Постанова

Іменем України

11 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 195/1348/20

провадження № 61-7842св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: виконавчий комітет Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2020 року в складі судді Скрипченка Д. М. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничової В. С., Лаченкової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: виконавчий комітет Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області, Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, про поділ земельної ділянки в натурі та визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив поділити в натурі земельну ділянку, площею 0,1175 га, кадастровий номер - 1225455100:03003:0235, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована на АДРЕСА_1 , та належала ОСОБА_2 відповідно додержавного акта на право власності на земельну ділянку серії

ЯБ № 878499, зі збереженням загальної площі, цільового призначення та відповідних частин, з виділенням у натурі (на місцевості) у власність: йому земельну ділянку, площею 0,588 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), земельну ділянку, площею 0,0283 га, та земельну ділянку, площею 0,0304 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташованих за тією ж адресою, ОСОБА_2 (а. с. 7-8, т.1).

Позов мотивований тим, що на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 05 листопада 2003 року та рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 червня 2008 року він є власником 1/2 частки житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка, площею 0,1175 га, на якій розташований житловий будинок, належить на праві власності колишньому власнику домоволодіння ОСОБА_2 .

Під час укладення договору купівлі-продажу житлового будинку

ОСОБА_2 склала розписку від 29 липня 2005 року, у якій зобов`язалася оформити документи на земельну ділянку на його користь після отримання державного акта на земельну ділянку.

Посилаючись на те, що отримавши у 2008 році державний акт на право власності на земельну ділянку, ОСОБА_2 відмовилася оформити земельну ділянку в нотаріальному порядку на нього, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області

від 01 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що при переході права власності на житловий будинок сторони не уклали окрему цивільно-правову угоду щодо спірної земельної ділянки, а тому відповідно до частини першої статті

120 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 грудня

2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку право власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_2 зареєстровано не було, а тому зазначене право не могло перейти до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга

ОСОБА_5 , підписана адвокатом Івахненком О. О., на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 01 грудня

2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 квітня

2021 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із Томаківського районного суду Дніпропетровської області.

У вересні 2021 року справа № 195/1348/20 передана до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_5 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Так, у пункті 6.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) зазначено, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».

Суди не врахували, що право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 набула незаконно, оскільки станом на 28 серпня 2008 року власниками житлового будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці, були ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Доводи інших учасників справи

Відзив ОСОБА_2 мотивований тим, що наявні підстави, передбачені пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України, для закриття провадження у справі, оскільки в провадженні Томаківського районного суду Дніпропетровської області перебувала справа № 195/1002/19 між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав, і постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Суди правильно врахували, що на час набуття ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада

2003 року права власності на житловий будинок на

АДРЕСА_1 вона не була власником спірної земельної ділянки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі договору купівлі-продажу від 05 листопада 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Томаківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Корнієнко Я. С.,

ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 купилижитловий будинок із надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться

у

АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці (а. с. 13).

Згідно з розпискою від 29 липня 2005 року ОСОБА_2 отримала гроші у повній сумі за земельну ділянку від ОСОБА_1 та зобов`язалась оформити документи після підготовки земельного акта (а. с. 19).

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області

від 16 червня 2008 року в справі № 2-396/08, яке набрало законної сили, виділено ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та визнано за кожним із них право власності на 1/2 частку житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями, який розташований на АДРЕСА_1 (а. с. 14-15).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Томаківської селищної ради Томаківського району Дніпропетровської області від 29 жовтня 2013 року за заявою ОСОБА_1 присвоєно окрему юридичну адресу виділеній йому

1/2 частці житлового будинку, а саме: АДРЕСА_1 (а. с. 20).

28 серпня 2008 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 878499, відповідно до якого вона є власником земельної ділянки, площею 0,1175 га, кадастровий номер - 1225455100:03:003:0235, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

У висновку щодо технічної можливості розподілу земельної ділянки із виділенням у натурі на місцевості від 25 червня 2019 року було запропоновано здійснити розподіл земельної ділянки за адресою:

АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1175 га, на земельні ділянки із збереженням загальної площі цільового призначення та відповідних частин на:

1) земельну ділянку, площею 0,0588 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 ,

2) земельну ділянку, площею 0,0283 га, та земельну ділянку, площею

0,0304 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), залишити

ОСОБА_2 (а. с. 21-24).

У червні 2019 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Томаківська селищна рада, про поділ земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2020 року в справі № 195/1002/19 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області

від 04 жовтня 2019 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Томаківська селищна рада, про поділ земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку відмовлено

(а. с. 10-12).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За змістом статті 86 ЦК УРСР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Відносини власності регулюються Законом України «Про власність», цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

За пунктом 3 статті 2 Закону України «Про власність» кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.

Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (пункти 1, 3 статті 4 Закону України «Про власність»).

Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків (пункт 2 статті 48 Закону України «Про власність»).

Відповідно до пункту 1 статті 51 цього Закону громадянин не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку поза його волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Згідно зі статтею 14 цього Закону громадяни набувають право власності на земельні ділянки у разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у спільному майні подружжя; купівлі-продажу, дарування та обміну.

Законодавчими актами України може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян (пункт 4 статті 13 Закону України «Про власність»).

За положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земельні ділянки є об`єктами права приватної власності (пункт 1 статті 13 Закону України «Про власність»). Земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК України 2001 року).

Стаття 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначала особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.

Так, частина перша статті 120 ЗК України (у відповідній редакції) передбачала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Разом із тим, при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року в справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року в справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року в справі № 6-253цс16 та інших, і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20) не вбачала підстав для відступлення від неї.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року в справі № 910/18560/16).

Отже, спірна земельна ділянка має кадастровий номер, визначену площу, однак будь-яке право на неї (власності, користування тощо) не зареєстровано.

За таких обставин, апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з набуттям ОСОБА_1 , ОСОБА_3 права власності на житловий будинок з надвірними спорудами та будівлями на АДРЕСА_1 , який розміщений на спірній земельній ділянці, до них як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не перейшло право власності на спірну земельну ділянку, оскільки продавець ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу житлового будинку від 05 листопада 2003 року не мала права власності на цю земельну ділянку.

До подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 травня 2020 року в справі № 127/10011/18 (провадження № 61-13977св19).

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на невідповідність оскаржуваних судових рішень висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), є безпідставними, оскільки у вказаній постанові Велика Палата досліджувала питання щодо визнання права власності на земельну ділянку під об`єктом нерухомості на підставі статті 120 ЗК України (станом на 15 січня 2002 року), якщо продавець на момент укладення договору купівлі-продажу мав право власності на цю земельну ділянку, у той час як у справі, яка переглядається, продавець ОСОБА_2 на момент укладення договору купівлі-продажу від 05 листопада 2003 року не мала права власності на цю земельну ділянку.

При цьому колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду, який, відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо незаконності визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку, дійшов правильного висновку, що правомірність видачі останній державного акта не є предметом розгляду цієї справи.

Обставини, на які посилаються заявнику касаційній скарзі, були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків рішення суду першої та постанови апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області

від 01 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 08 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді :А. А. Калараш

Є. В. Петров О. С. Ткачук