Справа № 22ц-5236/10 Головуючий у 1 інстанції: Кутей Р.В.
Категорія: 45 Доповідач: Веремчук Л.М.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
8 грудня 2010 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Волинської області
в складі:
головуючого-судді Мудренко Л.І.,
суддів Веремчук Л.М., Русинчука М.М.,
при секретарі Губарик К.А.,
з участю :
прокурора Романішиної Т.Л.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
третьої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом прокурора міста Луцька, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2, управління земельних ресурсів Луцької міської ради, виконавчого комітету Луцької міської ради про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 13 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 13 жовтня 2010 року позов прокурора задоволено.
Постановлено визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.0578 га за адресою: АДРЕСА_1, виданий 25 січня 2008 року відділом земельних ресурсів Луцької міської ради ОСОБА_2, серії ЯД № 305714, який зареєстрований в книзі реєстрації державних актів на право власності за № 010807700062.
Покликаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з»ясування судом обставин, що мають значення для справи, відповідач просить скасувати рішення суду і постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, а рішення місцевого суду слід залишити без змін.
Судом першої інстанції встановлено, і це відповідає матеріалам справи, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було передано у приватну власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд площею 0.0578 га.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями після його смерті були його сини ОСОБА_5 та ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 Спадкоємцем після його смерті являється його дочка, позивачка по справі ОСОБА_1 Їй після смерті батька належить 1/4 частина земельної ділянки від загальної площі земельної ділянки, що знаходиться біля будинку.
Незважаючи на це, 25 січня 2008 року ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на всю земельну ділянку, що знаходиться у АДРЕСА_1 розміром 0.0578 га., тобто до нього неправомірно перейшла частина земельної ділянки яка раніше була у власності батька позивачки і на яку має право позивачка.
Встановлені судом першої інстанції та наведені вище обставини справи підтверджуються сукупністю наявних у справі та досліджених судом доказів, зокрема, державним актом на право приватної власності на землю серії РЗ №119554, виданого 26 вересня 2001 року Луцькою міською радою на підставі рішення виконавчого комітету Луцької міської ради № 430 від 31 липня 2001 року ( а.с.5) відповідно до якого власниками земельної ділянки площею 0.0578 га у АДРЕСА_1 являються ОСОБА_4, ОСОБА_2; свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31.10.2005 року з якого вбачається, що спадкоємцем половини спадкового майна після смерті ОСОБА_4 був його син ОСОБА_5, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав (а.с.12) свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31.10.2005 року відповідно до якого спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 є його дочка ОСОБА_1 (а.с.14); Тобто із вказаних документів вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є власником частини спірної земельної ділянки ( ј від 0.0578 га ) , яка належала її батькові.
Відповідно до ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Відповідно до вимог ст.ст.152,153, ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Виходячи з викладеного, повно та об’єктивно дослідивши всі обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції обгрунтовано задовольнив позов, визнавши недійсними оспорюваний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються вищенаведеними обставинами справи та дослідженими судом доказами.
Таким чином, установивши на підставі доказів, яким була дана належна оцінка, той факт, що у власність ОСОБА_2 неправомірно перейшла частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 місцевий суд правильно визнав недійсним державний акт на праві приватної власності на земельну ділянку площею 0.0578 га.
Встановивши факти та зумовлені ними правовідносини, місцевий суд правильно застосував правові норми й ухвалив правильне по суті рішення, підстав для скасування якого колегія суддів не знаходить.
Відповідально до ч.2 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.
Згідно з ч.4 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати таке представництво у будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Твердження прокурора про неможливість ОСОБА_1 самостійно пред»явити позов є обґрунтоване, підтверджене відповідними документами з яких вбачається, що вона є сиротою, на момент пред»явлення позову була неповнолітня. Все це дає суду підстави вважати, що підстав для залишення позовної заяви прокурора без розгляду нема.
Твердження апелянта про те, що позивачу належить не половина земельної ділянки, а лише її чверть судом не вирішувалось, питання про частки кожного із співвласників земельної ділянки та її поділ виходить за межі позовних вимог.
Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду і не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, яке постановлено з додержанням вимог матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 13 жовтня 2010 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня набрання законної сили.
Судді: