Постанова

Іменем України

11 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 390/262/20-ц

провадження № 61-10929св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на,

треті особи: Кіровоградський районний сектор Державної міграційної служби в Кіровоградській області, ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2021 року у складі судді Бойко І. А. та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Головань А. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , треті особи: Кіровоградський районний сектор Державної міграційної служби в Кіровоградській області, ОСОБА_4 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що їй на праві приватної власності належить житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_6 та онука ОСОБА_3 зареєстровані, але з 2016 року не проживають за вказаною адресою. Відповідачі участі у сплаті комунальних послуг на утримання будинку не приймають, спільне господарство не ведуть, особисті речі відповідачів в будинку відсутні. Вона не чинить перешкод відповідачам у доступі до житла. Оскільки реєстрація відповідачів у житловому будинку порушує її права як власника щодо володіння, користування та розпорядження належним їй майном, то вони підлягають визнанню такими, що втратили право користуватися житловим приміщенням.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила позбавити права користування житловим приміщенням ОСОБА_6 і малолітню ОСОБА_3 та зняти їх з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із поважності причин відсутності відповідачів за місцем реєстрації. Неможливість проживання відповідачів у житловому приміщенні пов`язана з житловою площею, яка складає 40,8 кв. м, і неможливості двом сім`ям із малолітніми дітьми проживати разом. Несприятливі умови для проживання створені позивачем. Належних та допустимих доказів на спростування поважності причин відсутності відповідачів за зареєстрованим місцем проживання позивачем не наведено.Так само позивачем не підтверджено, що відповідачі не бажають нести витрати з утримання житлового будинку, в якому вони зареєстровані, що спростовується поясненнями ОСОБА_6 , підтриманими ОСОБА_7 , із яких вбачається, що ОСОБА_1 забрала у ОСОБА_6 ключі від будинку, чим суттєво обмежила її можливість здійснювати догляд за вказаним житловим приміщенням, належно виконувати обов`язки зі сплати комунальних послуг та іншим чином здійснювати дії з його утримання.

При цьому, оскільки малолітня дитина не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її не проживання у спірному будинку не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом. Не можна вважати неповажною причину не проживання дитини у спірному житлі, а в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків, з ким вона фактично проживає, права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним у цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчиненням відповідачами дій, якими порушується право власності позивача. Всупереч вимог процесуального закону щодо доказів і доказування у цивільному процесі, позивачем не надано належних та допустимих доказів на спростування поважності причин відсутності відповідачів за зареєстрованим місцем проживання.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2021 рокута постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У своїй касаційній скарзі посилається на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 465/2559/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 2/08087/1282/2012, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/12116/16-ц.

У серпні 2021 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 подала відзив на касаційну скаргу, у якому вказувала, що інший співвласник домоволодіння брат позивача - ОСОБА_4 у судовому засіданні неодноразово підтвердив свою згоду на безтермінове користування відповідачами його часткою у майні. Доказів наявності іншого житла, яке належить відповідачам на праві власності матеріали справи не містять.

У серпні 2021 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 подала до суду відзив на касаційну скаргу згідно з яким, ОСОБА_4 як співвласник домоволодіння заперечує проти визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи, надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

19 серпня 2021 року справа надійшла до суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Обставини встановлені судами

Відповідно до витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 серпня 2012 року № 33460580, виданого Обласним комунальним підприємством «Кіровоградське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», 19 вересня 1997 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право власності на житловий будинок (ціле), з житловою площею 40,8 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 грудня 2012 року в справі № 1108/1414/12, яке набрало законної сили, частково скасовано свідоцтво про право власності на житловий будинок із надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , видано 19 вересня 1997 року на ім`я ОСОБА_1 , в частині права власності на 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями, в зв`язку з тим, що ОСОБА_4 належить право власності на 1/4 частини вказаного домоволодіння згідно з рішенням Народного суду Кіровоградського району Кіровоградської області від 01 червня 1981 року.

Право власності ОСОБА_4 на 1/4 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване у встановленому законом порядку, що підтверджується Витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19 березня 2019 року № 160106023.

ОСОБА_6 та малолітня ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживають за адресою: АДРЕСА_2 .

Із довідок Катеринівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області від 01 квітня 2019 року № 339, від 03 лютого 2020 року № 123 вбачається, що до складу зареєстрованих осіб у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 , входять: власник - ОСОБА_1 , дочка - ОСОБА_6 , онука - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька та онука власниці зареєстровані за вказаною адресою, але не проживають з вересня 2016 року.

Родинні відносини між сторонами підтверджуються свідоцтвом про шлюб ОСОБА_9 та ОСОБА_10 від 21 червня 2014 року серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_2 від 09 вересня 2014 року.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Катеринівської сільської ради від 125 березня 2021 року № 265, ОСОБА_6 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та має такий склад сім`ї зареєстрованих за цієї адресою: 1) сестра - ОСОБА_11 , 2) мати - ОСОБА_1 , 3) племінник - ОСОБА_12 , 4) донька - ОСОБА_3 .

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 150 Житлового кодексу УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно із частиною четвертою статті 156 Житлового кодексу Української РСР(далі - ЖК УРСР), до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК УРСР. Положеннями частини другої статті 64 ЖК УРСР, передбачено, до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Згідно з частиною другою статі 405 ЦК Україничлен сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів того, що відповідачі без поважних причин більше ніж рік не проживають за місцем їхньої реєстрації. Крім того, інший співвласник спірного будинку ОСОБА_4 , якому належить право власності на 1/4 частини вказаного домоволодіння, не заперечує права користування своєї сестри та її дітей на спірний будинок.

Встановивши, що позивач не довела наявність порушення її прав внаслідок реєстрації місця проживання дочки та малолітньої онуки у спірному будинку, з урахуванням конфліктних відносин між сторонами у справі, та замалої площі будинку для проживання родини ОСОБА_1 та родини ОСОБА_6 , суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідачів таким, що втратили право користування спірним будинком.

При цьому, Верховний Суд враховує, що ОСОБА_1 є власником лише ѕ частини будинку, інший співвласник - ОСОБА_4 заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1 та згодний на проживання ОСОБА_6 і ОСОБА_3 .

Вимоги про припинення особистого сервітуту відповідача на користування житлом у спірному будинку позивач мотивувала невиконанням обов`язку щодо утримання майна.

Разом з тим, позивач не надала належних доказів на підтвердження наявності між сторонами будь-яких угод чи домовленостей, які б підтверджували наявність обов`язку відповідача вносити плату за користування житловим приміщенням, періодичність та її розмір.

Проте, у справі, яка переглядається установлено, що відповідач не проживає у спірному будинку з поважних причин, зокрема, у зв`язку з тим, що позивач чинить їй перешкоди.

Суди, з урахуванням відсутності у відповідача можливості користуватись житловим приміщенням у будинку в силу здійснення відповідачем перешкод та інших об`єктивних причин, правильно виходили з того, що факт її проживання разом із сім`єю в іншому помешкані не є істотними обставинами для припинення права користування вказаним житловим приміщенням.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України).

Частиною другою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із своєю матір`ю не за адресою реєстрації, не є підставою для визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, оскільки проживання малолітньої дитини окремо від батьків або одного з них є неможливим як в силу закону.

У своїй касаційній скарзі заявник стверджує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 465/2559/14-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 2/0808/1282/2012, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/12116/16-ц.

Проте зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час перегляду справи у межах доводів касаційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 .

У постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 465/2559/14-цсформульовано висновок про те, що відповідачі у спірній квартирі не проживають без поважних причин із 2003 року, витрат із утримання квартири не здійснюють, їхні речі у спірній квартирі відсутні, перешкод у користуванні їм ніхто не чинив, вони добровільно залишили квартиру, а отже, вони є такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

У постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 753/12116/16-ц Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування цим жилим приміщенням, оскільки відповідач не проживає в спірній квартирі, яка є власністю позивача з 1996 року, і ним не надано доказів поважності такого непроживання.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 2/0808/1282/2012 сформульовано висновок про те, що відповідачі не надали доказів на підтвердження того, що з 2010 року вони не проживають у спірній квартирі через неправомірні дії позивача чи інших осіб. Вони не надали доказів звернення до компетентних органів з метою усунення перешкод у користуванні спірною квартирою, якщо такі їм чинилися.

Верховний Суд зазначає, що під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційної провадження, не підтвердилися, оскільки у цих постановах Верховним Судом встановлено обставини, відмінні, від тих, які встановлено в оскаржуваних судових рішеннях суду у справі, що переглядається, при правильному застосуванні норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, судові рішення відповідають вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 26 січня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик