Справа № 761/30445/20
Провадження № 2/761/3739/2021
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2021 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Рибака М.А.
за участю секретаря Горбань К.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
відповідача-1 ОСОБА_3 ,
представника відповідача-4 ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Наукова - виробнича фірма «Генезис-Агро» про стягнення боргу, -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва до суду із позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач-1), ОСОБА_5 (далі по тексту - відповідач-2), ОСОБА_6 (далі по тексту - відповідач-3), сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Наукова - виробнича фірма «Генезис-Агро» (далі по тексту - відповідач-4) про стягнення боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 28.12.2011 року між позивачем та відповідачем-1 було укладено усний договір позики, за яким останній отримав від ОСОБА_1 в позику 30000,00 доларів США, яких за словами ОСОБА_3 потребувало засноване ним сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Наукова - виробнича фірма «Генезис-Агро».
Вказану суму відповідач-1 зобов`язався повернути в термін одного року, тобто не пізніше 28.12.2021 року, на підтвердження чого надав розписку.
В подальшому, 14.01.2013 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено угоду про повернення кредиту, отриманого 28.12.2011 року, згідно з якою відповідачі зобов`язались до 28.12.2013 року повернути позику в сумі 30000,00 доларів США та відсотки за 2013 рік в повній сумі - 7500,00 доларів США.
Умови угоди було виконано частково та повернуто позивачу 14.10.2013 рок 7500,00 доларів США відсотків за 2012 рік та 7500,00 доларів США відсотків за 2013 рік.
29.03.2015 року між відповідачем-4 та позивачем була укладена угода про повернення позики, отриманої 28.12.2011 року. Вказаною угодою сторони погодили повернення суми позики до кінця 2017 року.
21.01.2017 року відповідач-4 направив позивачу листа із проханням погодити графік погашення позики у зв`язку із неможливістю її своєчасного погашення.
Разом із тим, відповідач-4 умови угоди не виконав та позику не сплатив.
Посилаючись на викладене позивач просив суд стягнути з відповідачів 843381,00 грн. суми позики разом із процентами в гривневому еквіваленті за розрахунком станом на 18.09.2020 року.
Ухвалою суду від 08.02.2021 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження для розгляду справи по суті на 31.05.2021 року.
13.05.2021 року від відповідача-1 надішли заперечення по справі без виконання вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України без надання доказів направлення копії відзиву учасникам справи.
В запереченнях, відповідач-1 зазначав, що позика надавалась відпврідачеві-4 та кошти отримував особисто відповідач-2.
20.05.2021 року від відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та СТОВ НВФ «Генезис-Агро» надішли відзиві на позов аналогічного змісту, відповідно до яких відповідачі зазначали, що жодних угод із позивачем не укладали, а відповідач-1 ОСОБА_3 в певний період часу мав доступ до печатки підприємства та інших підписаних бланків, скориставшись якими і були написані листи, що містяться в матеріалах справи. Просили суд відмовити у задоволенні позову.
31.05.2021 року позивач звернувся із заявою про уточнення (збільшення позовних вимог), в які просив суд стягнути з відповідачів суму позики в розмірі 30000,00 доларів США, 6250,00 доларів США відсотків за 2017 рік та 2594 доларів США трьох процентів річних станом на 18.09.2020 року, що у гривневому еквіваленті станом на 28.05.2021 року складає 1069219,94 грн.
Також до зави було додано розписку про повернення процентів ОСОБА_5 із проставленням печатки СТОВ НВФ «Генезис-Агро» за 2012 рік в сумі 7500,00 доларів США.
Ухвалою суду від 31.05.2021 року було вирішено здійснювати розгляд даної справи за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 04.08.2021 року.
Ухвалою суду від 04.08.2021 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 12.10.2021 року.
Позивач та його представник у судовому засіданні 12.10.2021 року позовну заяву підтримали та просили її задовольнити, з урахування заяви про збільшення позовних вимог.
Відповідач-1 в судовому засіданні 12.10.2021 року позов не визнав та заперечував проти його задоволення. При цьому заперечував отримання ним коштів у борг від позивача.
Представник відповідача-4 в судовому засіданні 12.10.2021 року позов не визнав та заперечував проти його задоволення.
Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з`явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, 29.03.2015 року між відповідачем-4 та позивачем була укладена угода про повернення позики, отриманої 28.12.2011 року. Вказаною угодою сторони погодили повернення суми позики до кінця 2017 року, а саме: до кінця 2016 року суму позики в розмірі 10000,00 доларів США, відсотки за 2014 рік в сумі 7500,00 доларів США, відсотки за 2016 рік в сумі 7190 доларів США. А також до кінця 2017 року суму позики в розмірі 20000,00 доларів США та відсотки за 2017 рік в сумі 5000,00 доларів США.
21.01.2017 року відповідач-4 направив позивачу листа із проханням погодити графік погашення позики у зв`язку із неможливістю її своєчасного погашення, передбачивши сплату до 20.07.2017 року 7500,00 доларів США відсотків за 2015 рік, до 10.08.2017 року 7500,00 доларів США відсотків за 2016 рік, до 01.10.2017 року суми позики в розмірі 15000 доларів США, до 31.10.2017 року 6250 доларів США відсотків за 2017 року та до 31.10.2017 року суми позики в розмірі 15000 доларів США.
Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
При цьому, відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно із ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.
На підтвердження отримання позики відповідачами позивач також надав розписку, згідно з якою ОСОБА_3 11.12.2010 року отримав в позику 20000,00 доларів США під 20 % річних терміном повернення до 01 червня.
У вказаній розписці також зазначено про отримання 21.12.2010 року додатково 10000,00 доларів США на тих же умовах.
Разом із тим, суд критично оцінює вказану розписку, оскільки в ній не зазначено у кого саме ОСОБА_3 отримав зазначені кошти.
При цьому, позивач зазначав, що 28.12.2011 року між позивачем та відповідачем-1 було укладено усний договір позики, за яким останній отримав від ОСОБА_1 в позику 30000,00 доларів США.
Проте, згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відтак, законом не передбачено можливості укладення позики в усній формі на суму 30000,00 доларів США.
При цьому, у наданій розписці не міститься підтверджень щодо отримання позики саме 28.12.2011 року відповідачем-1 саме у позивача.
Наданий позивачем аркуш паперу із написом про одержання ОСОБА_3 28.12.2011 року 30000,00 доларів США на умовах, зазначених в попередній операції на термін до 1 року також не може судом бути сприйнятий як доказ отримання відповідачем-1 позики від позивача, оскільки у вказаному написі також не зазначено у кого саме було отримано кошти та не міститься підтвердження отримання коштів саме в борг.
Також позивачем було надано суду угоду від 14.01.2013 року про повернення кредиту, отриманого 28.12.2011 року між позивачем та відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , згідно з якою відповідачі зобов`язались до 28.12.2013 року повернути позику в сумі 30000,00 доларів США та відсотки за 2013 рік в повній сумі - 7500,00 доларів США.
Проте, у вказаній угоді як позичальника зазначено особу - ОСОБА_1 , що не дає змогу в повній мірі ідентифікувати саме позивача ОСОБА_1 , що позбавляє суд можливості встановити факт отримання коштів в борг у позивача.
З огляду на зазначене, позивачем не надано доказів отримання позики відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як фізичними особами.
Таким чином, суд бере до уваги угоду від 29.03.2015 року, згідно з якою СТОВ НВФ «Генезис-Агро» та ОСОБА_1 погодились про повернення боргу, отриманого 28.12.2011 року частинами до кінця 2017 року.
Угода укладена від імені СТОВ НВФ «Генезис-Агро» ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
При цьому, суд виходить з того, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Частина третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа..
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-62цс16, від 13.03.2017 у справі № 760/8121/16-ц, а також постанові Верховного Суду від 16 березня 2020 року справа № 669/756/17.
При цьому, відповідачами не було надано суду жодних доказів на підтвердження того, що угоду від 29.03.2015 року СТОВ НВФ «Генезис-Агро» було укладено з перевищенням повноважень.
Також сторонами визнано, що угоду, зокрема підписав ОСОБА_5 , який як на той час, так і на час розгляду справи є директором СТОВ НВФ «Генезис-Агро».
Вимог про визнання угоди недійсною не заявлялось.
Окрім того, СТОВ НВФ «Генезис-Агро» 21.01.2017 року направило позивачу листа із проханням погодити графік погашення позики у зв`язку із неможливістю її своєчасного погашення, передбачивши сплату до 20.07.2017 року 7500,00 доларів США відсотків за 2015 рік, до 10.08.2017 року 7500,00 доларів США відсотків за 2016 рік, до 01.10.2017 року суми позики в розмірі 15000 доларів США, до 31.10.2017 року 6250 доларів США відсотків за 2017 року та до 31.10.2017 року суми позики в розмірі 15000 доларів США.
Листа підписано ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 як позичальником від імені СТОВ НВФ «Генезис-Агро».
Згідно із ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.
Отже, угоду від 29.03.2015 року було в подальшому схвалено СТОВ НВФ «Генезис-Агро».
Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу позики в розмірі 30000,00 доларів США з відповідача-4, тоді як в задоволенні позову до інших відповідачів слід відмовити.
За змістом ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики на рівні облікової ставки Національного банку України лише у тому разі, якщо договір позики не передбачає інших умов. Передбачене у цій нормі право сторін на встановлення умов оплати за користування позикою з урахуванням норм ст.6, ч. 1 ст.627 ЦК України слід розуміти як право сторін на визначення саме розміру процентів та порядку їх сплати, а не обрання ними іншого способу оплати (наприклад, у твердій грошовій сумі безвідносно до суми боргу), оскільки закон - ст. ст. 536, 1048 ЦК України визначає, що плата за користування чужими грішми встановлюється і нараховується у вигляді процентів на основну суму боргу.
Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання є національна валюта України - гривня.
Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов`язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 02.07.2014 року №6-79цс14, постанова Верховного Суду №914/1896/15 від 23.05.2018 року).
Згідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно із ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Оцінюючи належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач-4 не виконав своїх зобов`язань за договором позики щодо повернення позивачу суми позики в повному обсязі до 31.12.2017 року, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 30000,00 доларів США та 6250,00 доларів США відсотків за 2017 рік, що у гривневому еквіваленті станом на 28.05.2021 року складає 997917,50 грн.
Стосовно стягнення з відповідача 2594 доларів США трьох процентів річних станом на 18.09.2020 року, суд виходить з наступного.
Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи у справі № 6-1412цс16 статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.
Судом встановлено, що сторони угодою передбачили розмір процентів річних, який було задоволено судом.
Таким чином, підстави для стягнення з відповідача-4 трьох процентів річних відсутні, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.
Суд також враховує наведений нижче висновок, викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц:
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
За таких обставин суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача-4 на користь позивача підлягає стягненню, судовий збір у розмірі 9979,17 грн.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Наукова - виробнича фірма «Генезис-Агро» про стягнення боргу - задовольнити частково.
Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Наукова - виробнича фірма «Генезис-Агро» на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в сумі 997917,50 грн.
Стягнути з Стягнути з сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Наукова - виробнича фірма «Генезис-Агро» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 9979,17 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Реквізити сторін:
ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
ОСОБА_3 : АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .
ОСОБА_5 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .
ОСОБА_6 : Черкаська область, Жашківський район, с. Червоний Кут,
сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Наукова - виробнича фірма «Генезис-Агро»: Черкаська область, Жашківський район, с. Побійня, код ЄДРПОУ 32745663.
СУДДЯ М.А. РИБАК
Повний текст рішення суду складено: 21.10.2021 року.