Номер провадження: 22-ц/813/4224/21

Номер справи місцевого суду: 522/21596/17

Головуючий у першій інстанції Бойчук А.Ю.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2021                                                                                        м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого – Сєвєрової Є.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря – Стадніченка А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2018 року у складі судді Бойчука А.Ю.,

в с т а н о в и в:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням майна, що перебуває в спільній частковій власності у розмірі 556 709,33 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у рівних частках, а саме, по 1/3 кожному. Через технічно несправний стан позивач здійснив капітальний ремонт вказаного житлового будинку. Загальна сума витрат на ремонтно-відновлювальні роботи становить 1 670 128,00 грн., що підтверджується висновком судового будівельно-технічного експертного дослідження. Враховуючи, що нерухоме майно належить сторонам на праві спільної часткової власності по 1/3 частки кожному, а відповідач зобов`язаний приймати участь у спільних витратах по утриманню майна, останній зобов`язаний відшкодувати позивачу 1/3 їх вартості, що становить 556 709, 33 грн. (1 670 128 грн./3 = 556 709, 33 грн.).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19.04.2018 позов задоволено. Стягнено з відповідача на користь позивача витрати, пов`язані з утриманням майна, в розмірі 556 709,33 грн. та судові витрати в розмірі 5567,10 грн.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що користування майном, яке знаходиться у спільній частковій власності, відбувається на підставі домовленості між співвласниками. Позивач не надав жодного доказу існування між співвласниками такої домовленості щодо умов та порядку проведення ремонту. Ніякого ремонту позивачем у червні 2015 року не проводилося, 01.12.2015 було винесене Апеляційним судом Одеської області рішення у справі №22-ц/785/1646/15 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та поділ спільного майна подружжя. При розгляді цієї справи ОСОБА_1 не вказував, що ним проводиться ремонт такою вартістю, що було підставою для вирішення питання про збільшення належної йому частки у спільному майні. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.02.2018 по справі №442/7179/14-ц, в якій зазначено, що ст. 357 ЦК України, яка регулює визначення часток у праві спільної часткової власності, передбачено не повідомлення про проведення робіт, а згода всіх співвласників майна на таке поліпшення, що є різними поняттями. У даному випадку згода співвласників має характер правочину, оскільки породжує в іншого співвласника право на збільшення частки у спільному майні.

30.10.2018 ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в її задоволенні, а рішення – залишити без змін.

21.03.2019 ОСОБА_2 надала суду пояснення до скарги, в яких зазначила про відсутність погодження між сторонами конкретних умов щодо проведення ремонту спільного майна і його вартості; про неналежність висновків експерта щодо технічного стану будівлі, вартості ремонту і відсутності доказів призначення у справі судової експертизи.

08.07.2019 від позивача надійшли письмові пояснення в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Відповідач в судове засідання 05.10.2021 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не заявив, у зв`язку з чим суд вирішив розглянути справу без його участі.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

Матеріали справи свідчать, що з 18.08.1983 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16.10.2009 було розірвано.

15.03.2002 ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу за яким позивач придбав земельну ділянку, площею 0,0894 га, за адресою АДРЕСА_1 .

11.04.2002 ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_2 нотаріально посвідчений договір дарування, відповідно до якого, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 447 кв.м., розташовану по АДРЕСА_1 та на яку ОСОБА_2 17.06.2002 було видано державний акт.

На вказаній земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 сторони побудували житловий будинок.

Відповідно до свідоцтва від 19.04.2002 про право власності на домоволодіння, яке розташоване по АДРЕСА_1 , нерухоме майно належить , ОСОБА_1 та складається з одного житлового будинку літ. «А» загальною площею 507, 0 кв. м, житловою площею 126, 8 кв. м.

20.06.2002 ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 , яка діяла від імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , нотаріально посвідчений договір дарування зареєстрований в реєстрі за №5-1001 від 20.06.2002, за яким подарував ОСОБА_3 1/3 частину житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 01.12.2015 у справі № 2- 1 /529/09 в порядку розподілу спільного сумісного майна, кожному з подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , виділено у власність, зокрема, по 1/3 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому складається з одного житлового будинку під літ. «А», загальною площею 507, 0 кв. м., житловою площею 126,8 кв. м.

Таким чином, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 у рівних частках, а саме, по 1/3 кожному.

Позивач ОСОБА_1 з червня 2015 року почав здійснювати ремонтні роботи у вказаному житловому будинку.

Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 ЦК України).

Статтею 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

При цьому маються на увазі витрати, об`єктивно необхідні для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик будинку, які визначають його експлуатаційні якості.

Виходячи зі змісту цих норм, у разі ухилення співвласника від участі у витратах на утримання спільної власності, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно й вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутися до суду з позовом про примусове стягнення зі співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна. У свою чергу, такий співвласник може висунути відповідні заперечення, вважаючи здійснені співвласниками витрати надмірними або зайвими.

З наведеної норми вбачається, що в разі доведеності одним із співвласників понесення ним витрат на управління, утримання та збереження спільного майна, участь у ньому (управлінні, утриманні, збереженні) пропорційно своїй частці зобов`язаний приймати інший співвласник, який ухиляється від свого обов`язку, особа, яка зазнала втрат, має право на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Зокрема, такими способами захисту права є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (п. 8 ч. 2ст. 16 ЦК України).

Однак матеріали справи не містять доказів які б доводили, що позивач звертався до відповідача про необхідність здійснення ремонтних робіт у будинку та за згодою останньої позивач проводив ремонт у будинку.

Таким чином, враховуючи, що кожному учаснику спільної власності належить обмежене право власності на спільну річ, змістом внутрішніх правовідносин спільної власності є право і обов`язок кожного співвласника узгоджувати свою поведінку щодо володіння, користування і розпорядження спільним майном з іншими власниками.

Враховуючи, що позивач згоду іншого співвласника на покращення (поліпшення) спільного майна не отримував, ремонтні роботи здійснював на власний ризик, не надав доказів, що будинок потребував поліпшення, з метою недопущення його руйнації або неможливістю проживання, користування та інше, то він не має права вимоги до іншого співвласника на відшкодування частини понесених ним витрат на ремонт будинку.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 травня 2020 року у справі N 635/516/18-ц провадження N 61-22559св19.

Складений висновок експерта на замовлення позивача від 18.10.2017 не може свідчити про необхідність проведення ремонтних робіт для належного функціонування спільного майна, оскільки такий проведено станом на 2017 рік, тоді як ремонтні роботи, згідно матеріалів справи, здійснювалися позивачем у 2015 році, тобто набагато раніше. Окрім того, зміст висновку експерта свідчить про те, що такий було здійснено шляхом співставлення стану об`єкта у 2015 році на фотокартках, які надавалися позивачем та стану об`єкту на час проведення експертизи при його дослідженні.

Таким чином, позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження аварійного стану домоволодіння та необхідності негайного, обов`язкового виконання ремонтних робіт в будинку.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Позивач всупереч вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України не довів об`єктивну необхідність проведення ремонтних робіт для належного функціонування спільного майна, тобто для підтримання його технічних, санітарно-гігієнічних, екологічних, ергономічних та естетичних характеристик, які визначають його експлуатаційні якості.

Відповідно до п. п. 2,4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

На підставі ст. 141 ЦПК України на користь ОСОБА_2 з ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в розмірі 8350,65 грн.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2018 року скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат на утримання майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 8350,65 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст підписаний 22.10.2021.

Головуючий:                                                                                     

            Судді: