Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
Головуючого Вавшка В.С.,
суддів: Іващука В.А., Колоса С.С.,
при секретарі: Андреєвій О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про поділ спільно нажитого за час шлюбу майна,
за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 01 жовтня 2010 року,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Ленінського районного суду м.Вінниці від 01 жовтня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено. Встановлено факт проживання однією сім’єю ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з квітня 1999 року по 28 грудня 1999 року, визнано за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частку житлового будинку АДРЕСА_1, на Ѕ частку житлового АДРЕСА_1 та на Ѕ частку земельної ділянки загальною площею 0,11 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1, державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову. Скаргу мотивувала тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5. та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 грудня 1999 р по 11 січня 2008 року.
Судом також установлено, що ОСОБА_5 і ОСОБА_6 з квітня 1999 року по 28 грудня 1999 року проживали однією сім’єю і спільно вкладали кошти у придбання житлового будинку АДРЕСА_1, що підлягає поділу.
Також суд першої інстанції дійшов висновку, що сторонам на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка загальною площею 0,11 га, розташована за адресою АДРЕСА_1 та побудований на ній житловий будинок, а тому провів поділ вказаних об’єктів нерухомості, визнавши за ОСОБА_5 право власності на половину вказаного майна.
Ухвалюючи рішення про визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 житлового АДРЕСА_1 суд керувався тим, що все майно, яке належить сторонам, є їхньою спільною сумісною власністю, посилаючись при цьому на ст. 74 СК, згідно з якою майно, набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Однак з такими висновками суду не можна погодитись з наступних підстав.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправомірно застосував норми СК до правовідносин, які мали місце до моменту набрання чинності цим Кодексом - до 1 січня 2004 р.
Вирішуючи спір щодо майна, набутого в період незареєстрованих шлюбних відносин, суд першої інстанції повинен був застосовувати норми цивільного законодавства, які регулюють спільну часткову власність.
Відповідно до п. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, для визнання за позивачем права власності на частку у спірному нерухомому майні, він мав надати суду належні та допустимі докази про його участь у набутті цього майна, оскільки сам по собі факт спільного проживання без реєстрації шлюбу, без визначення ступеня його участі працею й коштами у створенні спільної часткової власності не може бути підставою для визнання за позивачем права власності на половину житлового будинку АДРЕСА_1.
Окрім того, колегія суддів вважає, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що він з квітня 1999 року по 28 грудня 1999 року проживав зі ОСОБА_6 однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а в рішенні суду взагалі не наведено мотивів, з яких суд вважав вказаний факт встановленим.
Також колегія судів вважає, що судом першої інстанції безпідставно здійснено поділ між сторонами земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 та побудованого на ній будинку.
Колегією встановлено, що шлюб між сторонами був розірваний рішенням Ленінського районного суду від 26 червня 2002 р.
Після розірвання шлюбу ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 16.10.2002 року придбала в ОСОБА_7 земельну ділянку загальною площею 0,10 га, розташовану в АДРЕСА_2 без номера.
Відповідно до ст.125 Земельного Кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Як встановлено, ОСОБА_6 набула права власності на земельну ділянку 27 червня 2006 року, оскільки саме цієї дати вона отримала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку.
Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про перебування сторін у зареєстрованому шлюбі до 11 січня 2008 року є помилковим, оскільки відповідно до ч.3 ст.105 СК України, який набув законної сили з 01.01.2004 року, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного подружжя на підставі рішення суду, відповідно до ст.110 цього Кодексу.
За цих обставин шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, який був розірваний рішенням Ленінського районного суду м.Вінниці від 26.06.2006 року, припинився з 01.01.2004 року в силу положень ст.105 СК України.
Оскільки право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_6 набула після припинення шлюбу, то ця земельна ділянка не може бути об’єктом права спільної сумісної власності подружжя і поділу в порядку, визначеному ст.71 СК України, не підлягає.
Також суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про поділ житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 не врахував тієї обставини, що вказаний будинок являє собою незавершене будівництво і на час ухвалення рішення не був об’єктом права власності як житловий будинок, що підтверджено матеріалами оглянутої інвентарної справи.
За цих обставин підстав для визнання за ОСОБА_5 права власності на Ѕ частку цього будинку та застосування до виниклих правовідносин положень СК України у суду не було.
В даному випадку та за умови висунення відповідних позовних вимог підтверджених належними доказами, суд першої повинен був керуватися положеннями ст.331 ЦК України, якою визначено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Отже суд першої інстанції дійшов до таких висновків внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а також судом допущено невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Невідповідність висновків суду обставинами справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права, відповідно до правил пунктів 3 та 4 частини 1 статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
За цих обставини оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 слід відмовити з підстав зазначених вище.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.22, 24 КпШС України ст.125 ЗК України, ст.ст. 60, 61, 71, 74, 105, 110 СК України, ст.331 ЦК України ст.ст.10, 60, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м.Вінниці від 01 жовтня 2010 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім’єю і поділ спільно нажитого за час шлюбу майна відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено на протязі двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя : (підпис)
Судді: (підписи)
З оригіналом вірно :