Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 листопада 2010 р. справа № 2а-23311/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 год. 00 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Іванченкова А.С.
при секретарі Фенделєвій В.Є.,
за участю сторін:
від позивача: Безуєвський Ю.М., за договором від 27 жовтня 2010 року,
від відповідача: ОСОБА_2, за довіреністю №41/2-8-874 від 18 жовтня 2010 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом фізичної особи – підприємця ОСОБА_3
до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв’язку України в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області
про визнання недійсною та скасування постанови № 100399 від 21 вересня 2010 року про застосування фінансових санкцій,-
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа – підприємець ОСОБА_3 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання незаконною та скасування постанови про застосування фінансових санкцій від 21 вересня 2010 року № 100399, прийнятої відносно позивача начальником Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області.
В обґрунтування позову зазначає, що постановою від 21 вересня 2010 року № 100399 на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» - за експлуатацію легкового автомобіля ЗАЗ-DAEWOO «Lanos» д/н НОМЕР_1, облаштованого як таксі, без наявності ліцензійної картки, до позивача застосовані фінансові санкції у розмірі 1700 грн. Вважає постанову такою, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки на час виявлення порушення зазначений автомобіль експлуатувався іншою особою на підставі довіреності. Також зазначила, що нею діяльність з пасажирських транспортних перевезень фактично не здійснюється. Крім того, при складанні акту перевірки вона не була присутня, копія акту на її адресу не надсилалась, була надана тільки на її запит. Просила визнати недійсною та скасувати вищевказану постанову.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні змісту позову, позовні вимоги просив задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, про що надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що факт керування автотранспортним засобом водієм ОСОБА_4, якому була видана довіреність на право керування даним автотранспортним засобом, не є підставлю для скасування постанови № 100399, тому що йому транспортний засіб не належить, а він лише має право керування. На комісії з розгляду справ ОСОБА_3 не була присутньою, хоча запрошувалась та була повідомлена про дату розгляду справи. Таким чином, оскаржувана постанова прийнята у межах повноважень, обґрунтовано і є законною. Просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
ОСОБА_3, 13 квітня 2006 року Першотравневою районною державною адміністрацією Донецької області зареєстрована як фізична особа-підприємець, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, здійснює довідково-інформаційні послуги та здачу в оренду рухомого майна відповідно до свідоцтва серії НОМЕР_3 (а.с. 5, 6).
ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 07 червня 2010 року надано ОСОБА_4 право керувати автомобілем марки ЗАЗ-DAEWOO LANOS, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить позивачу на праві приватної власності (а.с. 9).
Державними інспекторами Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області на виконання завдання № 104257 від 10 серпня 2010 року (а.с. 22) проведено перевірку вказаного транспортного засобу, за результатами якої складено акт № 0187844 від 11 серпня 2010 року (а.с. 21), в якому зазначено, що 11 серпня 2010 року о 20 год. 00 хв. по вулиці Краснофлотській у місті Маріуполі Донецької області водієм ОСОБА_4 надавались послуги з перевезення пасажирів на легковому автомобілі марки ЗАЗ-DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_1, облаштованому як таксі, без наявності ліцензійної картки, відповідальність за що передбачена абзацем 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Зазначений автомобіль належить ОСОБА_3
За результатами розгляду справи 21 вересня 2010 року начальником Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті України в Донецькій області прийнята постанова за № 100399 про застосування фінансових санкцій за порушення позивачем законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у сумі 1700 грн.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 3 статті 2 вказаного Кодексу у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» в складі центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту функціонує урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті, який здійснює державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Пунктом 1 Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 року № 1190, передбачено, що Головна державна інспекція на автомобільному транспорті є урядовим органом державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті, діє у складі Мінтрансзв'язку і йому підпорядковується, тобто є суб’єктом владних повноважень у розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Територіальне управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області згідно з пунктом 1 Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України 14 грудня 2005 року № 888, є територіальним структурним підрозділом Головної державної інспекції на автомобільному транспорті без права юридичної особи, має печатку зі своїм найменуванням і зображенням малого Державного Герба України.
Відповідно до пункту 3 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567, територіальне управління є органом державного контролю на автомобільному транспорті.
Пунктом 4 вказаного Порядку визначено, що державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок.
Як вбачається зі змісту постанови № 100399 від 21 вересня 2010 року, у відношенні ОСОБА_3 застосовано фінансові санкції на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 зазначеного Закону за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом № 0187844 від 11 серпня 2010 року вказано про надання водієм ОСОБА_4 послуг з перевезення пасажирів без оформлення документів, передбачених статтею 39 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме без наявності ліцензійної картки.
Стаття 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» містить перелік документів, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Відповідно до частини 1 зазначеної статті автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Тобто вимоги даної статті стосуються автомобільних перевізників, водіїв та пасажирів.
Визначення термінів «автомобільний перевізник» та «водій» наведено у статті 1 Закону України «Про автомобільний транспорт». Так, автомобільний перевізник – це фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Як вбачається з матеріалів справи, на час проведення перевірки – 11 серпня 2010 року о 20 год. 00 хв. автомобіль марки ЗАЗ-DAEWOO LANOS, номерний знак НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3, використовувався іншою особою – ОСОБА_4. При складанні акту перевірки позивач присутня не була. Отже, позивач у даному випадку не є ані автомобільним перевізником, ані водієм, ані пасажиром, на яких поширюються вимоги статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
З урахуванням викладеного та враховуючи принципи частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності застосування фінансових санкцій до ОСОБА_3.
Тому, позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує всі здійснені позивачем документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 181, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 до Головної державної інспекції на автомобільному транспорті Міністерства транспорту та зв’язку України в особі Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області про визнання недійсною та скасування постанови № 100399 від 21 вересня 2010 року – задовольнити повністю.
Визнати незаконною та скасувати постанову Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Донецькій області № 100399 від 21 вересня 2010 року про застосування до ОСОБА_3 фінансових санкцій в сумі 1700 грн.
Присудити з Державного бюджету України на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 30 листопада 2010 року в присутності представників позивача та відповідача. Постанова у повному обсязі складена 05 грудня 2010 року.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Суддя Іванченков А. С.