ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"15" жовтня 2010 р. Справа № 2a-1918/10/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Грицюка П.П.
при секретарі Кузишин Р.М.
за участю:
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Урядко Р.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_2,
до відповідача: Долинської об'єднаної державної податкової інспекції,
про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000471720/0 від 16.02.2010р.,-
ВСТАНОВИВ:
25.05.2010 року ОСОБА_2 (далі –позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі –відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000471720/0 від 16.02.2010 року та зобов'язання вчинення дій.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.10.2010 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог про внесення змін до акту перевірки №279/171/НОМЕР_1 від 15.02.2010 року "Про результати виїзної позапланової перевірки СПД ОСОБА_2., інд.номер. НОМЕР_1 з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2009 року по 31.11.2009 року" та включення до складу податкового кредиту за листопад 2009 року 1860 грн.
Позовні вимоги щодо рішення суб'єкта владних повноважень мотивовані тим, що позивач не погоджується з податковим повідомленням-рішенням № 0000471720/0 від 16.02.2010 року Долинської об’єднаної державної податкової інспекції про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за листопад 2009 року у розмірі 1860,00 грн. та вимагає його скасування.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених в позовній заяві. Вказав, що товари позивачем придбавались для використання в господарській діяльності, а тому з врахуванням вимог ч. 1 пп. 7.4.1 п.4.1 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" правомірно включено вартість цих товарів до складу податкового кредиту.
Представник відповідача подав заперечення до адміністративного позову. Даним запереченням та своїми поясненнями в судовому засіданні навів підстави проведення перевірки позивача, виявлені порушення, відповідно до яких визначені суми податкових зобов’язань та застосовані штрафні (фінансові) санкції. Зазначив, що оскаржувані рішення прийняті у відповідності до вимог законодавства, а тому в задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, судом встановлено наступне.
В період з 10.02.2010 року по 15.02.2010 року Долинською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено позапланову перевірку з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад місяць 2009 року, яка виникла за рахунок від’ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.10.2009 року по 31.11.2009 року фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.
За результатами перевірки складено акт від 15.02.2010 року за №279/171/НОМЕР_1, згідно якого під час перевірки встановлено порушення позивачем пп. 7.4.4 п.7.4. ст. 7 та пп. 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 року, з внесеними змінами та доповненнями (а.с. 7-25).
Зокрема, в ході перевірки достовірності нарахування суми податку на додану вартість встановлено порушення вказаних норм законодавства в частині завищення податкового кредиту за жовтень 2009 року в сумі 1860 грн., внаслідок чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за листопад 2009 року в розмірі 1860,00 грн.
16.02.2010 року відповідачем на підставі даного акту перевірки за допущені порушення винесено рішення №0000471720/0 про застосування до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 штрафних (фінансових) санкцій в сумі 1860,00 грн.
Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначає Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.7.1 п.7.4 ст.7 даного Закону встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Суд вважає не обґрунтованими посилання відповідача в запереченнях на відсутність спеціальної норми, яка б передбачала можливість ведення суб’єктом підприємницької діяльності бухгалтерського обліку в тому числі і амортизаційних відрахувань, так як така можливість слідує з загальних принципів системи оподаткування, визначених п.6 ст.З ЗУ "Про систему оподаткування", згідно якої встановлена рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи нерезидентів) при визначенні обов'язків щодо сплати податків і зборів.
Крім того, відповідно до п.1 ст.51 Цивільного кодексу України до підприємницької діяльності фізичних осіб нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до п.6 ст.128 Господарського кодексу України громадянин - підприємець зобов'язаний вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства.
Згідно ч.2 ст.9 ЗУ "Про систему оподаткування" платники податків зобов'язані подавати до державних податкових органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків. За таких обставин право позивача на ведення бухгалтерського обліку повністю кореспондується з вимогами п.2 ч.1 ст.9 ЗУ "Про систему оподаткування".
Твердження представника відповідача в цій частині суперечать і акту перевірки, яким зазначено, що позивачем ведеться бухгалтерський облік.
Також, неправомірними є твердження представника відповідача у запереченнях та пояснення про те, що фізична особа - підприємець не може бути суб’єктом права власності, оскільки суперечить не лише наявним у справі письмовим доказам, а й загальним засадам цивільного законодавства.
Так, суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи (ст. 325 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003р. № 435-IV).
Згідно ч.1 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.
Що стосується поняття "фізична особа" то вказане поняття є значно ширшим ніж поняття "фізична особа - підприємець", оскільки фізична особа має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, Цивільним кодексом України та іншими законами, в тому числі й щодо зайняття підприємницькою діяльністю.
Так, поняття фізичної особи визначено у ст.24 ЦК України: людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Стаття 50 ЦК України визначає право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності. У ч.2 ст.50 ЦК України вказано, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Таким чином, отримуючи статус підприємця, фізична особа не перестає бути учасником цивільних відносин і не позбавляється статусу фізичної особи як людини і пов’язаної з цим правоздатності – зокрема права набувати у власність майно, а лише набуває додаткових, пов’язаних з підприємницькою діяльністю прав та обов’язків, передбачених чинним законодавством України.
Однак, незважаючи на вищинаведені обставини, встановлено, що позивачем до перевірки не представлені докази, які б могли підтверджувати використання запасних частин та цементу (разом з послугами по їх встановленню) в господарській діяльності і вони не використовуються на залишках товаро-матеріальних цінностей, то у відповідача відсутні законні підстави включати до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені за придбані запасні частини та цемент.
В обґрунтування своїх вимог представником позивача у судовому засідання подано суду копії документів, які на його думку підтверджують використання запасних частин та цементу в своїй господарській діяльності, а саме: видаткові накладні, наряд замовлення, акт здачі-прийняття виконаних робіт.
Згідно абзацом другим підпункту 7.4.5 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку.
При цьому, суд зазначає, якщо після проведення перевірки платник податків одержує чи виявляє документи про підтвердження податкового кредиту, він має право сформувати податковий кредит з урахуванням таких податкових накладних у наступному податковому періоді.
Таким чином, відповідачем правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0000471720/0 від 16.02.2010року.
Враховуючи наведене позовні вимоги суд вважає не обгрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: Грицюк П.П.
Постанова складена в повному обсязі 20.10.2010 року.