Справа № 344/10461/21

Провадження № 22-ц/4808/1373/21

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Горейко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.

секретаря Пацаган В.В.

з участю апелянта, заінтересованої особи ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в:

05.07.2021 ОСОБА_3 звернувся в суд із заявою про видачу обмежувального припису, посилаючись на те, що заінтересованій особі ОСОБА_1 з 30.11.2011 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 . 09.12.2011 між ним та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб. У вказаній квартирі на момент придбання були голі стіни, а він в обладнання вказаної квартири вклав значні кошти та зусилля. 05.12.2012 зареєстровано його місце проживання у квартирі, де з тих пір він постійно проживав донедавна. Вказана квартира була і є його єдиним житлом.

Заінтересована особа змінила замок у вхідних дверях квартири, а тому він не може увійти в квартиру, в якій знаходяться його речі та спільно нажите ними майно, тому просив суд видати обмежувальний припис та покласти на заінтересовану особу обов`язок усунути перешкоди в користуванні майном, що належить заявнику та надати доступ в приміщення квартири для того, щоб він забрав кондиціонер, свій одяг, а також не перешкоджати йому користуватись металопластиковими виробами, пральною машиною, посудомийною машиною, ліжком, меблями, сантехнікою, що ним придбані та встановлені.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2021 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_3 , заінтересована особа ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що заявником не доведено позбавлення його житла заінтересованою особою, оскільки ним не заперечувалась обставина самостійного і добровільного залишення житла з 2018 року; так само заявником не спростовано пояснення представника заінтересованої сторони про те, що для проживання заявник використовує житло в іншому населеному пункті. Таким чином, суд вважав, що заявником не доведено правові підстави для звернення із заявою про видачу обмежувального припису на підставі Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт зазначає, що враховані судом першої інстанції постанови Верховного Суду не підлягали застосуванню, оскільки у своїй заяві він не зазначав ні про сварки, ні непорозуміння на побутовому ґрунті, не торкався питань поділу майна, стягнення аліментів чи розірвання шлюбу, а те, що на розгляді суду є такі справи не свідчить про те, що стосовно заінтересованої особи не може бути видано обмежувальний припис. Стверджує, що у цій справі має бути застосована постанова Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №607/10122/19, в якій касаційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для видачі обмежувального припису щодо усунення перешкод особі та неповнолітньому синові у користуванні житлом, а також речами побутового вжитку, які знаходяться у спірній кімнаті. Вказує, що заінтересована особа в судовому засіданні визнала факт зміни нею замка та перешкоджання йому в користуванні житлом, речами побутового вжитку, що є спільною власністю подружжя та знаходяться в житлі, а також речами, які є його приватною власністю.

Вважає помилковим та таким, що не відповідає дійсності, твердження суду про те, що заявником не доведено позбавлення його житла заінтересованою особою, оскільки ним не заперечувалась обставина самостійного і добровільного залишення житла з 2018 року.

Також апелянт не погоджується з тим, що суд взяв до уваги акт огляду, оскільки у вказаному акті вказано, що інформація записана «зі слів ОСОБА_1 » та така інформація суперечить його словам, тому вважає, що вказані акти є такими, що містять недостовірну інформацію.

Вказує, що всі первинні джерела відомостей про нього підтверджують, що місцем його проживання є квартира АДРЕСА_1 , власне як і сам факт наявності спору та факт зміни заінтересованою особою замка, очевидно, що якщо він сам залишив би житлове приміщення, то й потреби звертатись до суду для захисту порушеного права у нього не було б.

В оскарженому рішенні суд залишив поза увагою факт позбавлення права користування його абсолютною, безспірною приватною власністю - придбаним до шлюбу кондиціонером та іншими особистими речами, які знаходяться в квартирі.

Стверджує, що суд порушив положення ч. 3 ст. 294 ЦПК України, оскільки розглянув справу із застосуванням принципу змагальності, що є процесуальним порушенням, яке поставило його у нерівні умови із заінтересованою особою, тому, вважає, що суд помилково послався на те, що ним не було спростовано якісь голослівні твердження адвоката заінтересованої особи (це концепція негативного доказування, яка, навіть, при розгляді відповідно до принципу змагальності недопустима), та у нього не було можливості ознайомитись із запереченням заінтересованої особи та поданими доказами, тоді як заінтересована особа мала час на ознайомлення із заявою про видачу обмежувального припису, підготовку та подання заперечення.

Також стверджує, що суд повинен був повернути подане заінтересованою особою заперечення без розгляду та не брати до уваги подані нею докази, оскільки заінтересованою особою не дотримано вимог ч. 3 ст. 180 ЦПК України, він (апелянт) заперечення не отримував.

Із зазначених підстав ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву про видачу обмежувального припису.

ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу безпідставною і необґрунтованою. Зокрема, зазначає, що квартира, в якій вона проживає з дітьми є її особистою власністю, а тому твердження заявника про те, що нею змінено замки саме у квартирі, яка є спільною власністю подружжя не відповідає дійсності, як не відповідають дійсності також твердження заявника про те, що вказана квартира є його єдиним житлом і там зберігаються його особисті речі, адже заявник не проживає у вказаній квартирі з 2018 року, а проживає в будинку АДРЕСА_2 , який є спільною сумісною власністю подружжя, будь-які особисті речі заявника у квартирі відсутні. Зазначає, що з травня 2021 року заявник орендує житловий будинок у громадянки ОСОБА_4 . Шлюб між ними розірвано 23.06.2021, тому у заявника відсутнє право на проживання у квартирі. Також зазначає, що вона подала заяву про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування вказаною квартирою. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

У засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, наведених в апеляційній скарзі. Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення його заяви.

ОСОБА_1 та її представник заперечили доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що заявник в даній справі ОСОБА_3 та заінтересована особа ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 09.12.2011, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с. 5). Їхній шлюб розірвано 23.06.2021.

Перебуваючи в шлюбі, сторони проживали в квартирі АДРЕСА_1 , яка на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Івано-Франківської міської ради 30.11.2011, належить заінтересованій особі ОСОБА_1 , що підтверджується даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №251080515 (а.с. 6), а не є спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , про що останній дає суперечливі пояснення.

За даними паспорта ОСОБА_3 він зареєстрований на проживання за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 7).

Сторони визнали, що з травня місяця 2021 року заявник орендує житловий будинок у громадянки ОСОБА_4 .

Після того, як заявник переїхав проживати в інший населений пункт, ОСОБА_1 поміняла ключ від вхідних дверей своєї квартири.

Факт не проживання ОСОБА_3 за місцем реєстрації підтверджується також актами обстеження умов проживання. Згідно акту обстеження умов проживання, складеного 24.02.2021, в належній заінтересованій особі квартирі заявник не проживає протягом трьох років (а.с. 30).

За інформацією в акті обстеження умов проживання, складеному 07.05.2021, заявник не проживає в квартирі АДРЕСА_1 з червня 2018 року (а.с. 29).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Обґрунтовуючи заяву про видачу обмежувального припису, заявник ствердив, що ОСОБА_1 вчиняє щодо нього економічне насильство. Вона змінила замок у вхідних дверях, а тому він не може увійти в квартиру, в якій перебувають його речі та речі, що спільно належать сторонам, тому просив суд видати обмежувальний припис та покласти на заінтересовану особу обов`язок усунути перешкоди в користуванні майном, що належить заявнику та надати доступ в приміщення для того, щоб він забрав кондиціонер, свій одяг, а також не перешкоджати йому користуватись металопластиковими виробами, пральною машиною, посудомийною машиною, ліжком, меблями, сантехнікою, що ним придбані та встановлені.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи.

Матеріали справи не містять доказів про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за вчинення щодо ОСОБА_3 домашнього насильства.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності). Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені правові норми і норми процесуального права, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що заявник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_1 постійного та безперервного домашнього насильства відносно заявника у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також ризиків настання насильства у майбутньому.

Судом також встановлено, що 02.06.2021 Івано-Франківським міським судом відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом, а саме: квартирою АДРЕСА_1 (а.с. 25), в якому підстави позову аналогічні як і в заяві про видачу обмежувального припису.

Наведене підтверджує, що між сторонами існує спір щодо користування житлом, який має бути вирішений в позовному провадженні.

Відтак, наявність у заявника претензій до заінтересованої особи щодо користування спірним житлом та поділу речей не складає собою предмету спору, за яким може бути видано обмежувальний припис, оскільки наявність таких спорів не свідчить про будь-яке насильство над заявником та його продовження. При цьому судом першої інстанції правильно враховані висновки Верховного Суду в постанові від 06.02.2020 у справі №753/8626/19.

Доводи апелянта, що суд при вирішенні його заяви не врахував висновки Верховного Суду, зроблені в постанові від 04.12.2019 у справі №607/10122/19, апеляційним судом відхиляються, оскільки в тій справі зовсім інші обставини: заявниця зазначала, що протягом тривалого часу заінтересована особа застосовує до неї та неповнолітньої дитини психологічне, фізичне насильство, що виявляється у постійних погрозах, залякувані, цькуванні, застосовує фізичну силу, а також вчиняє перешкоди у користуванні житлом, яке не є приватизованим.

Не приймаються до уваги і твердження апелянта про порушення судом положень ст. 180 ЦПК України в частині прийняття письмових заперечень заінтересованої особи, які подані з порушенням вимог ст. 178 ЦПК України, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 263 ЦПК України рішення суду має бути обґрунтованим, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Інші доводи апеляційної скарги в основному зводяться до переоцінки доказів, що є поза компетенцією апеляційного суду, та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене та з урахуванням положень ч. 1 ст. 375 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 липня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: І.В. Бойчук

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 13 жовтня 2021 року