Постанова

Іменем України

11 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 757/1997/20-ц

провадження № 61-11355св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Ткачука О. С., Петрова Є. В.,

учасники справи за первісним позовом:

позивач ?ОСОБА_1 ,

відповідачі ?акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги акціонерного товариства «Українська залізниця», ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року у складі колегії суддів: Іванової І. В., Невідомої Т. О., Пікуль А. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі ? АТ «Українська залізниця») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 2016 року № 494 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 815» його введено до складу правління ПАТ «Українська залізниця», правонаступником якого є АТ «Українська залізниця». 23 серпня 2016 року сторони уклали контракт.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 815» ОСОБА_1 виведено зі складу правління АТ «Укрзалізниця».

Наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 14 червня 2019 року № 122/ос його звільнено з посади члена правління на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі ? КЗпП України), з яким він був ознайомлений в цей же день.

Проте йому в день звільнення не виплачена щорічна премія за 2016 рік, яка є складовою заробітної плати і яка була передбачена контрактом.

Лише на засіданні Наглядової Ради АТ «Укрзалізниця» 19 червня 2019 року згідно з витягом із протоколу від 17 вересня 2019 року № А-12/56 прийнято рішення про схвалення досягнутих показників відносно карт оцінки результатів праці за 2016 рік, що є підставою для прийняття Правлінням товариства рішення про нарахування та виплату членам правління попереднього складу річної премії за 2016 рік у розмірі 2 533 531,47 грн. Фактично ж виплачено позивачу вказану винагороду за 2016 рік було лише 25 жовтня 2019 року.

Оскільки роботодавцем не виконано вимоги статті 116 КЗпП України про виплату при звільненні всіх сум, що належать йому від підприємства, то на роботодавця покладається відповідність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути на свою користь із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 15 червня 2019 року до 25 жовтня 2019 року в сумі 1 812 979 грн.

Короткий зміст рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що премія за 2016 рік позивачу не була виплачена в день звільнення, а виплачена лише 25 жовтня 2019 року, а тому висновок судів про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України є передчасним.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печорського районного суду м. Києва від 26 травня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто із АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18 130,00 грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, виходив із того, що розмір відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню, визначивши його у розмірі 18 130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2021 року АТ «Українська залізниця» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 711/5711 /16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 145/1041/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. У день звільнення позивача з роботи із ним проведено повний розрахунок та позивач не мав будь-яких претензій до роботодавця, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Умовами контракту, укладеного із позивачем, не передбачено конкретного розміру премії, який виражено у грошовій чи іншій формі, відсоткове співвідношення до окладу чи іншої суми. Судом апеляційної інстанції не застосовано норм статті 62 Закону України «Про акціонерне товариство», статті 144 КЗпП України, а також не враховано, що судовий спір щодо умов оплати праці за час перебування особи на посаді члена правління товариства не може регулюватися нормами КЗпП України.

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року, у якій просить суд скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від ЗО січня 2019 року у справі № 910/4518/16, у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 759/5698/17, від 24 квітня 2021 року у справі № 459/1759/20, від 11 листопада 2020 року у справі № 202/913/19, від 04 червня 2021 року у справі № 280/1198/20, у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1626цс17. Суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, не врахував, що позивач отримав виплату премії за 2016 рік лише у 2019 році, тобто після спливу трьох років, наглядова рада АТ «Українські залізниці» безпідставно не схвалювала протягом трьох років затверджену картку оцінки результатів праці члена правління, відповідачем не надано докази на підтвердження виникнення порушення прав третіх осіб. Заявник вказує на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Між сторонами не виник спір щодо розміру річної премії за 2016 рік, а тому відсутні підстави для застосування частини другої статті 117 КЗпП України до спірних відносин та застосуванню підлягає частина перша статті 117 КЗпП України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 26 липня, 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2021 року справу № 757/1997/20-ц передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 липня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга АТ «Українська залізниця» подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, З частини другої статті 389 ЦПК України.

В ухвалі Верховного Суду від 11 серпня 2021 року про відкриття касаційного провадження вказано, що касаційна скарга ОСОБА_1 подана з дотриманням вимог статті 392 ЦПК України, зокрема, касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що твердження відповідача про неможливість застосувати до спірних правовідносин моделі «роботодавець-працівник» не відповідає ні вимог законодавства, ні укладеному між сторонами контракту. Посилання відповідача на те, що спір є корпоративний та до спірних правовідносин не застосовуються норми КЗпП України є безпідставними. Щодо доводів позивача про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, то у зазначеній справі відносини не є подібними тим, які виникли у справі, яка є предметом касаційного перегляду. Із урахуванням норм чинного законодавства та контракту, укладеного між сторонами, позивач мав право на отримання винагороди у повному обсязі, а не тільки на отримання посадового окладу, як про це зазначає відповідач. У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що оплата позивачу премії за 2016 рік здійснена за рахунок зменшення соціальних гарантій працівників АТ «Українська залізниця», а також відсутній будь-який сертифікат або висновок Торгово-промислової палати України або її регіонального органу про те, що відповідач несвоєчасно виплатив премію за 2016 року лише у 2019 році з підстав настання форс-мажору або інших дій, які не можна було б передбачити.

У відзиві на касаційну скаргу АТ «Українська залізниця» зазначає, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 по суті зводяться до переоцінки доказів, які були дослідженні судами, та незгодою щодо визначеного апеляційним судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить будь-якої правової аргументації щодо законності оскаржуваної постанови, у ній не зазначено, які норми матеріального права неправильно застосовані судом, які норми процесуального права порушені судом.

У вересні 2021 року від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 серпня 2016 року між ПАТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 укладено контракт, який є особливою формою строкового трудового договору. За умовами контракту ОСОБА_1 призначається на посаду члена Правління ПАТ «Укрзалізниця» (т. 1, а. с. 11-19).

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 488 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року № 815» ОСОБА_1 виведено зі складу Правління АТ «Укрзалізниця» з припиненням відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України його повноважень як члена Правління.

Згідно з наказом (розпорядженням) АТ «Укрзалізниця» від 14 червня 2019 року № 1226/ос ОСОБА_1 звільнено з 14 червня 2019 року у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України, підстава ? постанова Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 488. У наказі зазначено, що ОСОБА_1 виплачується компенсація за 13 днів відпустки за період з 28 вересня 2018 року до 14 червня 2019 року та виплата одноразової грошової допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку на підставі статті 44 КЗпП України (т. 1, а. с. 23).

Відповідно до витягу з протоколу засідання Наглядової ради АТ «Укрзалізниця» від 19 червня 2019 року схвалено досягнення виконання показників членами Правління попереднього складу відносно Карт оцінки результатів праці за 2016 рік, що є підставою для прийняття Правлінням рішення про нарахування та виплату членам Правління премії за 2016 рік, а саме: ОСОБА_1 ? 2 533 531,47 грн (т. 1, а. с. 26-27).

Згідно з випискою з особового рахунку позивача 25 жовтня 2019 року вказану премію було перераховано позивачу (т. 1, а. с. 29).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку виникають передбачені статтею 117 КЗпП України правові підстави для застосування матеріальної відповідальності.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Разом із тим, встановлений статтею 117 КЗпП України правовий механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Верховний Суд нагадує, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас, у таких правовідносинах працівник також має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.

Загальною ознакою правової відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є її компенсаторний характер.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 111 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таким чином, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

Зазначений висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Звертаючись із позовом до суду, позивач зазначав, що у день звільнення йому не виплачена щорічна премія за 2016 рік, яка є складовою заробітної плати і яка передбачена контрактом, а тому роботодавцем не виконано вимоги статті 116 КЗпП України про виплату при звільненні всіх сум, що належать позивачу від підприємства, що є підставою для покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Судами встановлено що премія за 2016 рік позивачу не була виплачена у день звільнення, а виплачена лише 25 жовтня 2019 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, врахувавши обставини справи, істотність диспропорції заявленої позивачем суми, що підлягає стягненню, нетривалий період затримки розрахунку, врахувавши те, що у разі присудження позивачу до виплати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у заявленій сумі можуть бути порушені права інших працівників АТ «Українська залізниця» на оплату їх праці, обґрунтовано застосував принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначивши його у розмірі 18 130,00 грн, тобто 1 % від заявленої позовної вимоги.

Вказана справа вже була предметом касаційного перегляду та судом апеляційної інстанції при новому розгляді враховані висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» про те, що у день звільнення позивача з роботи із ним проведено повний розрахунок та позивач не мав будь-яких претензій до роботодавця, оскільки судами встановлено, що у день звільнення позивачу не була виплачена сума річної премії за 2016 рік, право на яку він мав згідно із рішенням наглядової ради АТ «Українська залізниця» від 19 червня 2019 року, тоді як відповідачем не доведено, що він об`єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов`язання, передбачені законом щодо проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні При цьому, сам факт того, що рішення наглядової ради АТ «Українська залізниця» прийняте 19 червня 2019 року, тобто після звільнення позивача з роботи (14 червня 2019 року), не свідчить про те, що у роботодавця не виник обов`язок, встановлений статтею 116 КЗпП України, оскільки річна премія за 2016 рік нарахована за період роботи позивача.

Доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» про те, що умовами контракту, укладеного із позивачем, не передбачено конкретного розміру премії, який виражено у грошовій чи іншій формі, відсоткове співвідношення до окладу чи іншої суми, є неспроможними, оскільки умови виплати річної премії визначені у контракті, укладеному між АТ «Українські залізниці» та ОСОБА_1 , яким передбачено, зокрема, що максимальний розмір річної премії не може перевищувати розміру двадцяти чотирьох посадових окладів (пункт 5.1.3). При цьому, розмір річної премії позивача на 2016 рік визначений рішення наглядової ради АТ «Українська залізниця» від 19 червня 2019 року, тоді як законність прийняття вказаного рішення не є предметом розгляду у цій справі, судами не встановлено та відповідачем не зазначалося, що ним оскаржувалося зазначене рішення та що воно визнано недійсним.

Доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» про неврахування судом апеляційної інстанції норм статті 62 Закону України «Про акціонерне товариство», статті 144 КЗпП України, а також про те, що судовий спір щодо умов оплати праці за час перебування особи на посаді члена правління товариства не може регулюватися нормами КЗпП України, по своїй суті зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права.

Доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 711 /5711 /16-ц, від 20 лютого 2020 року у справі № 145/1041 /17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, є необґрунтованими, оскільки предмет та підстави позовів у зазначених справах та у справі, яка є предметом касаційного перегляду, є різними. Так, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, спір виник щодо стягнення із роботодавця на користь звільненого працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку, тоді як у справах № 711/5711/16-ц, № 145/1041/17 ? щодо законності звільнення працівників із роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у справі № 921/36/18 ? щодо визнання недійсним рішення наглядової ради та скасування запису про внесення змін до відомостей про юридичну особу.

Доводи касаційної скарги АТ «Українська залізниця» про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, є безпідставними, оскільки судом апеляційної інстанції враховані висновки, викладені у зазначеній постанові.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що між сторонами не виник спір щодо розміру річної премії за 2016 рік, а тому відсутні підстави для застосування частини другої статті 117 КЗпП України до спірних відносин та застосуванню підлягає частина перша статті 117 КЗпП України, є безпідставними, оскільки із сам факт звернення до суду із позовом свідчить про наявність спору між сторонами.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від ЗО січня 2019 року у справі № 910/4518/16, у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 759/5698/17, від 24 квітня 2021 року у справі № 459/1759/20, від 11 листопада 2020 року у справі № 202/913/19, від 04 червня 2021 року у справі № 280/1198/20, у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-1626цс17, є необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції правильно застосовано висновки щодо застосування статей 47, 116, 117 КЗпП України, викладені у зазначених постановах.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції, зменшуючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, не врахував, що позивач отримав виплату премії за 2016 рік лише у 2019 році, тобто після спливу трьох років, наглядова рада АТ «Українські залізниці» безпідставно не схвалювала протягом трьох років затверджену картку оцінки результатів праці члена правління, відповідачем не надано докази на підтвердження виникнення порушення прав третіх осіб, не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення, оскільки вони зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує на необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Проаналізувавши доводи касаційної скарги у цій частині, колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

При цьому, відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Таким чином, до повноваженьколегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не входить вирішення питання про відступ від висновків щодо застосування норми права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду, тоді як клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати, ОСОБА_1 не подавав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства «Українські залізниці» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

О. С. Ткачук

Є. В. Петров