Справа № 1-1240/2010
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
26 листопада 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва в складі :
головуючого судді Метелешко О.В.
при секретарі Паєті О.В.
за участю прокурора Ткачук Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з середньою освітою, неодруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого: 16.03.2007 року Броварським міськрайонним судом Київської області за ч. 1 ст. 190, ст. 75 КК України до 2-х років обмеження волі з іспитовим строком на 2 роки. Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області від 13.02.2008 року іспитовий строк скасовано. Згідно ст. 72 КК України зараховано в строк покарання час тримання під вартою з 13.02.2008 року по 05.03.2008 року. Постановою Ірпінського міського суду Київської області від 30.01.2009 року згідно зі ст. 5 Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року невідбуту частину покарання скорочено на половину. Звільнився 17.04.2009 року на підставі постанови Ірпінського міського суду Київської області від 09.04.2009 року умовно-достроково на не відбутий строк 3 місяці,
у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1, маючи не зняту і непогашену судимість, на шлях виправлення не став, а повторно вчинив умисний злочин. Так, 04.08.2010 року, приблизно о 20 годині 00 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись біля буд. 17 по вул. Челябінській у м. Києві, запитав у неповнолітнього ОСОБА_2 чи є у нього мобільний телефон подзвонити, на що той повідомив, що є та дістав з кишені мобільний телефон марки «Нокіа 5130», після чого у ОСОБА_1 виник умисел на заволодіння вищевказаним телефоном. Реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_1 підійшов ближче до неповнолітнього ОСОБА_2 та зловживаючи довірою, звернувся до останнього з проханням надати йому мобільний телефон під приводом здійснення телефонного дзвінка. ОСОБА_2 будучи впевненим у правильності та добросовісності дій ОСОБА_1, виходячи з довіри до останнього та не підозрюючи його злочинних намірів, передав йому мобільний телефон марки «Нокіа 5130», вартістю 956 гривень, в якому знаходилась сім-карта оператора «Лайф», вартістю 25 гривень, на рахунку якої були гроші в сумі 19 гривень. Отримавши телефон, ОСОБА_1 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим завдав матеріальної шкоди на загальну суму 1 000 гривень.
Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_1 вину визнав повністю та пояснив, що дійсно своїми протиправними діями заволодів майном ОСОБА_2, покази дані ним на досудовому слідстві повністю підтвердив та щиро кається у скоєному.
Покази ОСОБА_1 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння підсудним змісту обставин злочину, добровільності та істинності його позиції.
Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України, обмеживши в судовому засіданні за згодою учасників процесу обсяг дослідження доказів допитом підсудного, який повністю визнав себе винним у вчиненні злочину, суд приходить до висновку про недоцільність дослідження інших доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, роз’яснивши при цьому учасникам процесу, що в такому випадку, вони позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини у апеляційному порядку.
Аналізуючи наведене, суд вважає, що вина ОСОБА_1 у тому, що в його діях має місце заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно, доведена і тому кваліфікує його дії за ч. 2 ст. ст. 190 КК України.
Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні підсудному ОСОБА_1 виду та міри покарання, приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який відноситься до категорії середньої тяжкості, конкретні обставини справи, дані про особу підсудного, який під наглядом у лікаря-психіатра не перебуває (а.с. 88), перебуває на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом - залежність від вживання алкоголю, епізодичного вживання наркотичних речовин (а.с. 89), не працюючого, за час перебування в Ірпінському виправному центрі № 132 зарекомендував себе з позитивної сторони (а.с. 81).
Згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає пом’якшуючими обставинами повне визнання вити та щире каяття підсудного у вчиненому злочині.
Обставинами, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння та вчинення злочину щодо малолітнього.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, вважає, що його перевиховання та виправлення неможливо без ізоляції від суспільства і не знаходить підстав для застосування до підсудного ст. 75 КК України.
Цивільний позов не заявлено.
Речові докази у справі, а саме:
- телефон марки «Нокіа 5130», який переданий на під зберігальну розписку його власнику ОСОБА_3 залишити у її власності (а.с. 12-13),.
Судові витрати у справі не понесені.
Керуючись ст. ст. 323, 324 КПК України, суд,-
ЗАСУДИВ:
ОСОБА_1 визнати винним за ч. 2 ст. 190 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк покарання ОСОБА_1 обчислювати з 11 жовтня 2010 року (а.с. 62-66).
Цивільний позов не заявлено.
Речовий доказ у справі, а саме - телефон марки «Нокіа 5130», який переданий на під зберігальну розписку ОСОБА_3, залишити у її власності (а.с. 12-13).
Судові витрати у справі не понесені.
Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою в Київському СІЗО Державного департаменту України з питань виконання покарань - залишити без зміни до набрання вироком законної сили.
Вирок може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 15 (п’ятнадцяти) діб з моменту його проголошення, а засудженою в той же строк з моменту вручення їй копії вироку.
Суддя