КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 757/69759/17-ц

провадження № 22-ц/824/9499/2021

13 жовтня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Кирилюк Г.М.,

суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.

при секретарі Гайворонському В. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Кришталевий світ», Компанії «Мерінгтон Інвестментс Лімітед», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, за апеляційною скаргоюпредставника ОСОБА_1 - адвоката Курильченка Костянтина Олеговича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року у складі судді Литвинової І.В.,

встановив:

21.11.2017 ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Вісус» (далі - ТОВ «Вісус») від 05 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 , як продавцем та ОСОБА_3 , як покупцем, стосовно частки у статутному капіталі ТОВ «Вісус» у розмірі 99% від загального розміру статутного капіталу.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 26.06.1992 року вона та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 05.05.2000 проведена державна реєстрація створення СП «Західна нафтова група» (код ЄДРПОУ 30887609).

ТОВ «Вісус» (після зміни назви - ТОВ «Кришталевий світ») було створено шляхом виділу на підставі рішення, оформленого протоколом загальних зборів №64, про реорганізацію Спільного українсько-англійського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Західна нафтова група» 24.10.2007 та зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 29.02.2008 року.

Відповідач ОСОБА_2 був учасником відповідних товариств з моменту їх створення.

Набуття ним права власності на частку у статутному капіталі, як СП «Західна нафтова група», так і ТОВ «Вісус» відбулося за час перебування ним у шлюбі.

05.03.2008 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі - продажу частки у статутному капіталі, за яким ОСОБА_2 передав частку участі у ТОВ «Вісус». Вказаний договір було укладено без отримання письмової згоди позивача, як другого з подружжя.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року вказаний позов залишено без задоволення.

В поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Курильченко К.О. просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Свої доводи мотивує тим, що розпорядження часткою участі у товаристві не є розпорядженням майном товариства, так як за наслідком такого розпорядження обсяг прав та обов`язків товариства не змінюється, змінюється лише обсяг прав та обов`язків власника відповідної частки по відношенню до третіх осіб.

Право розпоряджатись часткою у товаристві шляхом її продажу не відповідає реалізації корпоративних прав, а є дією, направленою на реалізацію правомочності розпорядження майном, належного особі на праві власності.

Частка участі у товаристві є обороноздатним активом та майном, що свідчить про те, що така частка є спільною сумісною власністю подружжя.

Суд першої інстанції припустився хибного тлумачення змісту оспорюваного правочину, предметом якого було відчуження частки участі в товаристві, а не продаж корпоративних прав чи вкладу у господарське товариство.

Судом першої інстанції також було неправильно застосовано норми матеріального права стосовно режиму спільної сумісної власності подружжя на майно - частку участі у господарському товаристві, та помилково застосував норми матеріального права, пов`язані з реалізацією правомочностей (майнових та немайнових) участі у товаристві - корпоративних прав, та про поділ майна подружжя у випадку розірвання шлюбу.

За вимогами частин першої та другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Оскільки частка участі у ТОВ «Вісус» була цінним майном, спірний правочин виходив за межі дрібного побутового та його укладення могло бути здійснено виключно за наявності письмової згоди позивача, як другого з подружжя.

Розпорядження майном було вчинено ОСОБА_2 за номінальною вартістю вкладу, а не за ринковою вартістю відповідної частки, а отже на шкоду інтересам сім`ї та другого з подружжя.

Відсутність згоди одного із співвласників на розпорядження нерухомим майном є підставою для визнання правочину недійсним.

Крім цього, дії сторін оспорюваного правочину не відповідали критерію добросовісності.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Наход А. В. просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вказує, що питання взаємовідносин подружжя в частині поділу майна не є предметом розгляду даної справи, а тому посилання позивача на презумпцію спільності права власності подружжя не може бути застосовано до даних правовідносин в такому вигляді та застосуванні, як про це зазначає позивач.

Позивачем у справі не доведено, що сторони під час укладення договору купівлі - продажу від 05.03.2008 діяли з порушенням принципу добросовісності, справедливості чи розумності, а отже сам договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі ТОВ «Вісус» відповідає вимогам ст. 203 ЦК України і є дійсним.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Курильченко К. О. апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_3 - адвокат Наход А. В. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач і відповідач ОСОБА_2 з 26 червня 1992 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

05.05.2000 проведена державна реєстрація створення СП «Західна нафтова група».

24 жовтня 2007 року учасниками ТОВ «Вісус» прийнято рішення про виділ частини активів з СП ТОВ «Західна нафтова група» та створення на її основі ТОВ «Вісус», яке у подальшому було перейменовано у ТОВ «Кришталевий світ».

Відповідач ОСОБА_2 був учасником відповідних товариств з моменту їх створення.

Згідно з протоколом № 64 СП ТОВ «Західна нафтова група», ОСОБА_2 належало 99,9 %, а ОСОБА_5 - 1 % статутного капіталу товариства.

05 березня 2008 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, предметом якого є право власності, що включає володіння, користування та розпорядження часткою у Статутному (складеному) капіталі ТОВ «Вісус» у розмірі, що становить 99 % Статутного (складеного) капіталу, що належить продавцю, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити частку у Статутному (складеному) капіталі ТОВ «Вісус» на умовах, визначених даним договором (а.с. 26, т.1).

Відповідно до пункту 1.2 цього договору, частка у розмірі 99 % становить у грошовому виразі 50 985, 00 грн.

05 березня 2008 року рішення про відчуження частки у статутному капіталі та зміну учасників погоджено на загальних зборах.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Відповідно до ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За вимогами ч.1, 2 ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ними спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ «Вісус» від 05 березня 2008 року, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядження учасником ТОВ «Вісус» ОСОБА_2 своєю часткою у статутному капіталі шляхом укладення договору купівлі-продажу не потребувало згоди його дружини - позивача ОСОБА_1 , оскільки така частка не є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Відносини щодо майна господарського товариства регулюються нормами ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України) та Законом України «Про господарські товариства».

За змістом статті 113 ЦК України та статті 1 Закону України «Про господарські товариства» товариство з обмеженою відповідальністю належить до господарських товариств. Господарські товариства можуть набувати майнових та особистих немайнових прав.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником, у тому числі майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Частиною першою статті 147 ЦК України та частиною першою статті 53 Закону України «Про господарські товариства» встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Із урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 ГК України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на майно, яке обліковується на його балансі, у тому числі на внесені до статутного капіталу вклади учасників.

Таким чином, із моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч статті 65 СК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї.

Отже, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства, це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а другий із подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання укладеного договору купівлі-продажу недійсним, оскільки частка в статутному капіталі господарського товариства не є спільною власністю подружжя, тому ОСОБА_2 мав право на його укладення без згоди дружини.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 10 жовтня 2018 року (справа № 569/6236/16-ц).

Згідно з положеннями ст. 10 Закону України «Про господарські товариства» учасники товариства мають право здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом здійснити відчуження частки (її частини) у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом. Договір відчуження майна, предметом якого є частка (її частина) у статутному (складеному) капіталі товариства, укладається у письмовій формі.

З моменту внесення грошових коштів до статутного капіталу господарського товариства вони є власністю самого товариства, зазначені спільні кошти (майно) подружжя втрачають ознаки об`єкта права спільної сумісної власності подружжя.

Право на компенсацію вартості частини коштів виникає в іншого подружжя лише щодо спільних коштів, а не статутного капіталу, при цьому лише в тому разі, коли спільні кошти всупереч ст. 65 ЦК України були використані одним із подружжя саме для внесення вкладу до статутного капіталу.

Подальше розпорядження учасником товариства його часткою в статутному капіталі з огляду на положення ст. ст. 116, 147 ЦК України є суб`єктивним корпоративним правом такого учасника й відчуження ним на власний розсуд частки в статутному фонді не може вважатися використанням (відчуженням) спільного майна подружжя проти волі іншого подружжя та не в інтересах сім`ї.

Таким чином, у разі передання подружжям свого майна для здійснення підприємницької діяльності шляхом участі одного з них у заснуванні господарського товариства це майно належить зазначеному товариству на праві власності, подружжя набуває відповідне майнове право, яке реалізується одним із подружжя (засновником) шляхом участі в управлінні товариством, а друге подружжя набуває право вимоги виплати йому певних сум у разі поділу майна між подружжям.

Отже, учасник господарського товариства має право розпорядження належною йому часткою в статутному капіталі товариства без згоди другого подружжя.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.07.2013 у справі №6-61цс13, постанові Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №907/738/16.

Відчуження частки в статутному капіталі ТОВ «Вісус» у розмірі, що становить 99 % Статутного (складеного) капіталу за номінальною вартістю 50 985, 00 грн узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження того, якою була реальна ціна відчуження частки участі у цьому товаристві.

Позивачем також не доведено, що сторони під час укладення спірного договору діяли недобросовісно, на шкоду інтересам сім`ї відповідача ОСОБА_2 та його дружини.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00).

При цьому апеляційний суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії», заява № 49684/99).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 367, 374,375, 381-383 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Курильченка Костянтина Олеговича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2021 року.

Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. А. Семенюк