Постанова

Іменем України

29 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 159/1221/19

провадження № 61-15997 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ;

треті особи: Голобська селищна рада Ковельського району Волинської області, приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйнікова Оксана Віталіївна;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року у складі судді Логвинюк І. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Здрилюк О. І. Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Голобська селищна рада Ковельського району Волинської області, приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйнікова О. В., про визнання заповіту, свідоцтв про право на спадщину за заповітом, договору дарування недійсними та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 лютого 2020 року до участі у розгляді справи співвідповідачем залучено ОСОБА_3 .

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його дружина - ОСОБА_4 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме: на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; недоотриману пенсію та доплату в Управлінні пенсійного фонду України у м. Ковель та Ковельському районі Волинської області; грошові вклади з нарахованими відсотками та компенсаційні виплати у Ковельському ТВБВ № 10 002/0 125 ПАТ «Державний ощадний банк України».

Вказував, що на момент смерті дружини проживав разом із нею у вказаній вище квартирі, у якій були зареєстровані лише вони вдвох, заяви про відмову від прийняття спадщини у встановленому законом порядку він не подавав, фактично прийняв спадщину, тобто, вступив в управління спадковим майном.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 січня 2019 року у справі № 159/6425/18 встановлено, що 16 жовтня 2014 року відповідач ОСОБА_2 , яка є їх дочкою, для вчинення правочину щодо спадщини на свою користь надала приватному нотаріусу Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковій О. В., підроблений нею заповіт від 16 січня 2014 року, посвідчений секретарем Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області ОСОБА_7 та зареєстрований у реєстрі за № 3, та підроблену заяву від його імені про відмову від прийняття спадщини від 12 серпня 2014 року, посвідчену секретарем Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області ОСОБА_7 та зареєстровану у реєстрі за № 193, що містили повністю завідомо недостовірні відомості.

У заповіті від 16 січня 2014 року зазначено, що нібито ОСОБА_4 належну їй частку у вказаній вище квартирі та все своє майно на випадок своєї смерті заповіла ОСОБА_2 , а у заяві від 12 серпня 2014 року зазначено, що він, ОСОБА_1 , відмовився від прийняття спадщини після смерті своєї дружини ОСОБА_4 , хоча такої заяви він не писав та не підписував.

Факт підроблення заповіту ОСОБА_4 від 16 січня 2014 року та його заяви від 12 серпня 2014 року підтверджується висновками експертів від 11 липня 2018 року № 158 та від 18 жовтня 2018 року № 247.

Крім того, в ході розгляду кримінального провадження № 12017030110002798 від 20 грудня 2017 року (справа № 159/6425/18) обвинувачена ОСОБА_2 свою винуватість у підробленні вище вказаних документів визнала у повному обсязі.

Вказував, що на підставі підроблених заповіту від 16 січня 2014 року та заяви від 12 серпня 2014 року ОСОБА_2 отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зареєстровані у реєстрі нотаріальних дій 15 жовтня 2014 року за № 2650 та за № 2652, на підставі яких в подальшому незаконно отримала право власності на 1/2 частку вказаної вище квартири; недоотриману ОСОБА_4 пенсію та доплату в Управлінні пенсійного фонду України в м. Ковель та Ковельському районі Волинської області в сумі 19 734,81 грн; грошові вклади з нарахованими відсотками та компенсаційні виплати у Ковельському ТВБВ № 10002/0125 ПАТ «Державний ощадний банк України» - філія Волинське облуправління на основному поточному рахунку № НОМЕР_1 , що належали ОСОБА_4 на підставі ощадкнижок в сумі 2 455,10 грн.

У подальшому ОСОБА_2 безоплатно вказане вище нерухоме майно передала у власність своїй дочці - відповідачу ОСОБА_3 шляхом оформлення 04 грудня 2018 року договору дарування 1/2 частки квартири, який зареєстровано нотаріусом у реєстрі за № 2342.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним заповіт від 16 січня 2014 року, який зареєстровано у реєстрі за № 3 та посвідчено секретарем Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області ОСОБА_7, укладеного від імені ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 ; визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 жовтня 2014 року, зареєстровані у реєстрі за № 2650 та за № 2652 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О.В.; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності відповідача ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір дарування вказаного майна від 04 грудня 2018 року, зареєстрований у реєстрі за № 2342 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 16 січня 2014 року, зареєстрований у реєстрі під № 3 та посвідчений секретарем Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області ОСОБА_7

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 жовтня 2014 року, зареєстроване в реєстрі за № 2650 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 жовтня 2014 року, зареєстроване в реєстрі за № 2652 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 04 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі під № 2342 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрацію права власності ОСОБА_3 , ідентифікаційний № НОМЕР_2 , на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при розгляді справи встановлено та підтверджено письмовими доказами, зокрема, експертними висновками, які відповідачами не спростовано, факт того, що оспорюваний заповіт від 16 січня 2014 року заповідач ОСОБА_4 не підписувала, що свідчить про відсутність волевиявлення останньої на вчинення цього правочину, а тому вказаний заповіт підлягає визнанню недійсним відповідно до обраного позивачем способу захисту порушеного права у порядку частини другої статті 1257 ЦК України.

Задовольняючи вимоги про скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 15 жовтня 2014 року, виданих ОСОБА_2 на підставі оспорюваного заповіту, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , а також про визнання недійсним договору дарування від 04 грудня 2018 року та скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 на вказане майно, суд першої інстанції виходив із того, що за підробленим заповітом у ОСОБА_2 не виникло права на спадкування; оскільки ОСОБА_2 набула справо власності на спірне майно незаконно, то не мала права вчиняти будь-які дії щодо дарування цього майна ОСОБА_3 .

Вирішуючи питання пропуску позивачем строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем, суд першої інстанції виходив із того, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався восени 2017 року, коли звернувся до Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області, де дізнався про наявність оспорюваного заповіту від 16 січня 2014 року та заяви від 12 серпня 2014 року про відмову від прийняття спадщини, яку він не підписував. З урахуванням вказаних обставин, а також того, що з 20 грудня 2017 року по 18 січня 2019 року йшло досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження, порушеного за фактами підроблення оспорюваного заповіту та заяви про відмову від прийняття спадщини, суд першої інстанції дійшов висновку, що звернувшись у березні 2019 року із позовом у цій справі ОСОБА_1 не пропустив строк позовної давності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишено без задоволення; апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 задоволено частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 скасовано.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року в частині вирішення питання щодо розподілу судових витрат змінено. Доповнено резолютивну частину цього рішення новим абзацом, згідно з яким стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави 3 073 грн. 60 коп. судового збору.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини та докази справи і давши їм належну правову оцінку, на підставі положень частини першої-другої статті 1257, статті 1301 ЦК України дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними заповіту, свідоцтв про право на спадщину за цим заповітом, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_2 на частку спірної квартири та визнання договору дарування цього майна недійсним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстрації права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , апеляційний суд виходив із того, що з такими позовними вимогами позивач до суду не звертався, тому суд першої інстанції безпідставно ухвалив рішення про задоволення таких вимог.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, апеляційний суд виходив із того, що позивач, звернувшись з позовом у цій справі з п`ятьма позовними вимогами, сплатив судовий збір лише за одну позовну вимогу, тому, з урахуванням усіх задоволених вимог, судовий збір за чотири позовні вимоги підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_2 в дохід держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційні скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просила скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року в частині визнання недійсним договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 04 грудня 2018 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зареєстрований приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В., та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просила скасувати рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року в частині визнання недійсним заповіту від 16 січня 2014 року, зареєстрованого у реєстрі під № 3 та посвідченого секретарем Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області ОСОБА_7; в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 жовтня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі під № 2650 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В.; в частині визнання недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 15 жовтня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі під № 2652 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В., та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позову; скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року в частині розподілу судових витрат.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_3 зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2723цс16, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-95цс13, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-164цс14 тощо, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень ОСОБА_2 зазначала неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17 тощо, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також заявники вказували на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 159/1221/19 із Ковельського міськрайонного суду Волинської області.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відмова від прийняття спадщини ОСОБА_1 судом не визнана недійсною, а нікчемність такого правочину законом не встановлена. Таким чином, відмовившись від права на спадкування у заяві від 12 серпня 2014 року, позивач втратив правовий зв`язок зі спадщиною і задоволення позову у будь-якому випадку не створить для позивача правового наслідку у вигляді виникнення або поновлення права на спадкування.

Вказувала, що суди необґрунтовано застосували до спірних правовідносин частину другу статті 1257 ЦК України, оскільки виключно підстави недійсності правочину, визначені у статтях 225, 231 ЦК України, зумовлюють те, що волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало його внутрішній волі, проте, таких підстав судами не встановлено. Також зазначала, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що оспорюваний заповіт ОСОБА_4 не підписувала, не врахували, що такий заповіт є нікчемним, а визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено.

Зазначала, що докази у справі судом першої інстанції були прийняті з порушенням вимог статті 78, частини другої статті 83 ЦПК України. Вирішуючи питання пропуску позивачем строку позовної давності, суди не врахували, що позивач об`єктивно знав про стан своїх майнових і немайнових прав, проте, не надав суду належних та достовірних доказів поважності пропуску строку позовної давності.

Суд апеляційної інстанцій дійшов необґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_6 судового збору на користь держави.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована аналогічними доводами, що й касаційна скарга ОСОБА_2 , крім того, заявник зазначила, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач не є стороною оспорюваного договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , вказаний правочин є наступним правочином після недійсного (нікчемного) правочину - заповіту від 16 січня 2014 року, на підставі якого вказане майно було отримано ОСОБА_2 і в подальшому відчужене ОСОБА_3 , тому, звертаючись з вимогою про визнання договору дарування недійсним, позивач обрав неналежний спосіб захисту.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 - дружина позивача ОСОБА_1 та мати відповідача ОСОБА_2 (а. с. 9, 10, т. 1).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_4 та ОСОБА_1 на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло від 31 серпня 1998 року, виданого Голобським плодоконсервним заводом (а. с. 11, т. 1).

ОСОБА_1 прийняв спадщину, як спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що підтверджується даними із будинкової книги для прописки громадян, проживаючих у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 12-14, т. 1).

ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті матері шляхом подання 20 серпня 2014 року заяви про прийняття спадщини, на підставі якої приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В. була заведена спадкова справа № 51/2014 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 .

Зі змісту оспорюваного заповіту від 16 січня 2014 року, складеного від імені ОСОБА_4 , посвідченого секретарем Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області ОСОБА_7, зареєстрованого у реєстрі за № 3, вбачається, що на випадок своєї смерті ОСОБА_4 зробила розпорядження, яким все належне їй майно, у тому числі свою частку у АДРЕСА_1 , заповіла ОСОБА_2 (а. с. 15, т. 1).

Зі змісту заяви від 12 серпня 2014 року, поданої від імені ОСОБА_1 компетентному органу, посвідченої секретарем Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області ОСОБА_7, зареєстрованої у реєстрі за № 193, вбачається, що ОСОБА_1 просив вважати його таким, що відмовився від прийняття спадщини після смерті дружини - ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 16, т. 1).

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 січня 2019 року у справі № 159/6425/18 закрито кримінальне провадження № 12017030110002798 по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених частинами першою, четвертою статті 358, частиною першої статті 190 КК України із звільненням її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, тобто, з нереабілітуючих підстав (а. с.42-45, т. 1).

ОСОБА_2 обвинувачувалася у тому, що вона 16 січня 2014 року у денну пору доби, перебуваючи у приміщенні Голобської селищної ради, діючи умисно, з метою підробки офіційного документа і подальшого його використання для незаконного оформлення спадщини та отримання у власність 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , підробила підпис своєї матері - ОСОБА_4 у заповіті від 16 січня 2014 року, який зареєстровано в реєстрі № 3 та посвідчено секретарем селищної ради ОСОБА_7

Крім того, ОСОБА_2 12 серпня 2014 року у невстановлений досудовим слідством час та місці, керуючись єдиним умислом на заволодіння часткою вище вказаної квартири, також підробила підпис свого батька - ОСОБА_1 у заяві про відмову від прийняття спадщини від 12 серпня 2014 року, яка зареєстрована у реєстрі № 193 та посвідчена секретарем селищної ради ОСОБА_7 , чим підробила офіційні документи з метою їх подальшого використання.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_2 15 жовтня 2014 року діючи умисно, з метою використання завідомо підробленого документа для незаконного оформлення спадщини та отримання у власність 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , надала приватному нотаріусу Олєйніковій О. В. підроблені нею заповіт від 16 січня 2014 року та заяву про відмову від прийняття спадщини від 12 серпня 2014 року, які містили повністю завідомо недостовірні відомості, для вчинення правочину щодо спадщини на її користь, внаслідок чого отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Того ж дня приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В. посвідчено, що на підставі завідомо підробленого ОСОБА_2 заповіту спадкоємцем майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 є її донька - ОСОБА_2 , внаслідок чого видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого у власність ОСОБА_2 безоплатно передано 1/2 частку цієї квартири, що зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій 15 жовтня 2014 року за № 2650.

У подальшому на підставі підроблених документів за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , внаслідок чого ОСОБА_2 , незаконно, шляхом обману, на підставі завідомо підробленого нею заповіту та заяви про відмову від спадщини, прийняла у спадщину і тим самим незаконно заволоділа нерухомим майном вартістю 36 515 грн, чим заподіяла матеріальну шкоду ОСОБА_1 на вказану вище суму.

Згідно висновку експерта від 11 липня 2018 року № 158 судово-почеркознавчої експертизи, проведеної у вище вказаному кримінальному провадженні № 12017030110002798, підпис від імені ОСОБА_4 у заповіті від 16 січня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою; підпис від імені ОСОБА_1 у заяві від 12 серпня 2014 року, зареєстрованої в реєстрі за № 193, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 19-30, т. 1).

Згідно висновку експерта від 18 жовтня 2018 року № 247 судової почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні № 2017030110002798, підпис від імені ОСОБА_1 у заяві від 12 серпня 2014 року, посвідченої секретарем Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області ОСОБА_7, зареєстрованої в реєстрі за № 193, виконаний ОСОБА_2 (а. с. 31-40, т.1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню; касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не в повній мірі.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини першої-другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Здійснення права на спадкування врегульовано положеннями глави 87 ЦК України.

Відповідно до статей 1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою та другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до статті 1233 Цивільного кодексу України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, є нікчемним.

Частиною другою статті 1257 ЦК України визначено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Вирішуючи спір в частині визнання заповіту недійсним, суди попередніх інстанцій, врахувавши письмові докази, а саме: висновок експерта від 11 липня 2018 року № 158 судово-почеркознавчої експертизи, проведеної у кримінальному провадженні № 12017030110002798, відповідно до якого підпис від імені ОСОБА_4 у заповіті від 16 січня 2014 року, зареєстрованому в реєстрі за № 3, виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою, дійшли висновку про наявність передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України підстав для визнання заповіту недійсним.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони зроблені з неправильним застосування норм матеріального права.

Встановивши, що спадкодавець ОСОБА_4 не підписувала заповіт від 16 січня 2014 року, суди попередніх інстанцій не врахували, що такий заповіт складений з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, тому в силу частини першої статті 1257 ЦК України є нікчемним, а визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним необхідно відмовити із зазначених підстав.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, згідно з якою свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18) зроблено висновок, що у статті 1301 ЦК України, як підставу визнання свідоцтва недійсним, прямо вказано лише відсутність права спадкування в особи, на ім`я якої було видане свідоцтво. Це має місце, зокрема, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, що давали б їй підстави набути право на спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване. Іншими підставами визнання свідоцтва недійсним можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з вдачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб, включення до свідоцтва майна, яке не належало спадкодавцю на момент відкриття спадщини тощо.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від27 січня 2021 року в справі № 463/1540/14-ц (провадження № 61-5735св19) зроблено висновок, що заявляти вимогу про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину може будь-яка особа, цивільні права чи інтереси якої порушені видачею свідоцтва про право на спадщину.

Отже, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших заінтересованих осіб, які в установленому законом порядку прийняли спадщину, є самостійною підставою для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом недійсним.

Встановивши, що на підставі підробленого заповіту у ОСОБА_2 не виникло права на спадкування після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , проте, оспорюваними свідоцтвами про право на спадщину за заповітом порушені права позивача як спадкоємця за законом, який прийняв спадщину після смерті дружини в порядку частини третьої статті 1268 ЦК України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 15 жовтня 2014 року, зареєстрованих в реєстрі за № 2650 та за № 2652 приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйніковою О. В.

Відповідно до частини першої статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Фізична особа може розпоряджатися на власний розсуд лише майном, яке їй належить.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обгрунтовано виходив із того, що ОСОБА_2 , неправомірно отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та розпорядившись спірним майном на користь ОСОБА_3 , порушила право позивача на спадкування належної йому за законом частки у спадковому майні, та, відповідно, порушила встановлені законом правила спадкування, а також майнові права позивача, що відповідно до вимог статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання оспорюваного договору дарування частки квартири недійсним.

Посилання в касаційній скарзі ОСОБА_3 на ту обставину, що вона є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна і позивачем обрано неналежний спосіб захисту свого права, є безпідставним, оскільки договір дарування є першим правочином щодо спірного майна, який підлягає визнанню недійсним. Витребування майна у порядку статті 388 ЦК України могло б мати місце лише власником цього майна, яким позивач до оформлення своїх спадкових прав не являється.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно із частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Встановивши, що про порушення свого права ОСОБА_1 дізнався восени 2017 року, коли звернувся до Голобської селищної ради Ковельського району Волинської області, де дізнався про наявність оспорюваного заповіту від 16 січня 2014 року та заяви від 12 серпня 2014 року про відмову від прийняття спадщини, яку він не підписував, врахувавши, що з 20 грудня 2017 року по 18 січня 2019 року йшло досудове розслідування та судовий розгляд кримінального провадження, порушеного за фактами підроблення оспорюваного заповіту та заяви про відмову від прийняття спадщини, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку, що звернувшись у березні 2019 року із позовом у цій справі, ОСОБА_1 не пропустив строк позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем. Доказів на спростування цих висновків відповідачі суду не надали.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено.

Посилання касаційних скарг на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-95цс13, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-164цс14, від 10 червня 2015 року у справі № 6-449цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2723цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, постанові Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 716/1051/17 тощо є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах. Крім того, у вказаних справах фактичні обставини відмінні від обставин справи, яка переглядається.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що відмова від спадщини ОСОБА_1 не визнана судом недійсною, а нікчемність такого правочину законом не встановлена, а тому сама по собі доведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, не є підставою для задоволення позову та не свідчить про порушення прав та інтересів позивача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки заява про відмову від спадщини не є правочином у розумінні статті 202 ЦК України.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачами норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, судові рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у їх задоволенні.

В іншій частині рішення суду першої інстанції, незміненій після апеляційного перегляду, та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги ОСОБА_2 з позивача на користь відповідача ОСОБА_2 слід стягнути судовий збір, сплачений заявником за подання касаційної скарги у розмірі 1 536 грн 80 коп., а також судовий, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 1 152 грн 60 коп., пропорційно задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Голобська селищна рада Ковельського району Волинської області, приватний нотаріус Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Олєйнікова Оксана Віталіївна, про визнання заповіту недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 536 грн (одну тисячу п`ятсот тридцять шість) грн 80 коп. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, а також 1 152 грн (одну тисячу сто п`ятдесят дві) грн 60 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2020 року, незміненій після апеляційного перегляду, та постанову Волинського апеляційного суду від 22 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта