ЛЬВІВСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2010 р. Справа № 81807/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду

в складі:

головуючого-судді                    Олендера  І.Я.,

суддів                                        Каралюса В.М., Шавеля Р.М.,

при секретарі                                 Неміш О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області на постанову Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2009 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області про визнання протиправними дій, зобов’язання здійснити перерахунок і виплату недоотриманої державної та додаткової пенсії, -

                                                              в с т а н о в и л а :

          12 червня 2009 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати дії відповідача УПФУ в м. Болехові Івано-Франківської області по нарахуванню пенсії –неправомірними; зобов’язати здійснити перерахунок та виплачувати призначену йому пенсію згідно ст.ст. 50, 54, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком –основного розміру та 75% від мінімальної пенсії –додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров’ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність за період з січня 2005 року по червень включно 2009 року та в подальшому.

          Оскаржуваною постановою Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2009 року в даній справі, позов було задоволено частково, визнано неправомірною відмову відповідача в перерахунку позивачу пенсії по інвалідності згідно ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов’язано відповідача провести позивачу перерахунок та виплату призначеної пенсії за період  з 01.01.2005 року по 01.01.2008 року та з 22.05.2008 року по 01.06.2009 року відповідно до вказаних норм Закону, виходячи з мінімальної пенсії за віком. В задоволені решти позовних вимог було відмовлено.

          Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є постраждалим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, визнаний інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з наслідками аварії на ЧАЕС. Відповідно до ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»особам, віднесеним до І категорії, що визнані інвалідами ІІ групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю,  у розмірі 75 % від мінімальної пенсії за віком, відповідно. Згідно із вимогами ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»пенсія особам, віднесеним до І категорії, які є інвалідами ІІ групи внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, не повинна бути нижчою 8 –ми мінімальних пенсій за віком, відповідно.

          Судом було встановлено, що розмір пенсії позивача було встановлено відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року, № 1293 від 27.12 2005 року, № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року.

Одночасно судом було зроблено висновок про те, що розмір пенсії позивача слід розраховувати, виходячи з мінімальної пенсії за віком, встановленої законодавством на конкретний період. Судом першої інстанції також відхилено клопотання представника відповідача, щодо застосування наслідків пропуску строку звернення  до суду, з підстав передбачених ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

УПФУ в м. Болехові Івано–Франківської області в поданій апеляційній скарзі просить зазначену постанову суду скасувати та прийняти нову про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування своїх вимог покликається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, оскільки при розрахунку пенсії позивача не було враховано положення частини 3 стаття 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», яка визначає, що мінімальний розмір пенсії за віком, визначений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, а пенсія позивачу призначена згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та постанов Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року, № 1293 від 27.12 2005 року, № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року. Крім того, відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропуску строку звернення до суду, однак суд першої інстанції безпідставно відхилив таку заяву та застосував норму, яку застосовувати не слід, а саме ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу та просить таку задовольнити.

Позивач в судове засідання не явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату та місце апеляційного розгляду, тому на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України такий проведено у його відсутності.

          Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга УПФУ у м. Болехові Івано-Франківської області підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких міркувань.

          Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

          Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

          Як безспірно встановлено, позивач є постраждалим від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС, його визнано інвалідом ІІ-ї групи. Положеннями статті 14 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»його віднесено до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

          Право позивача на одержання пенсії для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою відповідачем не оспорюється, тому на підставі ч.3 ст.72 КАС України доказуванню не підлягає.

Відповідно до частини першої статті 50 зазначеного Закону особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами IІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

          Згідно з частиною четвертою статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів IІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 –ми мінімальних пенсій за віком.

          За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що позивач має право на призначення пенсії в розмірі, не нижчому 8-ми мінімальних пенсій за віком, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком.

          Наявність такого права у позивача є визначальною для вирішення вказаного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

          Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

          Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

          Таким чином, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачу, застосуванню підлягають частина перша статті 50 та частина четверта статті 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 03.01.2002 року, № 894 від 13.07.2004 року, № 1293 від 27.12 2005 року, № 530 від 28.05.2008 року та № 654 від 16.07.2008 року, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача.

          При цьому колегія суддів вважає, що хоча ч.5 ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», передбачено, що порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України, однак надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав громадян, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, а також інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком.

          Зі статей 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

          За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

          З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не слід брати до уваги, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

          Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

          Аналіз зазначеної норми, яка носить імперативний характер, на переконання колегії суддів свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення такого мінімуму.

          Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

          Таким чином, новий мінімальний розмір пенсії за віком залежить від нового розміру прожиткового мінімуму. Оскільки позивачу слід визначати пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачу повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

          Тому, відмова відповідача у проведенні такого перерахунку у разі встановлення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом є протиправною.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування не може бути причиною невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань, оскільки реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Поряд з цим, колегія суддів апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги на користь позивача за період з 01.01.2005 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 11.06.2008 року включно, неправильно встановив фактичні обставини справи та неправильно застосував норми, як матеріального так і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цій частині.

При вирішені справи суд першої інстанції безпідставно не врахував, що згідно із ч.2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порушення строку зверення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін (ч.1 ст. 100 КАС України в редакції закону, що діяв на час виникнення пірних правовідносин та вирішення справи судом першої інстанції).

З урахуванням наведеного та фактичної дати звернення позивача за захистом своїх порушених прав, виходячи із передбаченого законом строку звернення до адміністартивного суду, на застосуванні якого наполягав відповідач, колегія суддів приходить до переконання про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині зобовязання відповідача провести перерерахунок пенсії згідно із вимогами ст.ст. 49,50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 01.01.2005 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 11.06.2008 року включно.

Будь-яких поважних причин, які б позбавляли можливості своєчасно звернутися до суду за захистом своїх порушених прав позивачем не наведено.

При цьому, відповідно до ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення», передбачено, що суми пенсії не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком, при цьому судом першої інстанці не враховано, що в даному випадку мова йде про суми пенсій, які фактично були відповідним органом нараховані, однак з тієї чи іншої причини не виплачені, а тому дана норма не може застосовуватись у випадку, коли таким органом взагалі не проводилось нарахування суми пенсії.

Це зокрема підтверджується і вимогами ст.46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який прийнятий пізніше, та до вимог якого має бути приведеним у відповідність Закон України «Про пенсійне забезпечення», зокрема ст. 87 такого.  Крім того, згідно п. 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування»положення Закону України «Про пенсійне забезпечення»застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Відповідно, на переконання колегії суддів апеляцйної інстанції, суд першої інстанції зобовязаний був врахувати клопотання представника відповідача, яке ним подано до закінчення розгляду справи по суті, де ним ставилось питання про відмову в задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строків, пердбачених ст.99 КАС України та застосування наслідків, передбачених ст.100 КАС України, зокрема в частині позовних вимог за період з 01.01.2005 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 11.06.2008 року включно.

Судом першої інстанції, вирішуючи вимоги позивача щодо проведення перерахунку його пенсії за 2008 рік, правильно враховано ту обставину, що положеннями п. 28 Розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»було змінено редакцію ст. 54 Закону України № 796-ХІІ та обмежено право на отримання спірної пенсії.

Зазначені положення Закону про Державний бюджет України визнані такими, що не відповідають Конституції України на підставі рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 тільки 22 травня 2008 року, із вказівкою на те, що дане рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у звязку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня їх ухвалення Конституційним Судом України про їх неконституційність.  

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання, що Управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області, як суб’єкт владних повноважень, відмовляючи позивачу в перерахунку та виплаті державної пенсії та додаткової пенсії, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, та перерахунку такої в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком, з 12 червня 2008 року, діяло не на підставах, що передбачені Конституцією і чинними законами України, тобто неправомірно, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

          При цьому колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення по 01.04.2009 року –згідно вимог заявлених позивачем в поданій позовній заяві, які ним в подальшому не збільшувались, а вимоги, щодо зобов’язання відповідача на майбутнє вчиняти певні дії, задоволенню не підлягають, оскільки відсутні факти порушення зі сторони відповідача прав чи охоронюваних інтересів позивача в майбутньому.

          Колегія суддів, з огляду на зазначене вище вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому наявні підстави для скасування такого та прийняття нового про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись  ст.ст. 160, 195, 196, п.3 ч.1 ст.198, п. 4 ч.1 ст.202, ч.2 ст.205, ст.ст. 207, 254 КАС  України, колегія суддів –

                                                             п о с т а н о в и л а  :

          Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області –задовольнити частково.

Постанову Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 22 вересня 2009 року в справі № 2-а-212/09 –скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити частково.

          Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області, щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку та виплаті пенсії у відповідності до статей 50,54,67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»за період з 12 червня 2008 року по 01 квітня 2009 року, включно.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Болехові Івано-Франківської області здійснити такий перерахунок та виплату пенсії позивачу ОСОБА_1 за період з 12 червня 2008 року по 01 квітня 2009 року, включно, відповідно до ст.ст. 50,54,67 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», обчисленої з розміру основної (державної) пенсії не менше 8-ми мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії 75 % від мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, що визначається згідно із ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом та з врахуванням виплачених сум.

          В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили негайно після проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а уразі складення такої в порядку ч. 3 ст. 160 КАС України, протягом того ж строку з часу складення в повному обсязі.

Головуючий суддя :                                                                І.Я.Олендер

Судді:                                                                                        В.М.Каралюс          

                                                                                                           Р.М.Шавель

Постанова в повному обсязі складена 17.09.2010 року.