Ухвала

13 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 592/8913/19

провадження № 61-16386ск21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 30 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом, обґрунтовуючи його тим, що домовленості про добровільний поділ майна, що є спільною сумісною власністю його та ОСОБА_2 між ними не досягнуто.

За час проживання у шлюбі ними було набуте майно, зокрема, автомобіль КІА Ceed, 2013 року випуску, вартість якого на час набуття права власності становила 245 000 грн, кошти, що розміщені на банківському рахунку в АТ КБ «ПриватБанк», який відкритий на ім`я ОСОБА_2 у розмірі 36 500 грн, житловий будинок в с. Піщане, загальною площею 312,8 кв. м, який знаходиться у спільній сумісній власності, а саме у ОСОБА_1 34 %, ОСОБА_3 33 % та ОСОБА_2 33 %, земельна ділянка набута 03 липня 2015 року, загальною площею 2 374 кв. м, яка знаходиться у спільній сумісній власності, а саме, у ОСОБА_1 34 %, ОСОБА_3 33 % та ОСОБА_2 33 %.

Що стосується автомобіля та банківських вкладів, то вони безпосередньо зареєстровані на ОСОБА_2 , хоча зазначене майно було набуто в шлюбі і є також спільною сумісною власністю, з приводу цього позивачем і ставиться питання щодо визнання за ним права власності на 1/2 частку зазначеного майна. Оскільки майно було придбане ним та відповідачем в період шлюбу, воно належить їм, як подружжю на праві спільної сумісної власності, тому він має намір поділити вищезазначене майно, шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частки автомобіля КІА Ceed, 2013 року випуску, а також 1/2 частки банківського вкладу в порядку поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просив визнати за ним право спільної часткової власності на 1/2 частину автомобіля КІА Ceed, 2013 року випуску, який зареєстрований за ОСОБА_2 та визнати за ним право спільної часткової власності на 1/2 частину банківського вкладу, який розміщений на банківському рахунку в АТ КБ «ПриватБанк» та відкритий на ім`я ОСОБА_2 у сумі 36 500 грн.

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 30 квітня 2021 року, яке залишено без змін постановою Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

06 жовтня 2021 року ОСОБА_1 за допомогою засобів поштового зв`язку звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 30 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року в указаній вище справі.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Предметом позову є вимога про поділ майна подружжя, ціна позову у даній справі становить 140 750 грн, яка станом на 01 січня 2021 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270 грн х 100 = 227 000 грн).

Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження заявник покликається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Доводи щодо порушення судами попередніх інстанцій, внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, формування єдиної правозастосовчої практики не дають підстав для відкриття касаційного провадження у справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки заявником не наведено даних щодо фундаментального значення цього питання.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Застосування критерію малозначності у цій справі є передбачуваним, судовий спір було розглянуто судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не навів інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).

Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов`язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 30 квітня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко