КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 372/2157/19

провадження номер: 22-ц/824/4779/2021

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.

за участю секретаря - Орел П.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Комліченко Ксенії Олегівни на рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року у складі судді Зінченка О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним, визнання покупцем за договором купівлі-продажу на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним, визнання покупцем за договором купівлі-продажу на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що 16 лютого 2017 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3538 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3223186800:03:013:0030, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Стабровською О.А. та зареєстрований в реєстрі за №162.

Позивач зазначав, що продавцем земельної ділянки за вказаним договором купівлі-продажу земельної ділянки виступав ОСОБА_3 , а покупцем - ОСОБА_2 , яка є матір`ю його дружини. Відповідно до умов вказаного вище договору продаж земельної ділянки вчинено за 48 064 грн 00 коп. Вказував, що не зважаючи на те, що покупцем земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2017 року виступила ОСОБА_2 , проте фактичним покупцем був він, так як саме він здійснив оплату вартості земельної ділянки за рахунок належних йому особистих коштів, що не заперечується продавцем цієї земельної ділянки ОСОБА_3 , а також тим, що відповідачка ОСОБА_2 не мала коштів на придбання земельної ділянки та проживала разом із сім`єю позивача у належному йому на праві власності будинку. Вказував, що відповідачка ОСОБА_2 останні двадцять років не працювала, господарську діяльність не здійснювала та проживала разом з його сім`єю виключно за його рахунок, у зв`язку з чим у неї не було достатніх заощаджень для придбання вказаної земельної ділянки.

Зазначав, що факт того, що грошові кошти, за які було придбано вищевказану земельну ділянку є його особистими коштами, підтверджується розпискою від 20 жовтня 2014 року, відповідно до якої ОСОБА_4 отримав від нього грошові кошти у розмірі 900 000 доларів США в якості безвідсоткової позики. 19 січня 2015 року ОСОБА_1 підтвердив на вказаній борговій розписці, що отримав від ОСОБА_4 грошові кошти у повному розмірі. Також вказаний вище факт підтверджується договором іпотеки нерухомого майна від 17 листопада 2015 року, відповідно до умов якого ОСОБА_5 на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 17 листопада 2015 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , передав ОСОБА_1 в іпотеку нерухоме майно. За умовами договору позики від 17 листопада 2015 року ОСОБА_5 зобов`язався повернути ОСОБА_1 грошові кошти в гривнях, що є еквівалентом сумі 340 000 доларів США, у строк до 17 листопада 2016 року.

З урахуванням наведеного, позивач ОСОБА_1 просив:

визнати частково недійсним в частині покупця ОСОБА_2 договір купівлі-продажу від 16 лютого 2017 року земельної ділянки площею 0,3538 га, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:03:013:0030, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Стабровською О.А. та зареєстрований в реєстрі за №162;

визнати ОСОБА_1 покупцем за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2017 року земельної ділянки площею 0,3538 га, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:03:013:0030, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального кругу Стабровською О.А. та зареєстрований в реєстрі за №162.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Цим же рішення суду скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 25 липня 2019 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Комліченко К.О. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не звернув уваги на те, що позивач ОСОБА_1 довів, що саме він є фактичним покупцем спірної земельної ділянки, його майнові права порушені та підлягають поновленню судом. Вказує, що позивачем надано суду достатньо доказів на підтвердження того, що придбання земельної ділянки за договором купівлі-продажу від 16 лютого 2017 року відбулось за його особисті кошти та саме для нього, з метою реалізації будівельних проектів на території села Підгірці Обухівського району Київської області. Зазначає, що починаючи з 1985 року позивач був засновником та керівником багатьох організацій, зокрема: товариства з обмеженою відповідальністю «ТВК «Каштан» (засновник - 03 березня 1992 pоку); товариства з обмеженою відповідальністю «ТПФ «АРКА» (засновник - 26 листопада 1991 pоку); товариства з обмеженою відповідальністю «Мале підприємство «ПРИМА» (засновник - 21 січня 1991 pоку), товариства з обмеженою відповідальністю «Мале підприємство - приватне розшукове агентство «РТ-Х» (засновник - 12 листопада 1991 pоку), товариства з обмеженою відповідальністю «Мале підприємство-фірма «Інвест-Сервіс, ЛТД» (засновник, комерційний директор - 10 лютого 1992 року), комерційного благодійного центр «Берегиня» (засновник, комерційний директор - 09 лютого 1990 pоку), закритого акціонерного товариства «КТП «Театральне» (засновник - 28 липня 1994 pоку), товариства з обмеженою відповідальністю «Театраль» (засновник - 15 березня 1999 pоку), товариства з обмеженою відповідальністю «Мале підприємство - фірма «Комерц ЛТД» (засновник - 26 жовтня 1992 pоку), колективної фірми «Сінус» (засновник - 17 лютого 1994 року), що підтверджується установчими документами, що містяться в матеріалах справи. Також, починаючи з 1993 року і по даний час ОСОБА_1 займається будівельними проектами, в тому числі, у місті Києві та Київській області, шляхом придбання земельних ділянок та в подальшому формування їх у статутний капітал товариств забудовників.

Вказує, що позивачем у суді першої інстанції доведено та підтверджено відповідачем ОСОБА_3 , що спірна земельна ділянка була придбана за його особисті кошти, позивач вів особисто перемовини та розрахунок з продавцем, мав намір розпорядження земельною ділянкою шляхом її оформлення на сина по досягненню ним повноліття та з метою реалізації довготривалих будівельних проектів і отримання прибутку.

Зазначає, що свідок ОСОБА_6 , який є сином позивача та онуком відповідачки, підтвердив, що спірна земельна ділянка була придбана за особисті кошти позивача ОСОБА_1 , проте оформлена на ОСОБА_2 за умови, що остання зобов`язується її переоформити на ОСОБА_6 по досягненню ним повноліття. Також свідок ОСОБА_3 , який є продавцем за оспорюваним договором, підтвердив, що між ним та ОСОБА_1 тривалий час велися перемовини щодо укладання правочину, узгодження його істотних умов, зокрема, ціни та дати укладання. Після цього, позивач ОСОБА_1 до підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки особисто передавав йому грошові кошти у розмірі 48 064 грн 00 коп. Тому ОСОБА_3 вважав, що фактичним власником земельної ділянки є позивач ОСОБА_1 , а відповідачка ОСОБА_2 є лише членом родини позивача, на яку тимчасово оформлено право власності на земельну ділянку.

Вказує, що відповідачка ОСОБА_2 не довела, що саме нею та за її грошові кошти була сплачена вартість спірної земельної ділянки, оскільки надані нею докази на підтвердження наявності у неї грошових коштів для придбання земельної ділянки не спростовують факту оплати вартості земельної ділянки саме позивачем. Доказів передоручення ОСОБА_2 вказаної дії ОСОБА_1 суду не надано. Тому вважає, що відповідачкою ОСОБА_2 не було здійснено обов`язку покупця по сплаті коштів на придбання земельної ділянки за оспорюваним договором купівлі-продажу.

Зазначає, що суд першої інстанції не дав належної оцінки поясненням позивача про те, що через теплі родинні відносини побудовані на довірі та взаємоповазі, з урахуванням його похилого віку, та за умови переоформлення спірних договорів на старшого сина - ОСОБА_6 , право власності за спірним договором було оформлено на тещу. Позивач ОСОБА_1 не розраховував, що зловживаючи його довірою, ОСОБА_2 визнає за собою право на спірну земельну ділянку. Такі дії відповідачки ОСОБА_2 стали підставою для звернення позивача до суду та до правоохоронних органів (кримінальне провадження №42019101010000169 та кримінальне провадження № 42019101010000145), в рамках яких свідки підтвердили, що ОСОБА_2 повністю перебувала на утриманні ОСОБА_1 , будь-яких заощаджень не мала, земельні ділянки були оформлені на неї в результаті зловживання довірою та похилим віком ОСОБА_1 .

Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що суд першої інстанції дійшов до законного та обґрунтованого висновку, що саме вона набула право власності на спірну земельну ділянку без порушень чинного законодавства. Зазначає, що відповідно до пункту 5.4. договору купівлі-продажу земельної ділянки вона, як покупець земельної ділянки, довела до відома продавця, а продавець взяв до відома той факт, що на момент підписання цього договору покупець у шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу і гроші, які витрачаються нею для придбання земельної ділянки не є спільною сумісною власністю, а є її особистою приватною власністю. Наголошує, що той факт, що витрачені на придбання спірної земельної ділянки грошові кошти є її особистими коштами підтверджується випискою з її особового банківського рахунку, відкритого в акціонерному товаристві «Банк Фінанси та Кредит» № НОМЕР_1 за період з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року, згідно якої загальна сума обороту складає 1 430 000 грн 00 коп. Також вказує, що грошові кошти на придбання об`єктів нерухомості вона брала у своєї дочки ОСОБА_7 , яка займалась підприємницькою діяльністю та отримувала достатній щомісячний прибуток. Звертає увагу, що за рахунок особистих збережень вона також купувала інші об`єкти нерухомості для подальшого отримання прибутків. Зазначає, що позивач ОСОБА_1 ніде не працював, тому вона домовилась з ним, що він буде їм допомагати у пошуках вигідних пропозицій щодо купівлі земельних ділянок. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки частково недійсним, визнання покупцем за договором купівлі-продажу на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем цих позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

За положеннями ст.ст.626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У ст.204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно з ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд має з`ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Вказаний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі №756/1917/18 (провадження № 61-14006св19), від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19) і від 23 липня 2020 року у справі № 752/25074/17 (провадження № 61-40542св18).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 16 лютого 2017 року між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,3538 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки 3223186800:03:013:0030, що розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, Підгірцівська сільська рада (далі - Договір). Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стабровською О.А. та зареєстрований в реєстрі за №162, що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності (а.с.12-14, 15-18, т.1).

Відповідно до пункту 2.1 договору, продаж земельної ділянки вчинено за 48 064 грн 00 коп.

Згідно з пунктом 2.2 договору, гроші у сумі 48 064 грн 00 коп. сплачені покупцем та отримані продавцем до підписання цього договору, у національній грошовій одиниці. Сторони свідчать, що розрахунок між ним відбувся з дотриманням вимоги ст.1087 ЦК України та постанови Національного банку України №210 від 06 червня 2013 року. На час підписання цього договору сторони не мають одна до одної жодних претензій щодо проведення розрахунків.

У пункті 5.4 договору зазначено, що покупець довела до відома продавця, а продавець взяв до відома той факт, що на момент підписання цього договору покупець у шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу і гроші, які витрачаються нею для придбання земельної ділянки не є спільною сумісною власністю, а є її особистою приватною власністю і особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на гроші (чи їх частку), у тому числі, відповідно до ст.ст. 65,74, 97 СК України відсутні.

Згідно з приписами ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст.ст.76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження того, що фактичним покупцем земельної ділянки був позивач ОСОБА_1 , останній посилався на те, що саме він здійснив оплату вартості земельної ділянки за рахунок належних йому особистих коштів, про що свідчать покази свідка ОСОБА_3 , який є продавцем земельної ділянки за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 лютого 2017 року, а також покази свідка ОСОБА_6 , який є сином позивача та онуком відповідачки ОСОБА_2 .

Разом з тим, колегія суддів враховує, що відповідно до ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Результати аналізу змісту наведеної норми статті ЦК України вказують, що не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК України визначені прямо (ч.2 ст.937, ч.3 ст.949 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 439/67/14-ц (провадження № 61-14151св19)

Отже, враховуючи вказані вище вимоги закону та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів вважає, що показання свідка ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_6 , не є допустимими доказами того, що саме позивач ОСОБА_1 здійснив оплату вартості земельної ділянки за рахунок належних йому особистих грошових коштів. Тому показання цих свідків апеляційний суд не приймає до уваги.

Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно не взяв до уваги ту обставину, що позивач ОСОБА_1 19 січня 2015 року підтвердив на борговій розписці від 20 жовтня 2014 року те, що він отримав від позичальника ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 900 000 доларів США, а також те, що позивач був кредитором за договором позики від 17 листопада 2015 року на суму 340 000 доларів США, тому позивач мав фінансову можливість для придбання спірної земельної ділянки, оскільки сам по собі факт наявності у позивача можливості придбати спірне нерухоме майно не є належним і безспірним доказом того, що саме він є покупцем цього майна та вніс особисті кошти під час придбання спірної земельної ділянки за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 16 лютого 2017 року.

Подібний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №639/1565/15-ц (провадження №61-48292св18).

З цих же підстав апеляційний суд не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Комліченко К.О. про те, що позивач ОСОБА_1 був матеріально забезпеченим, так як починаючи із 1985 року він був засновником та керівником багатьох комерційних організацій та займався бізнесом, у тому числі, будівельним.

Посилання позивача на те, що ним було узгоджено із відповідачкою ОСОБА_2 те, що із настанням повноліття старшого сина позивача та її онука- ОСОБА_6 , відповідачка зобов`язалась передати спірну земельну ділянку у власність останнього за договором дарування, колегія суддів не приймає до уваги оскільки обставини можливої усної домовленості між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо подальшого розпорядження останньою земельною ділянкою, не стосуються предмету доказування у даній справі.

Отже, правильно встановивши обставини спору, дослідивши докази у справі й надавши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним в частині покупця ОСОБА_2 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 лютого 2017 року та визнання його покупцем за вказаним договором купівлі - продажу земельної ділянки.

При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, вірно застосовано закон, що їх регулює.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Величка М.М. на додані під час апеляційного розгляд докази (а.с.11-13, 20-139, т.3), оскільки вони подані представником позивача з порушенням процесуальних строків подання доказів.

Згідно з ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Статтею 367 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч.3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З матеріалів справи вбачається, що надані представником позивача апеляційному суду вказані вище докази не були подані до суду першої інстанції та вони не були предметом розгляду у суді першої інстанції.

При цьому доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

У ст.129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Згідно з ч.1, 4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч.3 ст.13 ЦПК України).

Представник позивача не надав апеляційному суду доказів неможливості подання зазначених вище доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, а відтак вони не можуть бути прийняті апеляційним судом відповідно до ч.3 ст.367 ЦПК України.

Подане представником позивача - адвокатом Величком В.М. до суду апеляційної інстанції клопотання про визнання поважними причини неподання нових доказів з тих підстав, що частина цих доказів складена вже після ухвалення оскаржуваного рішення суду, а інша частина цих доказів - не була надана суду першої інстанції через їх перебування у особи похилого віку, не підлягає до задоволення, оскільки наведені представником позивача підстави не свідчать про об`єктивну неможливість подання зазначених вище доказів до суду першої інстанції за умови належного і добросовісного виконання позивачем та його представником своїх процесуальних обов`язків, зокрема, щодо подання доказів у строки, передбаченім ст.83 ЦПК України.

Протилежний висновок суперечитиме конституційному принципу рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та нівелює встановлену ч.4 ст.12 ЦПК України відповідальність сторони за ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, матеріали справи та зміст оскаржуваного рішення суду не дають підстав для висновку про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими у справі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Комліченко Ксенії Олегівни залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 10 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді: