Справа № 431/298/21

Провадження № 22-ц/810/692/21

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2021 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Кострицького В.В.,

суддів: Лозко Ю.П., Стахової Н.В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач (скаржник) - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - ОСОБА_2

розглянувши в порядку спрощеного провадження (без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України) справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 червня 2021 року, ухваленого у складі судді Колядова В.Ю., у приміщенні того ж суду у цивільній справі за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування свого позову посилається на те, що 29.03.2010 року ОСОБА_1 , з метою отримання банківських послуг підписав Заяву № б/н від 29.03.2010 року. При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами» складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Отже, підписавши заяву між сторонами, у відповідності до ст. 634 ЦК України, був укладений Договір про надання банківських послуг, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок із початковим кредитним лімітом у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, яка додається до позову, а Відповідачу надано у користування кредитну картку У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 50000.00грн., що підтверджується Довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, Договору, на підставі яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. Таким чином, Банк свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав ОСОБА_1 можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язався повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений Договором. Але в процесі користування кредитним рахунком ОСОБА_1 не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором, а також підтверджується випискою по рахунку, яка додається до позовної заяви. Таким чином, у порушення п. 2.1.1.5.5 Договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_1 зобов`язання за вказаним договором не виконав, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01.03.2019 згідно до п. 2.1.1.2.12. Сторони дійшли згоди, що в разі починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлюються за домовленістю Сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки "Універсальна"; 84,0% - для картки "Універсальна голд". У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості ОСОБА_1 станом на 09.11.2020 року має заборгованість - 70681,73 грн.., з яких: 66557,48 грн. - заборгованість за тілом кредита; в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 66557,48 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 4124,25 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії. У зв`язку з чим Банк просить суд винести рішення, яким стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 70681,73 гривень та судові витрати 2102 гривень..

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Старобільського районного суду Луганської області від 15 червня 2021 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 29.03.2010 у розмірі 66557 гривень 73 копійки. У задоволенні решти позовних вимог відмовити за необґрунтованості.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримав вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Разом з тим, суд зазначає, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29.03.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також враховуючи вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Так, судом було встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 29.03.2010 р. між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , останнім фактично було використано 66557,48 грн. Вказану суму відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами, а тому суд вважає її доведеною. Таким чином, в примусовому порядку з відповідача слід стягнути суму непогашеної використаної суми заборгованості за кредитом б/н, яка відповідно до розрахунку заборгованості складає 66557,48 грн. Позовні вимоги щодо стягнення відсотків, нарахованих відповідно до норм ст. 625 ЦК України, суд вважає необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись з таким рішення суду ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою в якій просить рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 червня 2021 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, змінити в частині стягнення 66557 гривень 73 копійки та з ОСОБА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» стягнути 25 961,16 грн..

Апеляційна скарга мотивована тим, з посиланням на ч.2 ст. 530 ЦК України суд дійшов висновку щодо наявності підстав часткового задоволення позову. Однак, не можна погодитися з розміром заборгованості, яку суд вважає доведеною, та зазначає: "...відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 29.03.2010 р. між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , останнім фактично було використано 66557,48 грн. Вказану суму відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами, а тому суд вважає її доведеною". Аналіз наданих позивачем розрахунку заборгованості та виписки за договором показує наступне. 1.Позивачем на "тіло кредиту" нараховувалися відсотки: 01.10.2018 - 1409,37 грн. 01.11.2018 - 1552,29 грн. 01.12.2018 - 1760,84 грн. 01.01.2019 - 1923,13 грн. ВСЬОГО: 6645,63 грн. Але 26.01.2019 банком цю суму було списано. Однак, 01.02.2019 позивач знову нарахував та не списав відсотки за користування кредитом 2500,52 грн.. До того ж нараховані відсотки протиправно включено до складу "тіла кредиту", основної суми боргу. 2.01.01.2019 позивачем списано з рахунку 50,00 грн.. Згідно інформації, що містить виписка по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) це є Документ сформований в системі «Електронний суд» 26.07.2021 3 "Пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн". Так суд, дійшовши висновку про те, що кредитний договір не укладено, одночасно стягнув нараховану пеню. 3.У судових засіданнях моїм представником неодноразово зверталася увага на безпідставне списання банком коштів з рахунку: 27.11.2018 - 2582,58 грн. 27.12.2018 - 2582,58 грн. 27.01.2019 - 2582,58 грн. 27.02.2019 - 2582,58 грн. 27.03.2019 - 2582,58 грн. 27.04.2019 - 2582,58 грн. 27.05.2019 - 2582,58 грн. 27.06.2019 - 2582,58 грн. 27.07.2019 - 2582,58 грн. 27.08.2019 - 2582,58 грн. ВСЬОГО: 25825,80 грн. Згідно інформації, що містить виписка по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) зазначенні списання поза моїм волевиявленням здійснено банком, як щомісячний платіж за послугою "Миттєва розстрочка". Будь-які підстави списання коштів позивачем не надано. 4.У судових засіданнях представник стягувача не змогла пояснити причину/підставу списання 20 серпня 2018 року з мого разунку 12220,00 грн. На дану обставину теж зверталася увага суду першої інстанції, але залишена ним поза увагою. Згідно інформації, що містить виписка по картці/рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) цього дня відбулася операція "Переказ зі своєї карти"! Тобто мало б відбутися зарахування, а не списання коштів. Буквальне тлумачення змісту виписки є таким: 20.08.2018 на мій рахунок з іншої моєї картки зараховано -11 750,00 грн., що не піддається логічному аналізу. Одночасно банком списано комісію у сумі 470,00 грн.. Всього в цій частині є спірними 12220,00 грн. (11750,00+470,00). З огляду на викладене, суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги банку в частині: 2500,52+50,00+25825,80+12220,00=40596,32 грн. Щодо стягнутої суми 25961,16 грн. (66557,48-40596,32) я заперечень не маю. Аналогічну правову позицію було висловлено моїм представником у судових засіданнях.

Доводи інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не заважає розгляду апеляційної скарги відповідно до положень ст.360 ЦПК України. Надійшли заперечення представника Приватбанку в порядку ст.43 ЦПК України. Клопотань про розгляд справи в іншому провадженні або про перенесення розгляду до суду не надходило.

Позиція апеляційного суду

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

29.03.2010 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит, шляхом встановлення кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с.11).

У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.12-37).

Згідно наданого Банком розрахунку, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором б/н від 29.03.2010 станом на 09.11.2020 року становить: 70681,73 грн., з яких: 66557,48 грн. - заборгованість за тілом кредита; в т.ч.: 0,00 грн. - заборгованість за поточним тілом кредита; 66557,48 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредита; 0,00 грн. - заборгованість за нарахованими відсотками; 0,00 грн. - заборгованість за простроченими відсотками; 4124,25 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн. - нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії. (а.с. 5-8). Позивач просив суд винести рішення, яким стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 70681,73 грн. та судові витрати у розмірі 2102 грн.

Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 , старт карткового рахунку зазначено 08.08.2013 з кредитним лімітом 0,00 гривень; 02.08.2018 року було проведено збільшення кредитного ліміту до 50000 гривень. (а.с.9).

Відповідно до довідки між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , був підписаний кредитний договір б/н, за яким йому було надано дві кредитні картки № НОМЕР_3 із строком дії 06/17 та № НОМЕР_4 із строком дії 05/21 (а.с.10).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У заяві позичальника від 29.03.2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його частини, а саме заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 29.03.2010 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті Банку, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено позовну давність щодо вимог банку - 50 років, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (29.03.2010) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (20.01.2021), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, відповідно до наданої Банком довідки строк дії кредитних карток, виданих ОСОБА_3 в однієї закінчується в червні 2017, а іншої в травні 2021 року, а оскільки кредитний ліміт на загальну суму був встановлений 02.08.2018 року, суд вважає, що строк дії кредитної картки на час звернення з вказаним позовом не закінчився.

Таким чином, не має підстав для нарахування відсотків, передбачених ст. 625 ЦК України.

При цьому, згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд зазначає, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 1.1.7.31 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ятдесят років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживчем кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п`яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт).

У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов`язковим згідно з частиною першою статті 360-7 ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Суд вважає, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 29.03.2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з ч.1 ст. 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у ст. 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 ч.1 ст. 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з п. 22 ч.1 ст.1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем Банк дотримав вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Разом з тим, суд зазначає, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 29.03.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також враховуючи вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Так, судом було встановлено, що відповідно до розрахунку заборгованості за договором б/н від 29.03.2010 р. між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , останнім фактично було використано 66557,48 грн. Вказану суму відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами, а тому суд вважає її доведеною.

Таким чином, в примусовому порядку з відповідача слід стягнути суму непогашеної використаної суми заборгованості за кредитом б/н, яка відповідно до розрахунку заборгованості складає 66557,48 грн. Позовні вимоги щодо стягнення відсотків, нарахованих відповідно до норм ст. 625 ЦК України, суд вважає необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги, щодо безпідставного стягнення грошових сум, відповідно до доданого до матеріалів апеляційної скарги розрахунку , а саме : 27.11.2018 - 2582,58 грн. 27.12.2018 - 2582,58 грн. 27.01.2019 - 2582,58 грн. 27.02.2019 - 2582,58 грн. 27.03.2019 - 2582,58 грн. 27.04.2019 - 2582,58 грн. 27.05.2019 - 2582,58 грн. 27.06.2019 - 2582,58 грн. 27.07.2019 - 2582,58 грн. 27.08.2019 - 2582,58 грн. Всього: 25825,80 грн, не заслуговують на увагу, так як з даного розрахунку не вбачається обґрунтованих підстав вважати, що такі суми списувались з вказаного рахунку без волевиявлення позивача. Списання зазначених сум несе продовжувальний характер, травалістю у 9 місяців. При чому скаржник не зазначає, які дії він приймав, щодо припинення такого списання, так як він в цей час користувався даним картковим рахунком, щодо сплати своїх побутових потреб, що вбачається з наданого скаржником рахунку.

Колегією суддів, під час дослідження зазначеної справи проведено аналіз практики Верховного Суду у справах № 336/3989/19( постанова від 05 квітня 2021 року) та № 711/11121/18 (постанова від 17 лютого 2021 року), щодо стягення сум з карткового рахунку з підстав «Миттєва розстрочка», який носить характер активних дій з боку позичальника, а саме дій покладених на інформування представників банку, органів Національної поліції, що вчинення шахрайських дій з картковими рахунками, але ж у даній справі, позичальником-скаржником, будь-яких дій покладених на припинення такого стягнення протягом дев`ятьох місяців не виявлено, так як скаржник доданим розрахунком достименно підтверджує використання даного карткового рахунку, за для власних потреб, протягом тривалого часу, а саме дев`яти місяців.

Тому колегія суддів приходить висновку , про залишення без задоволення вимог апеляційної скарги а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

У відповідності ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старобільського районного суду Луганської області від 15 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 21 жовтня 2021 року.

Головуючий В.В. Кострицький

Судді Ю.П.Лозко

Н.В. Стахова