічний директор Відповідача-2 не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності для укладення оспорюваного дого-вору. Договір ОСОБА_2 та ОСОБА_5. 29.12.1999р. було укладено про людське око і надалі не було схвалено вищим органом управління ВАТ «Рівненська меблева фабрика».

Зібрані по справі докази стверджують, що оспорюваний договір укладено від імені Відповідача-2 особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності і такий договір підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, суд звертає увагу і на таке.

Порядок розподілу прибутку та покриття витрат Відповідача-2 врегульовано Статутом ВАТ «Рівненська меблева фабрика», викладеним в новій редакції 11.10.1996р.

          Так, пунктом 7.1 встановлено, що прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської ді-яльності після покриття матеріальних та прирівнених до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового при бутку Товариства сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені за-конодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених роз-рахунків, залишається у повному розпорядженні Товариства.

          Порядок розподілу чистого прибутку та покриття збитків визначається загальними збо рами Товариства простою більшістю голосів учасників, які беруть участь у зборах, що передбачено пунктом 7.2 Статуту.(т1, арк. справи 15).

Відтак, Позивач, як акціонер ВАТ «Рівненська меблева фабрика»по закінченні кожного календарного ро-ку, починаючи з 2000 року –повинен був дізнатися про розподіл чистого прибутку, покриття збитків та виплату дивидендів за результатами діяльності Товариства у 1999 році, звернувшись із відповідним запитом до керівниц-тва ВАТ «Рівненська меблева фабрика». Суд не вбачає, що Відповідач-2 чинив в цьому перешкоди Позивачеві протягом 2000-2009 років.

Проте, доводи Позивача, що оспорюваний договір продовжує діяти після набрання чинності Цивільним Кодек-сом України, але він довідався про його існування лише у 2009 році, отримавши лист ліквідатора –господарський суд вважає надуманими і такими, що спростовуються матеріалами справи.

Позовна давність –це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого ци-вільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.(ст.71 ЦК УРСР).

Стаття 76 ЦК УРСР встановлює, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбіт-раж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає за-хистові.(ст.80 ЦК УРСР).

Позивач звернувся до господарського суду 17.11.2009р. –тобто через 6 років з моменту спливу трьохрічного строку позовної давності. При цьому, мотивованої заяви про поновлення пропущеного строку Позивач не подав. Від-повідач-1 надав заяву про застосування від час розгляду справи строку позовної давності і наслідків його пропуску.

Згідно приписів законодавства, яке діяло на момент укладення та виконання оспорюваного Договору, госпо-дарський суд зобов’язаний дослідити дотримання позивачем строку позовної давності під час звернення із позовом.

З матеріалів справи вбачається, що з грудня 1999р. –моменту укладення Відповідачами оспорюваного дого-вору –Позивачу могло бути відомо про його укладення і виконання.  

Враховуючи, що строк на звернення до суду Позивачем пропущено без поважних причин, заявлена вимога про визнання недійсними Договору подана за межами строку позовної давності, на підставі ст.33 ГПК України –в задоволенні позову необхідно відмовити.

Разом з тим, під час розгляду даної справи представники Позивача та Відповідача-2 надали через канцелярію суду клопотання, якими просили:

1) витребувати оспорюваний правочин.(т.1, арк.справи 3);

2) витребувати оригінали оспорюваного договору, доручення ОСОБА_5 протоколи загальних зборів від 31.07.1998р. та спільного засідання Спостережної ради та Дирекції ВАТ від 05.10.1998р.(т.1, арк.справи 67);

3) залучити до участі у справі Територіальне управління Державної комісії з цінних паперів та фондового рин-ку та витребувати оригінал протоколу загальних зборів від 31.08.1998р.(т.1, арк.справи 73);

Ухвалу за наслідками розгляду поданих клопотань, суд постановив 29 грудня 2009р.(т.1, арк.справи 76), надані докази суд долучив до матеріалів справи.

Суд відхилив за недоцільністю клопотання Відповідача-2 про витребування у ОСОБА_2. акту прийому-пе-редачі майна, звіту про експертну оцінку, які б засвідчили, яке майно було фактично обміняне на акції, оскільки, як заз-началось,- ВАТ «Рівненська меблева фабрика»як власник вправі обліковувати належне йому майно і розпоряджатись ним на свій розсуд, крім того, відсутність у Відповідача-2 таких документів свідчить про невиконання покупцем зобов’-язань за оспорюваним Договором.(т.1, арк.справи 82).

Підсумовуючи зазначене вище, суд вважає, що твердження Позивача-акціонера Товариства ОСОБА_1 про недійсність укладеного Відповідачами 29.12.1999р. договору з підстав його невід-повідності вимогам законодавства –є обгрунтованим, проте в задоволенні позову необхідно відмовити через про-пуск Позивачем строку позовної давності.

Відтак, на підставі ст.33 ГПК України –позов задоволенню не підлягає.

Керуючись стст. 12, 33-36, 43, 46-49, 82-84, 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Суддя                                                                                   В.В.Грязнов

Рішення  підписане суддею  "01" грудня 2010 р..