КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110 м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а

факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Унікальний номер справи № 366/1866/17 Апеляційне провадження № 22-ц/824/8527/2021Головуючий у суді першої інстанції - Слободян Н.П. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2021 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Березовенко Р.В., Лапчевська О.Ф.,

секретар Рудик О.Л.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури на рішення Іванківського районного суду Київської області від 05 лютого 2021 року по цивільній справі за позовом Керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києві управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, правонаступником якої є Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року керівник Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Іванківське лісове господарство» звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати рішення сесії Страхоліської сільської ради Іванківського району № 129 від 08.07.2007 в частині, якою затверджено технічну документацію з видачі громадянам України державних актів на право приватної власності на земельні ділянки в межах Страхоліської сільської ради та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,6968 га для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,6994 га, для ведення особистого селянського господарства;

- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки, видані:

ОСОБА_1 , серії ЯЖ № 016340 від 18.10.2007, площею 1,6998 га,

ОСОБА_2 , серії ЯЖ № 016358 від 18.10.2007, площею 1,6994 га;

-витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь держави в особі ДП «Іванківське лісове господарство» земельні ділянки загальною площею 3,3962 га, з кадастровими номерами: 3222081400:02:003:0002 та 3222081400:02:003:0021, які знаходяться в адміністративних межах Страхоліської сільської ради Іванківського району.

Позовні вимоги прокурора мотивовані тим, що вищенаведені земельні ділянки, які оскаржуваним рішення Страхоліської сільської ради передані у власність фізичним особам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку приватизації, частково накладається земельна ділянка лісогосподарського призначення, яка в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, використовується для ведення лісового господарства в порядку визначеному лісовим кодексом України та знаходиться у віданні Державного підприємства «Іванківське лісове господарство».

Пунктом 5 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України в редакції Закону України від 08.02.2006 «Про внесенні змін до Лісового кодексу України», який набув чинності 29.03.2006, з дати опублікування на офіційному віснику України, 2006 № 11, передбачалось, що до одержання у встановленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування землі, є планово-картографічні матеріали землевпорядкування.

За твердженням прокурора, факт накладання спірних земельних ділянок на земельну ділянку лісогосподарського призначення був встановлений спеціалістами українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укадержліспроект», що підтверджується представленим прокурором листом ВО «Укрдержліспроект» від 10.04.2017 за № 180, а також представленим прокурором, висновком експерта № 15/17 від 14.08.2017, складеним у межах розслідування кримінальної справи.

У позовній заяв прокурор стверджує, що ДП «Іванківське лісове господарство» будь-яких дозволів на вилучення даних земельних ділянок лісового фонду, зміну цільового призначення земель лісового фонду не надавало, втрати лісогосподарського виробництва при вилучені спірних земельних ділянок не відшкодовувались (т. 1 а.с. 1-15).

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 05.02.2021 у задоволені позову відмовлено (т. 4 а.с. 249-263).

В апеляційній скарзі, заступник Київської обласної прокуратури, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокуратури в повному обсязі.

Вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що інформація ВО «Укрдержліспроект» щодо факту накладення спірних земельних ділянок на землі ДП «Іванківське лісове господарство» з доданим викопіюванням з Публічної кадастрової карти України є належним, достовірним, допустимим і достатнім доказом у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України, оскільки надана уповноваженим суб`єктом, який безпосередньо володіє необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів. Тому висновки суду про ненадання належних доказів на підтвердження викладених у позові обставин і які покладені в основу оскаржуваного рішення, не відповідають дійсності та є безпідставними і надуманими.

Зазначає, що прокуратурою правильно обрано позивачів у справі, з огляду на те, що як постійний землекористувач лісових земель державної форми власності - ДП «Іванківське лісове господарство» так і Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, як спеціально уповноважений державний територіальний орган у сфері лісового господарства, і наявність погодження якого на зміну цільового призначення лісових земель є обов`язковим, тому зазначені органи є належними позивачами.

Також, безпідставним є висновок суду про необхідність залишення позову без розгляду на підставі п. 1 ч. 2 ст. 200 ЦПК України, оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносин.

Щодо можливого застосування до спірних правовідносин позовної давності, то безпосередньо прокурору про факт порушення інтересів держави та необхідність вжиття заходів представницького характеру стало відомо в 2017 року за результатами опрацювання інформацій різних органів державної влади, в тому числі інформації ВО «Укрдержліспроект» від 10.04.2017 № 180, з якої безпосередньо вбачається факт накладання оспорюваних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення, а тому визначена ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність на звернення до суду з позовом не пропущена і такі факти не спростовано судом першої інстанції та відповідачами (т. 2 а.с. 13-26).

07.06.2021 представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що аргументація прокурором поданої апеляційної скарги не ґрунтується на положеннях законодавства України та на наявних в матеріалах справи документах (т. 4 а.с. 46-62).

В судовому засіданні прокурор - Підяш О.С. підтримав подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 заперечував проти поданої апеляційної скарги та просив її відхилити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором в обґрунтування власної процесуальної правомірності звернутись до суду в інтересах держави в особі відповідних органів, докази попереднього повідомлення даних органів про необхідність звернутись до суду за захистом інтересів держави, суду не представлені та матеріали даної судової справи даних доказів не містять.

Крім того, виходячи з територіального принципу розпорядження земельними ділянками лісового фонду, належним позивачем в даному спорі, з урахуванням заявленого прокурором віндикаційного позову про витребування земельних ділянок у власність держави, має бути Київська обласна державна адміністрація.

При цьому, Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Іванківське лісове господарство» помилково визначені позивачами в якості державних органів, уповноважених державою розпоряджатись землями державного лісового фонду, а заявлена прокурором позовна вимога про віндикацію земельних ділянок лісового, за його твердженням, фонду на користь ДП «Іванківське лісове господарство» є неналежним способом правового захисту інтересів держави.

Але погодитись із такими висновками в повному осбязі не можливо з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням 13 сесії 5 скликання Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області № 129 від 08.10.2007 «Про затвердження технічної документації з видачі громадянам України державних актів на право приватної власності на земельні ділянки в межах Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області» затверджено технічну документацію щодо відведення земельних ділянок та передано у власність для ведення особистого селянського господарства та для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, зокрема, ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,6968 га для ведення особистого селянського господарства, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,6994 га для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного рішення сесії Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯЖ № 016340 на право власті на земельну ділянку площею 1,6968 га, кадастровим номером 3222081400:02:003:0002, ОСОБА_2 отримав державний акт серії ЯЖ № 016358 на право власності на земельну ділянку площею 1,6994 га, кадастровим номером 3222081400:02:003:0021.

Прокурор не погодився із зазначеним рішенням, стверджуючи, що земельні ділянки, які були передані у власність відповідачам, частково накладаються на землі лісогосподарського призначення, які в силу положень ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України, відноситься до земель державної власності лісогосподарського призначення, використовується для ведення лісового господарства в порядку визначеному лісовим кодексом України та знаходиться у віданні Державного підприємства «Іванківське лісове господарство», яке будь-яких дозволів на вилучення даних земельних ділянок лісового фонду, зміну цільового призначення земель лісового фонду не надавало, втрати лісогосподарського виробництва при вилучені спірних земельних ділянок не відшкодовувались.

Частинами 1, 3, 4 статті 56 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема, цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, в пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункт 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. пункт 27 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14.10.2014 «Про прокуратуру» (далі - Закон), який набрав чинності 15.07.2015. Частина 1 цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1 та 2 частини 3 статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац 3 частини 3 цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги викладене, слід дійти висновку, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом 3 частини 3 статті 23 Закону, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу 1 частини 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи.

Положенням частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У контексті цього засадничого положення відсутність у Законі інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці 1 частини 3 статті 23 Закону межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Цим висновком Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини 3 статті 23 Закону в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 363/4656/16-ц, який зводиться до необхідності визначення організаційно-правової форми суб`єкта, в особі якого звертається прокурор, з метою підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді в особі державного підприємства. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 провадження 12-20гс21).

Позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП «Іванківське лісове господарство» з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації принципів регулювання земельних та природоохоронних відносин.

Беручи до уваги наведене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДП «Іванківське лісове господарство», тому позовні вимоги в цій частині слід залишити без розгляду.

Щодо правових підстав для представництва прокурора інтересів держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, слід зазначити наступне.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у частинах 1, 3, 4, 7 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи, оскільки таке питання буде вирішуватись за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності.

Отже, ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва, тому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З метою забезпечення єдності судової практики у питанні застосування положень ЦПК України у справах за позовами прокурорів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень підпункту 1 частини 2 статті 200 ЦПК України (залишення позову без розгляду).

Аналогічні висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (провадження 12-194гс19).

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Іванківське лісове господарство» звернулось до прокурора у 2016 році за допомогою у вирішенні питання повернення в їх користування спірних земельних ділянок.

Отже, прокуратура з липня 2016 року була обізнана про порушення земельного законодавства під час відведення земельної ділянки лісового фонду на території Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області.

Підставою на звернення до суду з позовом, прокуратурою надано листи від 16.06.2017 № 4737вих.17 про повідомлення ДП «Іванківське лісове господарство» та Київське обласне та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства про подачу Броварською місцевою прокуратурою цивільного позову про визнання незаконним та скасування рішення Страхоліської міської ради, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та витребуванням земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

Однак, прокурором в обґрунтування власної процесуальної правомірності звернутись до суду в інтересах держави в особі відповідних органів, докази попереднього повідомлення даних органів про необхідність звернутись до суду за захистом інтересів держави, суду не представлені та матеріали даної судової справи даних доказів не містять, при цьому в інтересах ДП «Іванківське лісове господарство» прокурор представником у справі виступати не має повноважень.

Разом з тим, матеріали справи не містять також доказів звернення Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства до суду з позовами для відновленого порушеного права держави в особі суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, прокурором не виконано порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і не надано компетентному органу протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно звернутися до суду з позовом в інтересах держави, в свою чергу прокурор самостійно повідомив суб`єкта владних повноважень про подачу до суду даного позову, не надаючи йому можливості вирішити питання в порядку передбаченому нормами діючого законодавства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 визначено, що якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Отже, вирішуючи питання про розгляд даної справи, після відкриття провадження, суд першої інстанції встановивши, що прокурором не доведено підстав для представництва суб`єкта владних повноважень в суді, на підставі підпункту 1 частини 2 статті 200 ЦПК України мав залишити позов без розгляду, чим надав би прокурору та відповідному державному органу можливість звернутись до суду з позовом у визначеному законом порядку, тому дійшов помилкового висновку про відмову у задоволені позову Броварської місцевої прокуратури Київської області.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги Заступника керівника Київської обласної прокуратури та скасування рішення суду першої інстанції, з ухваленням нового судового рішення про залишення позову без розгляду.

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 05 лютого 2021 року скасувати.

Позов Керівника Броварської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києві управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Іванківське лісове господарство» до Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, правонаступником якої є Іванківська селищна рада Вишгородського району Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення Страхоліської сільської ради Іванківського району Київської області, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови виготовлено 11 жовтня 2021 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська