КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СІМФЕРОПОЛЬ
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 2 –4624/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2010 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:
головуючого судді - Гуріної О.В.,
при секретарі – Малевановій Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – Сімферопольська міська рада, ЖЕО Київського району м.Сімферополя, про знесення самовільно збудованого паркану, стягнення моральної шкоди,
встановив:
14.04.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи – Сімферопольська міська рада, ЖЕО Київського району м.Сімферополя, про знесення самовільно збудованого паркану, стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 08.08.2007 року, реєстровий №4372, він є власником 44/100 часток квартири АДРЕСА_1 З моменту придбання вказаного житла відповідачка ОСОБА_2 постійно тероризує його та членів його родини, вимагає грошові кошти, нібито, за газифікацію будинку в 1998 році. Проте в 1998 році він не був володільцем придбаної квартири, а тому не має ніякого відношення до газифікації будинку. Рішенням Київського району м.Сімферополя від 28.10.2009 року ОСОБА_2 було відмовлено у задоволенні позову до нього про відшкодування витрат на будівництво вуличного газопроводу, але до цього часу остання не перестає вимагати в нього гроші. Крім того, відповідачкою без згоди співвласників будинку збудований паркан, який перешкоджає користуватися двором загального користування. Зокрема, автомобілі швидкої допомоги та пожежні автомобілі не можуть заїхати у двір. В липні 2009 року його дружина захворіла, і її по вузенькій стежці несли до автомобілю швидкої допомоги. Також, працівники ВАТ «Крименерго» не змогли під’їхати до його квартири для проведення підключення електропостачання. На неодноразові прохання демонтувати паркан відповідачка відповідає відмовою. У зв’язку з неправомірними діями відповідачки він відчуває душевні страждання, погіршився стан його здоров’я, змінився звичайний уклад життя. Позивач просив зобов’язати ОСОБА_2 демонтувати самовільно зведений паркан на території домоволодіння АДРЕСА_1 стягнути з відповідачки моральну шкоду в сумі 50 000 грн. та судові витрати.
У судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали, просили позов задовольнити.
Відповідачка та її представник заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що спірний паркан був збудований в квітні 1998 році за згодою всіх мешканців будинку, коли позивач ще не був співвласником домоволодіння. Зведення паркану обумовлено проведенням газової мережі, яка проходить уздовж паркану. Роботи по газифікації домоволодіння здійснені згідно із затвердженим проектом у встановленому законом порядку, і знесення паркану може призвести до демонтажу газової мережі. Крім того, вважали, що паркан не створює будь-яких перешкод для здійснення позивачем своїх прав власника квартири, оскільки територія двору не призначена для в’їзду автомобілів, а є пішохідною зоною. Разом з цим, стверджували, що автомобіль, в тому числі і швидкої допомоги, може безперешкодно в’їхати у двір домоволодіння. Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди вважали не доказаними.
Суд, заслухавши пояснення сторін, з’ясувавши фактичні обставин справи та перевіривши їх доказами, наданим сторонами на засадах змагальності, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони є співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_1 проживає у квартирі №31, а відповідачка ОСОБА_2 – в квартирі №13, біля якої останньою самовільно зведений кам’яний паркан. Уздовж паркану проходить газопровід. Згідно з висновками експертизи №25/10 від 20.08.2010 року спірний паркан не відповідає будівельно-технічним і протипожежним нормам; він не створює перешкод для в’їзду у двір транспортних засобів, крім пожежних машин; знесення паркану не потягне демонтажу газопроводу.
Згідно зі ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вбачається зі змісту позову, ОСОБА_1 пов’язує свої вимоги про знесення паркану з тим, що дане спорудження є самовільним, збудоване на землі загального користування без дозволу виконавчого органу відповідної місцевої ради.
Відповідно до п.п.6 п.1 ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення згідно із законодавством спорів з питань містобудування належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.
Загальною процедурою вирішення спорів щодо самочинного будівництва є адміністративна процедура, а компетентними органами для її здійснення є органи місцевого самоврядування, які повноважні вирішувати спірні питання, пов’язані із самочинним будівництвом.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про архітектурну діяльність» державний архітектурно-будівельний контроль здійснюють Державна архітектурно-будівельна інспекція України, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в АР Крим, областях, районах, містах Києві та Севастополі, містах обласного підпорядкування.
Як слідує з пояснень відповідачки, за фактом самовільного будівництва паркану відносно неї компетентним органами ніколи не видавались приписи, не складались акти, протоколи.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 не є в даному випадку суб’єктом звернення до суду з позовом про знесення самовільно зведеного об’єкту з підстав порушення законодавства в сфері державного контролю за плануванням та забудовою територій.
Також, на думку суду, є безпідставними посилання позивача на норми ст.376 ЦК України, оскільки ним не надано будь-яких документів, що підтверджують його право (власності чи користування) на земельну ділянку, на якій збудований спірний паркан. При розгляді справи судом встановлено, що дана земельна ділянка належить Сімферопольській міській раді.
Проаналізувавши фактичні обставин справи, суд вважає, що спірні правовідносини регулюються ст.391 ЦК України, яка передбачає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження майном.
Позивач в обґрунтування своїх вимог посилався на те, що належний ОСОБА_3 паркан перешкоджає в’їзду транспортних засобів у двір, проте такі його твердження не відповідають наявним у справі доказам. Зокрема, відповідачкою надані фотографії із зображенням транспортних засобів, які на момент з’омки знаходились на території двору домоволодіння АДРЕСА_1 Відповідно до висновку експерта, спірний паркан перешкоджає для в’їзду у двір лише транспортних засобів – пожежних машин, оскільки ширина проїзду не відповідає пункту 3.14 ДБН 360-92** «Містобудівництво. Планування і забудова міських і сільських поселень».
Проте, у судовому засіданні відповідачкою надано лист за підписом начальника управління з питань наглядово-профілактичної діяльності ГУ МНС України в АР Крим, в якому роз’яснюється, що згідно вимог п.2* додатку 3.1 ДБН 360-92** при проектуванні проїздів необхідно забезпечувати можливість проїзду пожежних машин до житлових будинків для доступу пожежників з автодрабин у будь-яку квартиру. Згідно п.6 додатку 3.1 ДБН 360-92** ця вимога поширюється на будинки заввишки 4 поверхи і більше, тобто до одноповерхових будівель проїзд пожежних автомобілів не потрібен.
Домоволодіння, в якому проживають сторони, є одноповерховим, тому відповідно до вищенаведених роз’яснень забезпечення проїзду пожежного автомобілю до будинку не потрібне.
Крім того, при вирішені спору суд приймає до уваги лист заступника голови Сімферопольської міської ради з питань діяльності виконавчих органів Божко А.Н., в якому зазначено, що знесення паркану, розташованого по АДРЕСА_1 є недоцільним, оскільки це потягне демонтаж газової мережі.
Отже, доводи позивача про наявність перешкод у виді самовільно збудованого паркану для здійснення його права власності є недоведеними.
Що стосується позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, то вони також не підлягають задоволенню як недоказані належними доказами. Перебування сторін у неприязних відносинах, внаслідок яких між ними виникають постійні конфліктні ситуації, не є підставою для стягнення моральної шкоди. Звернення у 2009 році ОСОБА_3 до суду з позовом до ОСОБА_1 саме по собі не може бути визнано неправомірною дією, а лише свідчить про реалізацією права особи на судовий захист. Посилання позивача на медичні документи своєї дружини як на підставу для компенсації спричиненої йому моральної шкоди не відповідає вимогам закону щодо належності доказів. Доводи представника позивача про те, що стан здоровья погіршився не у позивача, а у його дружини, але він саме через це страждав, суд не приймає до уваги.
Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – Сімферопольська міська рада, ЖЕО Київського району м.Сімферополя, про знесення самовільно збудованого паркану на території домоволодіння АДРЕСА_1 відшкодування моральної шкоди – відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду АРК через Київський районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: