Справа № 22ц-6065 Головуючий у 1 інст. – Требух Н.В.
Доповідач – Хромець Н.С.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 листопада 2010 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:
Головуючого – судді Хромець Н.С.
Суддів – Лазоренка М.І., Острянського В.І.
При секретарі – Рачовій І.І.
З участю відповідача ОСОБА_1
Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування частини квартири,
в с т а н о в и в:
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2010 року у позові відмовлено за недоведеністю.
В апеляційній скарзі позивач просить рішення місцевого суду скасувати і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, однобічність і неповноту судового розгляду. Зокрема, апелянт посилається на порушення, допущені судом першої інстанції при звернені до виконання ухвали суду про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 про стягнення борзу за договором позики. Крім того, апелянт вважає, що наявність арешту майна не залежить від часу звернення ухвали про забезпечення позову до виконання, заборона відчуження майна вже існувала на час укладення договору дарування і цей договір суперечить судовому рішенню, що передбачене в якості підстави для визнання правочину недійсним ч.1 ст. 203 ЦК України. Апелянт також наполягає на фіктивності договору дарування, посилаючись на те, що метою цього правочину було збереження майна від можливого звернення стягнення.
Вислухавши доповідь судді, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції послався на відсутність підстав для визнання фіктивним і недійсним договору дарування 1/5 частини квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_1 І ОСОБА_3 02 лютого 2009 року, і на спростування доводів позивача матеріалами справи. Такі висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам і вимогам закону, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
По справі встановлено, що на час укладення договору дарування частини квартири в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження подарованої частини квартири був відсутній. Посилання апелянта на порушення судом вимог закону щодо негайного виконання ухвали про забезпечення позову не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Згідно із ст.ст. 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Частина 1 ст. 203 ЦК України формулює вимоги тільки до змісту правочину. Поширювати це положення на дії сторін та інші обставини, що виходять за межі змісту правочину, підстав немає.
Не можуть бути підставою для задоволення апеляційної скарги і посилання апелянта на те, що вчинений відповідачами правочин не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені. Судом першої інстанції дана належна оцінка наявним доказам, у тому числі і доводам позовної сторони щодо проживання відповідача ОСОБА_1 у подарованій квартирі після укладення договору. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що подальше проживання відповідача ОСОБА_1 у частині квартири, яку він подарував своїй дружині, не є свідченням фіктивності правочину. Правовими наслідками договору дарування є перехід права власності від однієї особи до іншої та взяття на себе новим власником прав і обов’язків, які закон встановлює щодо власності. Судом встановлено, що обдарована ОСОБА_3 виконала покладені законом на неї, як на власника нерухомого майна, обов’язки. Ці висновки суду апелянтом не спростовані. Відтак, суд першої інстанції не мав підстав для визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 жовтня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: