Справа № 344/15442/19

Провадження № 22-ц/4808/1199/21

Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого (суддя-доповідач)                Девляшевського В.А.,

суддів:                                        Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,

секретаря                         Капущак С.В.

з участю позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду, ухвалене головуючим суддею Шамотайлом О.В. 25 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири, земельної ділянки та скасування державної реєстрації,

встановив :

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів від 30 червня 2017 року купівлі-продажу квартири по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,0657 га кадастровий номер 26101100000:08:008:0227, а також скасування державної реєстрації.

Позов обгрунтовувала тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_2 , за якою також закріплено сарай площею 31,68 м.кв. На спільній земельній ділянці знаходиться квартира АДРЕСА_3 , яку ОСОБА_5 разом з цією земельною ділянкою продав ОСОБА_4 відповідно до оскаржених нею договорів купівлі-продажу. Разом з тим рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2017 року визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 березня 2012 року №463, згідно якого ОСОБА_5 успадкував 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0657 га по АДРЕСА_4 після смерті батька ОСОБА_6 та недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки площею 0,0657 га. Всупереч рішенню суду, яке набрало законної сили, ОСОБА_5 23 червня 2017 року, не будучи власником вказаної земельної ділянки, відчужив її разом з розташованою трикімнатною квартирою ОСОБА_4 . Відповідно договори купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, на думку позивачки, не відповідали встановленим статтею 203 ЦК України вимогам. Крім того, на земельній ділянці знаходиться її сарай, який вона не має можливості обслуговувати та виготовити на нього технічну документацію.

У вересні 2020 року ОСОБА_1 подана уточнена позовна заява, в якій вона зазначила, що ОСОБА_4 згідно укладених договорів купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року відчужив ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,06 га та 0,0591 га за адресою АДРЕСА_4 , а також спірну трьохкімнатнку квартиру. Відтак, вказані договори теж вважала недійсними.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 травня 2021 року позов задоволено. Визнано недійсними договір купівлі-продажу від 30 червня 2017 року №1216, посвідчений приватним нотаріусом Довгалюк В.Б., за яким ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_4 купив трикімнатну квартиру загальною площею 62,66 кв.м по АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 червня 2017 року №1219, посвідчений приватним нотаріусом Довгалюк В.Б., за яким ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_4 купив земельну ділянку площею 0,0657 га кадастровий №26101100000:08:008:0227 по АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2019 року №1771, посвідчений приватним нотаріусом Кочан М.В., за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку площею 0,066 га кадастровий №26101100000:08:008:0439 по АДРЕСА_4 ; договір купівлі-продажу земельної ділянки від 09 грудня 2019 року №1769, посвідчений приватним нотаріусом Кочан М.В. за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купила земельну ділянку площею 0,0591 га кадастровий №26101100000:08:008:0438 по АДРЕСА_4 ; договір купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року №1767, посвідчений приватним нотаріусом Кочан М.В., за яким ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купила трикімнатну квартиру загальною площею 62,66 кв.м по АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію за вказаними договорами.

Не погодившись із рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Вважає, що суд, визнаючи недійсними укладені з нею договори купівлі-продажу земельної ділянки і квартири діяв упереджено, обгрунтовуючи незаконність попередніх договорів цим же рішенням.

Зазначає, що з метою реалізації своїх прав на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу вона придбала у особисту приватну власність земельні ділянки площею 0,066 га та 0,0591 га, а також трьохкімнатну квартиру загальною площею 62,6 кв.м по АДРЕСА_4 . Вимоги ОСОБА_1 , яка не є стороною вказаних договорів, про визнання їх недійсними, є порушенням права власності.

Твердження позивачки про належність їй на праві власності нежитлового приміщення – сараю є необгрунтованим, оскільки таке не зареєстроване у визначеному законодавством порядку. Суд не звернув увагу, що відповідно до інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 належить виключно двохкімнатна квартира в АДРЕСА_5 . Крім того, на момент підписання договорів купівлі-продажу нерухомого майна на придбаних апелянтом земельних ділянках тимчасова споруда – сарай була відсутня, на підтвердження чого нею долучено фотографії, які суд належним чином не оцінив. Крім того, вона є добросовісним набувачем спірного майна в розумінні частини 1 статті 330 ЦК України і відповідно набула право власності на нього.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 покликається на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду. Зазначає, що квартира загальною площею 77,51 м.кв та сарай площею 31,68 м.кв по АДРЕСА_5 належать їй на праві власності, про що зазначено в свідоцтві про право власності на житло, видане 19 грудня 2000 року Бюро по приватизації. Відповідачі чинять перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка перебуває в її користуванні, загородили заїзд до сараю, здійснюють забудову земельної ділянки. Оскільки доступ до сараю відсутній, то у неї немає можливості його використовувати та відремонтувати.

Вказує, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2017 року визнано недійсними правочини, на підставі яких ОСОБА_5 отримав у власність земельну ділянку площею 0,0657га, кадастровий номер: 2610100000:08:008:0227 в АДРЕСА_4 . Отже, останній, не будучи власником земельної ділянки, відчужив ОСОБА_4 земельну ділянку та квартиру на ній. В зв`язку з цим, на її думку, суд прийшов до правильного висновку, що при укладенні оспорюваних договорів купівлі-продажу відповідачем порушені вимоги статей 203, 215 ЦК України.

Інші учасники справи правом на подання відзиву не скористались.

Апелянт ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились повторно. Судові повістки з повідомленням про дату, час і місце розгляду справи двічі надсилались їм на адреси, зазначені в апеляційній скарзі. Вказані адреси також є офіційним зареєстрованим місцем проживання апелянта та відповідача, що вбачається з інформації Управління ДМС України в Івано-Франківській області, наданої на запит суду першої інстанції. Конверти з повістками повертались до суду з причин невручення в зв`язку з відсутністю адресатів та за закінченням терміну зберігання. З огляду на це оголошення про розгляд справи було розміщено на веб-сайті апеляційного суду. А отже, враховуючи положення частини 11 статті 128 ЦПК України апелянт та відповідач вважається належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Приймаючи до уваги необхідність дотримання учасниками справи процесуальних прав та обов`язків, а судом – строків розгляду справи, згідно статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи в їх відсутності колегією суддів не встановлено.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 доводів скарги не визнали, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, зазначив, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 лютого 2012 року визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0657 га, у зв`язку з чим ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 не набули права власності на земельну ділянку площею 0,0657 по АДРЕСА_4 . Отже, ОСОБА_5 не міг набути право власності на це майно з відповідних обставин. Разом з тим, останній 13 червня 2017 року уклав з ОСОБА_4 договір купівлі-продажу квартири та договір купівлі-продажу земельної ділянки. В свою чергу ОСОБА_4 , усвідомлюючи свій статус відповідача у даній справі, де предметом є вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та земельної ділянки, які він 13 червня 2017 року придбав, 19 грудня 2019 року, тобто під час розгляду даної справи і до постановлення судом рішення в справі, здійснив продаж спірного майна ОСОБА_3 .

При цьому суд вказав, що ОСОБА_1 є особою, права якої порушені оспорюваними нею свідоцтвом про право на спадщину за законом та договором купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_4 . Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд вважав не доведеними належними та допустими доказами, що укладаючи оспорювані договори купівлі-продажу ОСОБА_5 та ОСОБА_4 діяли добросовісно. Відтак оскільки оспорювані правочини стосуються прав позивачки, то наявні підстави для визнання таких договорів недійсними.

З цим висновком суду колегія суддів не повністю погоджується з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 належить двокімнатна квартира АДРЕСА_2 . Вказане підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с. 7 т.1).

По сусідству знаходиться квартира по АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 , та знаходилась на земельній ділянці площею 0,0657 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0227.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 29 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області 24 квітня 2012 року, у справі №0907/2-6321/2011 задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , Івано-Франківської міської ради про визнання незаконним рішення та визнання недійсним державного акту про право власності. Визнано незаконним та скасовано пункт 8 рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 02 грудня 2008 року про затвердження пункту 3 протоколу узгоджувальної комісії міськвиконкому по розгляду спорів з приводу суміжного землекористування від 26 вересня 2008 року №86, затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю та передачу у спільну сумісну власність земельної ділянки площею 0,0657 га на АДРЕСА_4 ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_6 . Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0657 га, виданий 24 грудня 2010 року на ім`я ОСОБА_8 , ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а.с. 76-83 т.1).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_2 набула право користування земельною ділянкою, на якій розміщена квартира та закріплений за вищевказаною квартирою сарай відповідно до частини 2 статті 120 ЗК України. Шляхом співставлення генеральних планів земельних ділянок будинків АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 та плану встановлених меж земельної ділянки, що передана у власність сім`ї ОСОБА_9 , частина сараю, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, заїзд до останнього та земля під ним, охоплюються земельною ділянкою, приватизованою сім`єю ОСОБА_9 . Земельна ділянка позивачки та земельна ділянка суміжника частково накладаються одна на одну, що створює ОСОБА_1 перешкоди у користуванні частиною земельної ділянки.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 червня 2017 року у справі №344/5909/16-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 29 листопада 2018 року, визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20 березня 2012 року зареєстрований № 463, згідно якого ОСОБА_5 успадкував 1/3 частину земельної ділянки площею 0,0657 га, кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 на АДРЕСА_4 після смерті батька ОСОБА_6 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу частини земельної ділянки від 31 липня 2012 року, зареєстрований №1142, посвідчений приватним нотарісусом Кочан М.В., згідно якого ОСОБА_8 і ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_5 купив 2/3 частини земельної ділянки площею 0,0657 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 на АДРЕСА_4 (а.с. 232-250 т.1).

У постанові Верховного Суду в цій справі зазначено, що земельна ділянка ОСОБА_1 по АДРЕСА_6 та земельна ділянка по АДРЕСА_4 є суміжними та частково накладаються одна на одну, що створює ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй частиною земельної ділянки.

Суд зробив висновок, що позивач, скориставшись наданим їй правом правильно звернулась до суду із зазначеним позовом, як особа права якої порушені оспорюваним нею свідоцтвом про право на спадщину за законом та договором купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_4 .

Названі вище обставини згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

30 червня 2017 року приватний нотаріус Довгалюк Б.В. посвідчив договір купівлі-продажу земельної ділянки відповідно до якого ОСОБА_5 передав а ОСОБА_4 прийняв у власність земельну ділянку площею 0,0657 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_4 , що надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) кадастровий номер 2610100000:08:008:0227. При цьому в пункті 1.2 договору зазначено, що земельна ділянка, що відчужується за цим договором належить продавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 березня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотарільного округу Павлісяк Т.Ю. за реєстровим номером 463 та договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 31 липня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В. за реєстровим номером 1142 (а.с. 182 т.1).

Отже відчуження земельної ділянки відбулось на підставі визнаних судом недійсними правовстановлюючих документів продавця ОСОБА_5 .

З листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області вбачається, що відповідно до відомостей Державного земельного кадастру на піставі заяв від 02 серпня 2019 року в результаті поділу земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 площею 0,0657 га сформовано земельні ділянки з кадастровими номерами 2610100000:08:008:0438 (площа 0,0591 га) та 2610100000:08:008:0439 (площа 0,0066 га) (а.с. 158 т.1).

09 грудня 2019 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В. посвідчив договори купівлі-продажу за реєстровими номерами 1769 та 1771 купівлі-продажу, відповідно до яких ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_3 земельні ділянки площею 0,0591 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0438 та площею 0,0066 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0439, що знаходяться в АДРЕСА_4 цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (а.с. 188-191 т.1).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України. Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, а й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

З огляду на зазначене та норми статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

За положеннями статті 388 ЦК України правом на звернення до суду з віндикаційним позовом наділений власник майна чи особа, що має речове право на майно, тоді як оспорювати правочин має право заінтересована особа, яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Установивши, що ОСОБА_5 не мав права відчужувати спірну земельну ділянку, а укладені договори купівлі-продажу зазначеного нерухомого майна між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від 30 червня 2017 року №1219, а також між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 09 грудня 2019 року №1771 та 1769 не відповідають вимогам частини першої статті 203, статті 658 ЦК України, суд дійшов правильного висновку про визнання цих договорів недійсними на підставі частини першої статті 215 ЦК України.

Крім того, з листа Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 14 вересня 2021 року, поданого в засідання суду апеляційної інстанції вбачається, що в результаті об`єднання земельних ділянок кадастровий номер 2610100000:08:008:0438 та 2610100000:08:008:0439 сформована земельна ділянка з кадастровим номером 2610100000:08:008:0468 площею 0,0657 га. Оскільки формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (стаття 79-1 ЗК України), вищевказана земельна ділянка фактично є земельною ділянкою з кадастровим номером 2610100000:08:008:0227.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 30 червня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюком Б.В.,зареєстрованим в реєстрі за №1216, ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 квартиру під номером АДРЕСА_7 загальною площею 62,6 кв.м, житловою площею 44,8 кв.м, яка складається з трьох житлових кімнат. Квартира, що є предметом цього договору, належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 березня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Павлісяк Т.Ю. за реєстровим №461, та договору купівлі-продажу частин квартири, посвідченого 31 липня 2012 року приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В. за реєстровим № 1139 (п.1.2. договору). Квартира, що відчужується за цим договором, розташована на земельній ділянці площею 0,0657 га, кадастровий номер 2610100000:08:008:0227 (п.1.3 договору) (а.с. 181 т.1).

В подальшому вказана квартира відчужена ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочае М.В. 09 грудня 2019 року та зареєстрованого в реєстрі за №1767 (а.с. 186-187 т.1). При цьому в пункті 1 договору зазначено, що квартира розташована на земельній ділянці площею 0,0657 га кадастровий номер 2610100000:08:008:0227, яка поділена на земельні ділянки: площею 0,0591 га з кадастровим номером 2610100000:08:008:0438 та площею 0,0066 га з кадастровим номером 2610100000:08:008:0439.

За змістом статті 655 ЦК України істотними умовами договору купівлі-продажу, за загальним правилом, є умови про предмет та ціну.

Інші умови договору купівлі-продажу можуть набувати значення істотних, якщо щодо них є безпосередня вказівка в інших правових нормах.

Так, за змістом частини другої статті 377 ЦК України та частини шостої статті 120 ЗК України кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Положення зазначених правових норм спрямовані на впровадження принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та об`єктів нерухомості, які на ній розташовані.

Таким чином, у договорі купівлі-продажу (або іншому договорі про відчуження) будинку (будівлі, споруди) повинен позначатись кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.

За змістом Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Відповідно до частини шостої статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" кадастровий номер скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зміна власника чи користувача земельної ділянки, зміна відомостей про неї не є підставою для скасування кадастрового номера.

Крім цього, чинне земельне та цивільне законодавство передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу статті 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Посилання в оскаржуваному рішенні на постанову Верховного Суду від 29 листопада 2018 року у справі №344/5909/16-ц є безпідставними, оскільки в ній відсутня вказівка, на те що права ОСОБА_1 порушені в зв`язку з укладенням договору купівлі-продажу та отриманням свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_7 . Так предметом цього позову було визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_4 .

Разом з цим, обставни, які б свідчили, що зазначені факти впливають на права чи інтереси позивачки при укладенні відповідачами договорів купівлі-продажу квартири чи на дійсність оскаржуваних правочинів, відсутні, що відповідно виключає можливість задоволення позову у цій частині.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, чим допустив неповне з`ясування обставин справи.

Таким чином, неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи й порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду і ухвалення судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову в задоволенні позову.

За таких обставин року рішення суду в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу №1216 від 30 червня 2017 року та № 1767 від 09 грудня 2019 року квартири АДРЕСА_7 , скасування державної реєстрації за цими договорами належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 268, 374, 376, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 25 травня 2021 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу №1216 від 30 червня 2017 року та № 1767 від 09 грудня 2019 року квартири АДРЕСА_7 та скасування державної реєстрації за цими договорами скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 червня 2017 року №1216, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Довганюком Б.В., за яким ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_4 купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_7 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 09 грудня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Кочан М.В. за № 1767, відповідно до якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купила квартиру АДРЕСА_7 , та скасування державної реєстрації за цими договорами.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий                                                                В.А. Девляшевський

Судді:                                                                        І.В. Бойчук

                                                                                       В.Д. Фединяк

Повний текст постанови виготовлено 11 жовтня 2021 року.