КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 369/1437/19 Головуючий 1 інстанція - Пінкевич Н.С.

Провадження № 22-ц/824/3119/2021 Доповідач 2 інстанція - Суханова Є.М.

П О С Т А Н О В А

іменем України

29 вересня 2021 року м.Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді: Суханової Є.М.,

суддів: Мостової Г.І., Гуля В.В.,

за участю секретаря: Карпенка В.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) про стягнення заборгованості та трьох процентів річних.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 08 травня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 ) було оформлено протокол (розписку), про те, що згідно розрахунків станом на 08.05.2017 року ОСОБА_6 ) заборгував ОСОБА_7 800000 доларів США.

Відповідно п. 2 вищезазначеного протоколу (розписки) ОСОБА_8 зробив ОСОБА_9 ( ОСОБА_1 ) знижку з 800000 доларів США у вигляді 200,000 доларів США.

Проте, за умовами п. 4 вищезазначеного протоколу (розписки) залишений після знижки борг у розмірі 600,000 доларів США має бути сплачений готівкою боржником ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 ), згідно плану виплат, який вказаний в цьому протоколі.

Також, в протоколі (розписці) (п.8) вказано, що крім суми, яка зазначена в даному протоколі, ОСОБА_10 ( ОСОБА_1 ) зобов`язаний виплатити готівкою ОСОБА_11 кошти за сумки та шкіряні вироби, які були придбані за допомогою ОСОБА_12 та не враховані в підрахунки за цим протоколом, згідно плану виплат, зазначеному у цьому протоколі окремо.

Вказував, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_10 ) не виконав своїх обов`язків, повністю ігноруючи вимоги щодо сплати грошових коштів за графіком виплати заборгованості, не повернувши жодних грошових коштів, у зв`язку з чим знижка у розмірі 200,000 доларів США (двісті тисяч доларів США) анульована.

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 ( ОСОБА_13 ) власних зобов`язань, на підставі ст. ст. 526, 530,625, 1046, 1047, 1049 Цивільного кодексу України позивач просив стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 24 068 077грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 9 605 грн. 00 коп.

Вказав, що 27.02.2019 року представником позивача була подана заява залучення до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_14 .

Також була подана уточнена позовна заява за вх. № 7595, відповідно до якої зазначено, що « ОСОБА_10 » є турецьким варіантом болгарського імені « ОСОБА_1 » та українського - « ІНФОРМАЦІЯ_1 », тобто під цими іменами виступає одна особа.

Згідно п. 3 вищезазначеного договору поруки, Поручитель ( ОСОБА_14 ) відповідає перед Кредитором ( ОСОБА_2 ) за грошовими зобов`язаннями Боржника ( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_15 )) виключно в межах суми, яка визначена у п.1 цього Договору.

В уточненій позовній заяві, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_1 ) та ОСОБА_14 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 5 552 000 грн.; стягнути з ОСОБА_1 ( ОСОБА_3 ) суму боргу у розмірі 18 516 077 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 9 605 грн.

У зв`язку із поданням 21.10.2019 року представником ОСОБА_2 заяви про залишення без розгляду позовних вимог в частині вимог до відповідача ОСОБА_14 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_16 в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_17 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

В подальшому, представник ОСОБА_1 подав зустрічну позовну заяву про визнання розписки недійсною.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2019 року було призначено судову експертизу, провадження у справі було зупинено.

Так, 09.10.2020 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було направлено повідомлення про неможливість надання висновку експертизи № 3710/20-34/3711/20-33/3712/3713/20-32 від 18.08.2020 року.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу у розмірі 24 068 077 гривень 00 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 9 605 гривень 00 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилався на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, те, що ОСОБА_1 не підписував з позивачем жодних документів та ніяких грошових розписок не надавав, та само не отримував від позивача ані речей, ані грошових коштів. Вказує, що копія протоколу, була написана невстановленою особою, яка засвідчила заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 800 000 дол США, отриманих нібито в позику.

Зазначає, що протокол складений турецькою мовою, в ньому стверджується про наявність перед позивачем заборгованості в іноземній валюті, без гривневого еквіваленту.

Окрім того, не було надано документів придбання відповідачем речей у позивача, які не підтвердженні належними та допустимими доказами існування заборгованості ОСОБА_1 .

При цьому зауважує, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру може бути доказом виключно факту укладання договору, але не передачі грошової суми позичальнику.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідівши матеріали справи, в порядку, передбаченому статтею 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Судом першої інстанції було встановлено, що 08 травня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 ) було оформлено протокол (розписку), про те, що згідно розрахунків станом на 08.05.2017 року ОСОБА_10 ( ОСОБА_1 ) заборгував ОСОБА_7 800000 доларів США.

Як вбачається з п. 2 вищезазначеного протоколу (розписки) ОСОБА_8 зробив ОСОБА_9 ( ОСОБА_1 ) знижку з 800000 доларів США у вигляді 200,000 доларів США.

Проте, за умовами п. 4 вищезазначеного протоколу (розписки) залишений після знижки борг у розмірі 600,000 доларів США має бути сплачений готівкою боржником ОСОБА_5 ( ОСОБА_1 ), згідно плану виплат, який вказаний в цьому протоколі.

Також, в протоколі (розписці) (п.8) вказано, що крім суми, яка зазначена в даному протоколі, ОСОБА_10 ( ОСОБА_1 ) зобов`язаний виплатити готівкою ОСОБА_11 кошти за сумки та шкіряні вироби, які були придбані за допомогою ОСОБА_12 та не враховані в підрахунки за цим протоколом, згідно плану виплат, зазначеному у цьому протоколі окремо.

Встановлено, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_10 ) не виконав своїх обов`язків, повністю ігноруючи вимоги щодо сплати грошових коштів за графіком виплати заборгованості, не повернувши жодних грошових коштів, у зв`язку з чим знижка у розмірі 200,000 доларів США (двісті тисяч доларів США) анульована.

Задовольняючи позовні вимоги, ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних, суд першої інстанції виходив, з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, а саме, що ОСОБА_10 не виконав своїх обов`язків, передбаченим вищезазначеним протоколом. Відповідач порушив умови кредитного договору, а тому наявні правові підстави для стягнення заборгованості.

Однак з вищенаведеними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України зазначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Стаття 1049 ЦК України визначає що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За правилами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

В ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, встановлено, що позивач звертаючись до суду першої інстанції із позовом, посилався на копію протоколу складеного турецькою мовою (та графіку оплат до нього), долучивши до позовної заяви не перекладений текст протоколу не відповідний оригіналові, та просив стягнути з ОСОБА_1 борг у розмірі 24 068 077,00 грн. та суму судового збору у розмірі 9 605,00 грн., обґрунтувавши свої позовні вимоги, зокрема, нормами закону, які регулюють правовідносини сторін за договором позики (т. 1, а.с. 8-11)

На підставі п.7 ч. 4 ст. 455 ЦПК Українизасвідчений відповідно до законодавства переклад перелічених у пунктах 1-3 цієї частини документів українською мовою або мовою, передбаченою міжнародним договором України, якщо вони викладені іншою мовою.

На підставі Порядку здіснення офіційного перекладу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2006 року за № 353 поняття «офіційний переклад» означає автентичний виклад українською мовою тексту, складеного мовою іншого, ніж українська та відноситься до компетенції МЗС України або консульських та дипломатичних установ.

З аналізу вказаного законодавства, колегія суддів приходитьдо правового висновку , що переклад документів, які мають певну процесуальну процедуру не посвідченні консульськими та дипломатичними установами та не є офіційним перекладом.

Окрім того, колегія суддів бере до уваги, те, що суд першої інстанції визнав встановленими обстави які не були доведенні належними та допустимими доказами дослідженими в судовому засіданні, ухвалив незаконне та не обґрунтоване рішення повно і всебічно не з`ясував обставин, які мають значення для справи.

Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючі позовні вимоги позивача, помилково обґрунтував своє рішення нормами закону, що регулюють договірні відносини сторін, які виникають за договором позики, в той час, як протокол, копія якого була надана позивачем до суду, не підтверджує факт укладання між сторонами договору позики, оскільки його зміст не відповідає вимогам встановленим ст.ст. 1046, 1047 ЦК України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) перем у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовш ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коші суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознакам.

Частина 2 статті 1047 ЦК України передбачає, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові по справі №524/4946/16-ц від 8.07.2019 року в якій зазначив, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, повинна містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням його повернення і дати отримання коштів. Тому у справах про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання, а суд повинен встановити наявність між позивачем та відповідачем правовідносинза договором позики, виходячі із дійсного змісту і достовірності документа, на підставі якого доводиться факт укладання договору позики тайого умов.

При цьому у постанові від 22.08.2019 року по справі № 369/3340/16-ц Верховний Суд вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником позикодавцеві за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладання договору і зміст умов договору, так і факт отримання боржником від позикодавця певної грошової суми. При цьому, факт отримання коштів в борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можна встановити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Колегія суддів вважає, що наявність у протоколі, копія якого була надана суду першої інстанції позивачем, зобов`язань повернути борг у грошовій сумі не може свідчити про те, що між сторонами було укладено договір позики та те, що позивачем було передано відповідачу грошові кошти, оскільки даний борг міг виникнути на підставі інших правовідносин. Що доводиться й самим змістом протоколу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як передбачено вимогами ст.ст. 77, 80 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, згідно роз`яснень, які містяться в п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року, предметом доказування є факти, якими обґрунтовуються заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Вирішуючи спір про стягнення заборгованості та трьох процентів річних, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням судом усіх обставин справи, оскільки, суд першої інстанції не вірно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну оцінку, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про задоволення позову у даній праві, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову у задоволенні позову.

Нормами цивільно-процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доводів сторін по справі та доказів, з яких суд виходив при вирішенні спору.

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Конституцією України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Керуючись ст.ст. 374, 376,367, 374, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та трьох процентів річних - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 07 жовтня 2021 року.

Головуючий: Є.М. Суханова

Судді: Г.І. Мостова

В.В. Гуль