Справа № 22ц-5255/10 Головуючий в 1 інстанції –Кухтей Р.В.
Категорія - 27 Доповідач –Матвійчук Л.В.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
_____________________________________________________________________________
У Х В А Л А
і м е н е м У к р а ї н и
6 грудня 2010 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Киці С.І.,
суддів – Матвійчук Л.В., Антонюк К.І.,
при секретарі - Гнепі П.М.,
з участю представника відповідача - Савчук Ю.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку" Укрсоцбанк" в особі Волинського відділення Львівської обласної філії акціонерно-комерційного банку "Укрсоцбанк" про розірвання договору про надання відновлювальної кредитної лінії та іпотечного договору за апеляційною скаргою відповідача акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Волинського відділення Львівської обласної філії акціонерно-комерційного банку "Укрсоцбанк" на рішення Луцького міськрайонного суду від 14 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 14 жовтня 2010 року позов задоволено частково.
Постановлено розірвати договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 070-22-87/07 від 13 листопада 2007 року, укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі заступника керуючого Волинською обласною філією акціонерно-комерційного банку «Укрсоцбанк» Барабаш Ларисою Петрівною та ОСОБА_1.
Розірвати іпотечний договір, укладений між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі заступника керуючого Волинською обласною філією акціонерно-комерційного банку «Укрсоцбанк» Барабаш Ларисою Петрівною та ОСОБА_1.
Стягнути з акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Волинського відділення Львівської обласної філії акціонерно-комерційного банку "Укрсоцбанк" в користь ОСОБА_1 17 грн. сплаченого судового збору та 37 грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В решті позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач акціонерно-комерційний банк соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Волинського відділення Львівської обласної філії акціонерно-комерційного банку "Укрсоцбанк", покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати це рішення в частині розірвання кредитного та іпотечного договорів і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Судом першої інстанції встановлено, що 13 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк" в особі Волинської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії № 070-22-87/07, згідно якої банк зобов’язувався надати позичальнику кредит до 99 000 доларів США окремими частинами - траншами, зі сплатою 13 % річних та комісій для поточних потреб.
14 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ "Укрсоцбанк" в особі Волинської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" був укладений іпотечний договір, згідно якого іпотекодавець передав іпотекодержателю в якості забезпечень зобов’язань за кредитним договором від 13 листопада 2007 року трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1, що належить йому на праві приватної власності.
20 листопада 2007 року, 4 квітня 2008 року, 15 травня 2008 року кредитор надавав позичальнику транші в сумі відповідно: 60 000 доларів США, 1700 доларів США, 3000 доларів США.
Повернення кредитних коштів та сплата відсотків за користування кредитом позичальником здійснювалась своєчасно та в повному обсязі і відповідно до графіку погашення.
9 червня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до АКБ "Укрсоцбанк" в особі Волинського відділення Львівської обласної філії АКБ "Укрсоцбанк" з письмовою заявою, в якій просив на виконання умов кредитного договору від 13 листопада 2007 року надати черговий транш в розмірі 10000 доларів США, однак 20 червня 2010 року отримав письмову відмову в задоволенні його заяви та фактичну відмову в подальшому його кредитуванні в передбаченій умовами кредитного договору від 13 листопада 2007 року валюті - доларах США.
Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких мотивів.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання , звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання , якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили . Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Встановлені судом першої інстанції та наведені вище обставини, крім пояснень осіб, які беруть участь у справі, підтверджуються сукупністю наявних у справі доказів, зокрема, договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 070-22-87/07 від 13.11.2007 року, за яким банк зобов’язувався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит для поточних потреб до 99 000 доларів США окремими частинами - траншами зі сплатою 13 % річних та комісій з кінцевим терміном повернення заборгованості до 12 листопада 2022 року.(а. с. 10-13), іпотечним договором від 14.11.2007 року, за яким іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю, у якості забезпечення виконання зобов’язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії, нерухоме майно - трикімнатну квартиру загальною площею 110,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 16 -18), таблицею отримання траншів за кредитною лінією, повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитною лінією, з якої вбачається, що повернення кредитних коштів та сплата відсотків за кредитом позичальником здійснювалась своєчасно (а. с. 19), листом № 38-01/96-320 від 17.06.2010 року, згідно якого банком відмовлено ОСОБА_1 у видачі чергового траншу кредиту, визначеного умовами договору від 13.11.2007 року .
Задовольняючи позовні вимоги, суд дійшов правильного висновку, що відповідачем порушені умови спірного договору про надання відновлювальної кредитної лінії та, як наслідок, позивач не отримав того, на що розраховував при укладенні цього договору, тому обґрунтовано застосував до оспорюваного кредитного договору вимоги ч.2 ст. 651 ЦК України.
Правомірним є розірвання разом зі спірним кредитним договором також спірного договору іпотеки, укладеного на його забезпечення, що відповідає вимогам п.1 ч.1 ст. 593 ЦК України.
Покликання апелянта на те, що п.6 Розділу ІІ "Прикінцевих положень" Закону України від 23 червня 2009 року "Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи" передбачено, що фінансові установи мають право надавати кредити, позики в іноземній валюті фізичним особам - резидентам і нерезидентам, які не займаються підприємницькою діяльністю, тільки для оплати послуг нерезидентам за лікування та навчання за кордоном не заслуговують на увагу, оскільки п.7 зазначеного Закону передбачено надання (отримання) кредитів, позик в іноземній валюті на території України та погашення (сплата) основного боргу і процентів за кредитами, позиками, наданими після набрання чинності цим Законом, здійснюється в безготівковій формі.
Норми зазначеного Закону спрямовані на підвищення ефективності діяльності державних органів у фінансово-кредитній сфері та забезпечення макроекономічної стабільності в Україні, однак, вони не встановлюють прямої заборони банкам надавати кредити чи продовжувати надавати кредити окремими траншами на підставі раніше укладених кредитних договорів (до набрання цим Законом чинності – 24.11.2009 року) в іноземній валюті фізичним особам.
Більше того, п. 12 зазначеного Закону банкам, які на день прийняття цього Закону мали дозволи Національного банку України на здійснення окремих операцій, до 1 січня 2012 року надано право продовжувати ці види діяльності за умови, що їх регулятивний капітал перевищує зареєстрований статутний капітал та вони виконують норматив адекватності капіталу.
Регулятивний капітал є одним з найважливіших показників діяльності банків, основним призначенням якого є покриття негативних наслідків різноманітних ризиків, які банки беруть на себе в процесі своєї діяльності, та забезпечення захисту вкладів, фінансової стійкості й стабільної діяльності банків.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, на банки покладено обов’язок з метою визначення реального розміру регулятивного капіталу з урахуванням ризиків у своїй діяльності постійно оцінювати якість усіх своїх активів і позабалансових зобов'язань (здійснювати їх класифікацію, визначати сумнівні та безнадійні щодо погашення); здійснювати відповідні коригування їх вартості шляхом формування резервів для покриття очікуваних (можливих) збитків за зобов'язаннями контрагентів.
Стаття 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Будь-яких доказів того, що розмір регулятивного капіталу Банку є меншим за його зареєстрований статутний капітал, що в даному випадку було б перешкодою для продовження кредитування позивача відповідно до умов укладеного між сторонами кредитного договору, відповідачем не надано.
Посилання банку на неможливість надання позики в іноземній валюті суперечить також вимогам ч.2 ст. 524 ЦК України, відповідно до якої сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, що і було узгоджено між кредитором і позичальником в п.1.1.1.спірного договору.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314-315 ЦПК України. колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу відповідача акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в особі Волинського відділення Львівської обласної філії акціонерно-комерційного банку "Укрсоцбанк" відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 14 жовтня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Судді: