Справа: 22ц-5220/10 Головуючий у 1 інстанції Кухтей Р.В.
Категорія : 27 Доповідач: Веремчук Л.М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 грудня 2010 року м.Луцьк
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Мудренко Л.І.
суддів - Веремчук Л.М., Русинчука М.М.
при секретарі - Губарик К.А.
за участю: позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача Клец Т.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний Банк» про визнання кредитного договору удаваним правочином та визнання кредитного договору таким, що укладався в національній валюті, за апеляційною скаргою позивача на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 жовтня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 жовтня 2010 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд виходив з того, що при укладенні оспорюваного договору та надання позивачу кредитних коштів в іноземній валюті відповідачем було дотримано всіх вимог Закону і при цьому будь-які права позивача не були порушені.
Такий висновок суду ґрунтується на повно і всебічно з’ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, що є в матеріалах справи і відповідають зазначеним нормам закону та умовам укладеного між сторонами договору.
При розгляді справи судом вірно встановлено, що 21 липня 2008 року між ВАТ «ВіЕйБі Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 35/08-А/КД, згідно умов якого банк надав ОСОБА_1 споживчий кредит в розмірі 11891 євро на купівлю автомобіля, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11 % річних з кінцевим терміном повернення кредиту 21 липня 2015 року (а.с.10-13).
Умовами вказаного договору, а саме п. 1.1. визначено, що банк надає позичальнику грошові кошти в євро.
Частиною 2 ст. 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Крім того, відповідно до п. 8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року № 200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року № 656/13923 – фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку та здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв’язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно отриманих генеральних ліцензій Національного банку та здійснення валютних операцій.
Також відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року № 1429/10028 – використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Тобто чинним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті фізичним особам.
Отже, відповідно до цього ВАТ «ВіЕйБі Банк» мав право укладати кредитний договір в іноземній валюті та вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті.
Твердження апелянта про те, що оспорюваний договір укладався не в іноземній валюті колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки сума кредиту видавалася позивачу в еквіваленті національної валюти.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Не заслуговують на увагу твердження апелянта щодо тієї обставини, що укладений між ним та банком кредитний договір є удаваним правочином, оскільки сторони під час укладення договору досягли згоди з усіх істотних умов вказаного договору: його предмету та інших істотних умов, що визначені законом як істотні.
Оскільки, ОСОБА_1 всупереч вимог ст. 60 ЦПК України не довів, тих обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки вони були предметом дослідження в суді першої інстанції і суд їм дав правильну юридичну оцінку.
При таких обставинах справи та відповідно до зазначених норм закону, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 жовтня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді: