КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СІМФЕРОПОЛЬ
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Справа № 2 –4385/10
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2010 року м. Сімферополь
Київський районний суд м. Сімферополя АР Крим у складі:
головуючого судді - Гуріної О.В.,
при секретарі – Малевановій Д.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_3, Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського районного відділу Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу Григор’єва Н.М., про витребування майна із чужого незаконного володіння шляхом виселення, визнання незаконною реєстрації,
в с т а н о в и в:
30.03.2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_3, Кримське республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського районного відділу Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу Григор’єва Н.М., про витребування майна із чужого незаконного володіння шляхом виселення, визнання незаконною реєстрації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.10.1998 року рідний брат позивачки ОСОБА_5 на підставі договору міни, посвідченого державним нотаріусом Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори, реєстровий №2-3245, придбав квартиру АДРЕСА_1. 21.10.1998 року ОСОБА_5 подарував їй вказану квартиру, що підтверджується договором дарування від 05.10.1998 року, посвідченого нотаріально, реєстровий №2-3522. Договір дарування не був зареєстрований в БРТІ у зв’язку з певними обставинами, внаслідок яких вона виїхала за межі Автономної республіки Крим. У її відсутність в квартирі проживав ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 Навесні 2009 року, повернувшись у м.Сімферополь, вона виявила, що в квартирі проживають сторонні люди, і в подальшому дізналась, що 23.03.2009 року її брат ОСОБА_5 видав довіреність на право розпорядження квартирою на ім’я ОСОБА_3, яка на підставі цього документу продала квартиру ОСОБА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 28.03.2009 року, реєстровий номер НОМЕР_1 В подальшому, 04.04.2009 року, останній уклав договір купівлі-продажу даної квартири з ОСОБА_2, реєстровий №НОМЕР_2 Позивачка вважає угоду по видачі довіреності, а також названі договори купівлі-продажу, неукладеними, оскільки ОСОБА_7 на момент видачі довіреності не являвся власником квартирі, тому відповідно при укладенні договорів купівлі-продажу ні він, ні другий продавець ОСОБА_6 не мали необхідного об’єму прав для відчуження квартири. Позивачка, посилаючись на те, що являється власником спірного майна, яке вибуло з її володіння поза її волею, просить на підставі ст.ст.203, 215, 234, 330, 387, 388 ЦК України витребувати у добросовісного набувача ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 шляхом виселення останньої з членами її родини без надання іншого жилого приміщення, а також визнати незаконною реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 та реєстрацію всіх осіб, які проживають у цьому приміщенні.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги, просив позов задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник, яка приймала участь у попередніх судових засіданнях, до суду не з’явились, повідомлені належним чином про розгляд справи, причини неявки суду не повідомили. Суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 та її представника, оскільки відповідачка таким чином реалізувала своє право на участь у судовому засіданні.
Представник Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського РВ Сімферопольського МУ ГУ МВС України в АР Крим до суду не з’явився, завідуючий відділенням просив розглянути справу за відсутності їх представника.
Начальник КРП «СМ БРТІ» подав письмове клопотання, в якому просив розглянути справу за відсутності представника підприємства.
Треті особи, ОСОБА_3 і приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу Григор’єва Н.М. до суду не з’явились, повідомлені належним чином про день, час та місце розгляду справи, їх неявка не перешкоджає розглядові справи.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, з’ясувавши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, наданими сторонами на засадах змагальності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 05.10.1998 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 укладений договір обміну квартир, згідно з яким останній став власником квартири АДРЕСА_2 ( а.с.8). 21.10.1998 року ОСОБА_5 подарував вказану квартиру своїй рідній сестрі ОСОБА_1, що підтверджується договором дарування квартири, посвідченим державним нотаріусом Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори, реєстровий №2-3522. Дублікат договору дарування виданий 04.09.2009 року державним нотаріусом Третьої сімферопольської державної нотаріальної контори Юшкевич В.Є. ( а.с.8). Запис про договір дарування внесений у Державний реєстр правочинів 04.09.2009 року, номер правочину 3603480. 23.03.2009 року ОСОБА_5 видав довіреність, реєстровий №1009, на ім’я ОСОБА_3, якою уповноважив її на продаж квартири АДРЕСА_3. На підставі договору купівлі-продажу від 28.03.2009 року квартира була продана від імені ОСОБА_5 ОСОБА_6, а в подальшому останній відчужив її ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу квартири від 04.04.2009 року, реєстровий №НОМЕР_3 ( а.с.9, 15). Вироком Центрального районного суду м.Сімферополя АР Крим від 11.01.2006 року ОСОБА_1 засуджена до покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. Згідно з довідкою про звільнення (№107) Серія ДОН №05658 ОСОБА_1 відбула покарання в установі Державної кримінально-виконавчої служби з 12.12.2005 року по 06.05.2009 року, звільнена умовно-достроково постановою Ільїчевського районного суду м.Маріуполя від 28.04.2009 року.
Звертаючись до суду за захистом свого особистого майнового або немайнового права чи інтересу, позивач обирає спосіб захисту за власним розсудом відповідно до ст.16 ЦК України.
По даній справі позивачка подала віндикаційний позов, який передбачає право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.
Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребувано у нього.
Відповідно до положень ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особі, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була придбана позивачкою 21.10.1998 року на підставі договору дарування.
Відповідно до ст.243, 244 ЦК України (в редакції 1963 року) за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу ( реєстрація у виконавчому комітеті місцевої ради депутатів).
Відповідно до ст.128 ЦК України ( 1963 р.) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Таким чином, на час укладення договору дарування між ОСОБА_5 і ОСОБА_1 від 21.10.1998 року Цивільний кодекс 1963 року не пов’язував момент виникнення права власності на нерухомість з моментом державної реєстрації договорів, що підлягали такій реєстрації.
Таким чином, ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_4 з моменту передання їй цього майна, незалежно від того, що зареєстрований договір дарування тільки 04.09.2009 року. Договір дарування до цього часу ніким не оспорювався і не визнаний недійсним.
Отже, судом встановлено що ОСОБА_1 на даний час є власником квартири АДРЕСА_1.
Крім того, у судовому засіданні представником позивача надана копія рішення Апеляційного суду АР Крим від 12.10.2010 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_5. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про визнання права власності на квартиру за ОСОБА_1, виходячи з того, що воно не визнається новим власником квартири ОСОБА_2
Згідно з ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч.5 ст.12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Суд вважає, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_6, оскільки цей факт не оспорювався сторонами, жодного доказу на підтвердження іншого суду не надано.
Як слідує зі змісту позову, ОСОБА_1 пов’язує свої вимоги про витребування майна у добросовісного набувача з тим, що спірна квартира вибула з її володіння не по її волі. У судовому засіданні ОСОБА_1 пояснила, що на момент продажу квартири в березні 2009 року вона відбувала покарання за вироком суду, приїхала за місцем проживання до м.Сімферополя після умовно-дострокового звільнення в травні 2009 року, коли і дізналась, що брат помер і що квартира була ним продана на підставі виданої довіреності. Не заперечувала проти того, що, знаходячись у місцях позбавлення волі, підтримувала з братом зв’язок, проте наміру продати квартиру не мала і брата про це ніколи не просила, оскільки це єдине житло, яке вони мали. Дії брата по відчуженню квартири обгрунтовувала тим, що він був дуже хворий, потребував лікування, тому і погодився підписати довіреність. На даний час вона не має житла, зареєстрована у будинку для безпритульних за адресою: м.Сімферополі по вул.Училищній.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, суд вважає, що позивачкою доведено обставини, які свідчать про вибуття спірної квартири з її володіння поза її волею. Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 відчужив квартиру АДРЕСА_7 в м., не являючись її власником. Факт повторного відчуження однієї і тієї ж квартири ОСОБА_5 встановлений рішенням Апеляційного суду АР Крим від 12.10.2010 року, яке має преюдиціальне значення для вирішення данного спору.
Суд не погоджується з доводами представника позивача про те, що правочин по видачі довіреності та договори купівлі-продажу щодо спірної квартири є неукладеними.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встанолвені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Відсутність у ОСОБА_5 права на розпорядження квартирою, яке належить тільки власнику, свідчить про недодержання стороною вимог ст.203 ЦК України, і як наслідок можливість оспорювання такого договору у судовому порядку і визнання його недійсним.
У ст.215 ЦК України встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв’язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених у ст.203 цього кодексу.
Однак у ст.216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Отже, на правочин, укладений з порушенням вимог закону, не поширюється дія загального правила про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо в законі передбачені інші наслідки такого порушення.
За змістом ст.388 ЦК України добросовісним вважається придбання майна не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права його відчужувати. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст.215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст.388 цього кодексу, які дають право витребувати майно від добросовісного набувача.
Оскільки ОСОБА_1 не є стороною відплатних договорів купівлі продажу квартири, вона обгрунтовано подала віндикаційний позов про витребування майна у третій особи, якій воно було відчужене, а не про визнання договорів недійсними та застосування наслідків недійсності правочинів, оскільки вимога про повернення майна, переданного на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про доказаність підстав, передбачених ст.388 ЦК України, для витребування спірної квартири у добросовісного набувача ОСОБА_2 та передання її власнику ОСОБА_1
Вимоги позивачки про визнання незаконною реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 суд вважає необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню, оскільки рішення суду про задоволення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності за власником, а також скасування попередньої реєстрації, а не для визнання реєтрації незаконною.
Позовні вимоги про визнання незаконною реєстрації осіб в спірній квартирі представником позивачки у судовому засіданні не підтримані, оскільки за даними ВГІРФО Київського РВ Сімферопольського МУ осіб, зареєстрованих у АДРЕСА_2 немає.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачки на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати.
Керуючись ст.ст.203, 215, 330, 387, 388 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 212-215 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – ОСОБА_3, Кримське Республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації», Відділення у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Київського районного відділу Сімферопольського міського управління ГУ МВС України в АР Крим, приватний нотаріус Сімферопольського міського нотаріального округу Григор’єва Н.М., про витребування майна із чужого незаконного володіння шляхом виселення, визнання незаконною реєстрації – задовольнити частково.
Витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 (ОСОБА_10 (рос.)) квартиру АДРЕСА_2 шляхом виселення ОСОБА_2 (ОСОБА_10 (рос.)), ІНФОРМАЦІЯ_2, з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.
Передати квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Зобов’язати Кримське Республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» скасувати запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2, внесений у Реєстр прав власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2009 року, реєстровий №НОМЕР_2
Зобов’язати Кримське Республіканське підприємство «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_3 на підставі договору дарування квартири від 21.10.1998 року, реєстровий №2-3522 ( у Державному реєстрі правочинів номер правочину 3603480).
У задоволенні вимог про визнання незаконною реєстрації права власності за ОСОБА_2 на вищевказану квартиру – відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 100 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: