Справа № 2-132

                                                                                                                                                        2010

                                                                Р І Ш Е Н Н Я

                                               І М Е Н Е М            У К Р А И Н И

7   грудня   2010   року   Калінінський   районний   суд   м.   Горлівки   Донецької   області

у складі:   головуючого   -   судді                               М.А. Токаренко

при секретарі                                                                Т.М.  Заманягра

за участю захисників                                                   ОСОБА_1, ОСОБА_2

за участю представника ДП «Артемвугілля»            В.М. Птушкіна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Горлівка справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про розірвання договору найму житлового приміщення укладеного на не визначений термін, виселення наймачів та зустрічному позову ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_4 про визнання наказу про приватизацію житла частково недійсною, про визнання заповіту частково недійсним, про визання свідоцтва про право спадкування по заповіту частково недійсним с визначення часток у спадщині, -                                         В С Т А Н О В И В :

                  ОСОБА_8 спільно з дружиною ОСОБА_9 згідно ордеру виданому виробничим об’єднанням «Артевугілля», на теперішній час Державне підприємство «Артемвугілля», була надана квартира АДРЕСА_1 (Калінінський район), загальною площею 48, 8 м.2, житловою площею 25,3 м.2.. Подружжя ОСОБА_8 були зареєстровані у вказаному житлі з 9 лютого 1978 року.

                ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла і у зв’язку з цим була виписана із спірного житла.

                29 червня 1994 року ОСОБА_8 зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 (а.с.7). Спільних дітей від шлюбу не мали. Після реєстрації шлюбу 2 серпня 1994 року в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані (а.с.44):

- ОСОБА_5, 1946 року народження;

-  ОСОБА_7, 1981 року народження (дочка ОСОБА_5 від першого шлюбу);

-  ОСОБА_6, 1986 року нродження (дочка ОСОБА_5 від першого шлюбу).

                13 вересня 1994 року ОСОБА_8 звернувся в виробниче об’єднання «Артемвугілля» із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_1. 20 вересня 1994 року в наслідок приватизації на підставі наказу № 133 від 15 вересня 1994 року ОСОБА_8 було видано свідоцтво про право власності на вищевказане житло (а.с.5). 10 листопада 1994 року  Горлівським бюро технічної інвентаризації ОСОБА_8 видано реєстраційне посвідчення про те, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована 10 листопада 1994 року по праву власності за ОСОБА_8 на підставі раніше виданого свідоцтва про право власності на житло (а.с.6).

                 9 квітня 1996 року ОСОБА_8 склав заповіт посвідчений державним нотаріусом Третьої Горлівської державної нотаріальної контори 9 квітня 1996 року і зареєстрований в реєстрі за № 2-3575, згідно якого квартиру АДРЕСА_1 він заповідав ОСОБА_4 (а.с.9).

                16 вересня 1997 року шлюб між ОСОБА_8 і ОСОБА_5 було розірвано (а.с.8). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер в м. Горлівка (а.с.10). Після його смерті ОСОБА_5 залишилась мешкати у вказаній квартирі.

                 Після смерті ОСОБА_8 його спадкоємиці ОСОБА_4, 9 липня 2009 року  нотаріусом Третьої державної нотаріальної контори, було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.15). Свідоцтво зареєстровано в реєстрі за № НОМЕР_1. У зв’язку з цим Комунальним підприємством «Горлівське міське бюро технічної інвентаризації» зареєстровано по реєстраційному номеру 27616358 від 15 липня 2009 року право власності на спадщину квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (а.с.16).

             30 листопада 2009 року ОСОБА_4 звернулась в суд із позовом (позов уточнювався а.с.110) в якому просить постановити рішення, яким розірвати договір найму житла в квартирі АДРЕСА_1 з відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 і виселити відповідачів із займаної житлової площі.

             Позивач зазначила, що їй необхідно вказане житло, оскільки вона бажає ним розпорядитись на свій розсуд, як власниця житла. Відповідачі не бажають добровільно звільнити квартиру, роблять їй перепони у реалізації свого права власності на спірне житло.

             Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 звернулись до ОСОБА_4 як до відповідача, Державного підприємства «Артемвугілля», нотаріуса Третьої Горлівської державної нотаріальної контори, як третіх осіб, із зустрічним позовом в якому просять визнати наказ виробничого об’єднання «Артемвугілля» № 133 від 15 вересня 1994 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 частково недійсним включивши їх як співвласників квартири з виділенням кожному у власність по ? частини житла; визнати заповіт зареєстрований 9 квітня 1996 року у Третій Горрлівській державній нотаріальній конторі  по реєстру № 2-3575 від імені ОСОБА_8 на ім’я ОСОБА_4 частково недійсним, визначивши заповітну долю в спірній квартирі в розмірі ? її частини; визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане Третьою Горлівською державною нотаріальною конторою 9 липня 2009 року по реєстру № НОМЕР_1 на ім’я ОСОБА_4 частково недійсним визначив спадкоємну частку за заповітом у розмірі ? частини в квартирі АДРЕСА_1.

            Підставою позовних вимог по зустрічному позову позивачі вважають той факт, що в період приватизації квартири ОСОБА_8 перебував у шлюбі із ОСОБА_5. У спірному житлі в якості членів сім’ї були прописані позивачі ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6. Разом з тим ОСОБА_8 тільки на себе приватизував квартиру хоча фактично вони як члени сім’ї, не відмовлялись від участі у приватизації житла і про порушення своїх прав взнали тільки при отриманні позову про виселення. Тому у зв’язку з цим вони вимушені звернутися із позовом в суд.

            В судове засіданні позивач ОСОБА_4 не з’явилась, однак заяві просила справу розглянути у її відсутність наполягаючі на задоволенні позову. Справу просила розглянути за участю її представників.

            Представники ОСОБА_4 в судовому засіданні повістю підтримали позовні вимоги ОСОБА_4, при цьому не визнавши позовних вимог ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 В судовому засіданні останні навели заперечення на зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 в яких зазначили, що ті не набули права власності на спірну квартиру при приватизації і що на теперішній час мешкають ній як наймачі, а тому повинні звільнити житло на вимогу власника, про що вони були попереджені за три місяці до звернення ОСОБА_4 в суд.

            ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 позов ОСОБА_4 не визнали, оскільки вважають, що мають законне право на ? частки спірної квартири тому що при приватизації вказаного житла було порушено їх право на приватизацію.

            Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, представників третіх осіб, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають повному задоволенню оскільки позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 не знайшли свого підтвердження в суді і відповідно не можуть бути задоволені.

            До вказаних висновків суд прийшов по наступним підставам.

            Дійсно ОСОБА_5 зареєструвавши шлюб з ОСОБА_8. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 разом із дітьми зареєструвались, оселились та стали мешкати як члени сім’ї ОСОБА_8, та користувались з ним, як з наймачем, рівними правами і відповідно несли всю відповідальність яка витікає з договору найму житлового приміщення (ст. 64 ч.1 Житлового Кодексу України).

            На підставі ст.ст. 1,3,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року ОСОБА_8 використав своє право на приватизацію житла, оформивши відповідні документи та отримавши у власність квартиру на підставі свідоцтва про право власності на житло від 20 вересня 1994 року.

            ОСОБА_5 перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_8 знала про звернення чоловіка із заявою про приватизацію житла в виробниче об’єднання «Артемвугілля» про отримання ним приватизаційних документів, але не зверталась з претензіями в будь-які установи державної влади про порушення її права та дітей на включення до приватизаційного процесу. Органи приватизації не отримували від ОСОБА_5 заяв про включення її та дітей у приватизацію житла.

            Оскільки приватизація житла це право, а не обов’язок, ОСОБА_5 не виявила бажання приватизувати разом з ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1, тим самим скориставшись правом наданим ч. 1 ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»:  за громадянами, які не виявили бажання приватизувати займане ними житло, зберігається чинний порядок одержання і користування житлом на умовах найму.

            Вказаний факт підтверджується і тим, що з моменту приватизації спірного житла (1994 року) до звернення ОСОБА_5 в суд (зустрічний позов надійшов до суду в червні 2010 року) пройшло більше 15 років. Протягом цього часу ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, не звертались з вимогами скасування приватизації, зміни умов приватизації, визнання за ними права власності на приватизоване спірне житло.

            До таких висновків суд приходить і враховуючі пояснення  ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 в судовому засіданні про те, що ним було відомо про приватизацію ОСОБА_8 квартири АДРЕСА_1 і отримання права власності на вказану квартиру. Крім того судом береться до уваги і той факт, що відповідачі ОСОБА_7, ОСОБА_6 були неповнолітніми на момент приватизації, однак вони і після досягнення 18 річного віку протягом терміну позовної давності (три роки), не звернулись до суду за реалізацією свого права, яке як вони вважають було порушено. Питання про поновлення строків звернення до суду ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 не ставилось.

            Відповідно до ст. 71 ЦК України, в редакції 1963 року та ст. 257 ЦК України, в редакції 2004 року «загальний строк для захисту права за позовом особи право якого порушено (позовна давність) встановлюється три роки». Після приватизації житла в 1994 році громадяни ОСОБА_6 користувались правами наймачів житла.

            Приведені факти вказують на те, що діяльність органів приватизації при оформлені документів і рішенні питань приватизації квартири АДРЕСА_1 були законними, а претензії ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 надуманими, оскільки їх дії протягом 15 років після приватизації житла свідчили про протилежне, а саме, що вони не заявляли ніяких прав на спірне житло і їх цілком влаштовувало становище наймачів протягом вказаного часу.

            ОСОБА_4 перебуваючи спадкоємицею за заповітом і оформивши право власності на спадщину – приватизовану квартиру у відповідності із діючим на той час законодавством.

            Стаття 1268 ЦК України передбачає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцю із дня відкриття спадщини. Таким чином їй з грудня 1997 року як спадкоємиці належить право власності, користування та можливість розпоряджатись своїм майном, в даному випадку це спірне житло (ч.1 ст.317 ГК України, в редакції 2004 року).

            Відповідно до ст.ст. 155,168,169 ЖК України позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 про розірвання з ними договору найма житла і виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення є правомірними і належать задоволенню, оскільки, договір найму житлового приміщення, укладений на невизначений строк, може бути розірвано за вимогою наймодавця-власника майна, якщо жиле приміщення, займане наймачем необхідне для проживання йому та членам його сім’ї. У цьому випадку власник будинку (квартири) повинен попередити наймача про наступне розірвання договору за три місяці.

            Факт попередження відповідачів ОСОБА_6 про розірвання договору найму за три місяці підтверджується актом (а.с.20).

           При цьому вирішуючи питання про задоволення позову в частині розірвання договору найма з відповідачами ОСОБА_6 і виселення їх із спірного житла, суд вважає, що при цьому не  будуть порушені права неповнолітнього ОСОБА_12, оскільки він повинен мешкати разом із матір’ю ОСОБА_6.                        

            Тривалий час відповідачі (по теперішній час) займають квартиру АДРЕСА_1, не звільняють її, роблять перепони позивачу здійснити своє право власності на житло.

            Позивачу дане житлове приміщення необхідне для проживання у ньому, оскільки вона не має власного житла, і має намір переїхати у спірну квартиру для власного проживання і утримання та доглядом за своєю непрацездатною матір’ю, яка також не має власного житла і потребує стороннього догляду, що узгоджується із довідкою з управління рос реєстру, довідкою з лікарні  (а.с.101,102,103).

            Враховуючі факти встановлені в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що доводи ОСОБА_4 знайшли своє підтвердження в суді, а відповідно позов слід визнати  обґрунтованим і таким, що належить задоволенню.

            З урахуванням вищевказаного, суд вважає що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, не підтверджені доказами в суді, і тому в їх задоволенні слід відмовити.

            На підставі ст. 257, 317, 1268 ЦК України, ст.ст. 155,168, 169 ЖК України, ст.ст. 1,3,7,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», керуючись ст.ст. ст.ст.10,11,209,212,214-215,217,218 ЦПК України, суд –                                                                        

                                                        В И Р І Ш И В :

           Позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити.

           Розірвати договір найму житлового приміщення в квартирі АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 як власником та ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6 як наймачами.

            Виселити ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_12 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

            У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 ОСОБА_7, ОСОБА_6 до відповідача ОСОБА_4, до третіх осіб Державного підприємства «Артемвугілля», державному нотаріусу Третьої Горлівської Державної нотаріальної контори про визнання наказу про приватизацію житла частково недійсною, про визнання заповіту частково недійсним, про визнання свідоцтва про право спадкування по заповіту частково недійсним с визначення часток у спадщині – відмовити.

           Рішення  може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Калінінський районний суд м. Горлівки шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

          Суддя: