Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2010 року                         м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області  в складі:

Головуючого Вавшка В.С.,

суддів: Іващука В.А., Колоса С.С.,

при секретарі: Андреєвій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про виконання зобов’язання, відшкодування збитків та стягнення моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Замостянського районного суду м.Вінниці від 27 жовтня 2010 року,

у с т а н о в и л а :

Рішенням Замостянського районного суду м.Вінниці від 27 жовтня 2010 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 борг з урахуванням відсотків встановленого індексу інфляції в сумі 4951 грн. та три відсотка річних за прострочення виконання зобов’язання в сумі 301 грн., а також судові витрати в сумі 30 грн.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

З таким рішенням не погодився ОСОБА_6 та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_5 відмовити в повному обсязі. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним і необгрунтованим, та таким, що постановлене з порушенням норм матеріального права та через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого по справі рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини з приводу неналежного виконання грошового зобов’язання – позики.

Однак з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 та ч.2  ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним  є рішення, яким суд, виконавши  всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим  є рішення, яке ухвалено на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджені тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Колегією суддів встановлено, що 13.06.2006 року сторони уклали між собою угоду, відповідно до якої ОСОБА_6 зобов’язувався відшкодувати ОСОБА_5 вартість будівельних матеріалів та здійснених  ремонтних робіт по приведенню кімнат гуртожитку в придатний для проживання стан на загальну суму 5000 грн.

Відповідач частково виконав умови вказаної угоди та сплатив ОСОБА_5 2000 грн.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився які  саме правовідносини виникли між сторонами і безпідставно застосував норми ЦК України, що регулюють наслідки невиконання зобов’язання за договором позики.

Так, відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Колегією суддів встановлено та підтверджено поясненнями сторін, що будь-якої позики ОСОБА_6 від ОСОБА_5 не отримував, а борг в сумі 5000 грн., про який зазначено в розписці від 13.06.2006 року, фактично є відшкодуванням за будівельні матеріали, використані позивачем для приведення наданих йому приміщень гуртожитку в придатний для проживання стан.

З урахуванням наданих сторонами пояснень та доказів, колегія суддів приходить до висновку, що укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 правочин є нікчемним, оскільки його зміст суперечить нормам цивільного та  житлового законодавства України.

Так, відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Статтею 50 ЖК Української РСР визначено, що жиле приміщення, що надається громадянам для проживання, має бути благоустроєним стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Позивач в судовому засіданні пояснив, що на час отримання ним  кімнати АДРЕСА_1 вона була непридатна для проживання, тому ним добровільно та  за власні кошти був здійснений капітальний ремонт кімнати: встановлено сантехніку, газові і теплові мережі та інше обладнання.

Відповідно до ст.176 ЖК України наймодавець зобов’язаний своєчасно провадити ремонт жилих будинків, забезпечувати безперебійну роботу інженерного обладнання будинків і жилих приміщень, належне утримання під’їздів, інших місць загального користування будинків і придомової території.

Невиконання наймодавцем обов’язків по ремонту жилого приміщення у випадках, викликаних невідкладною необхідністю, дає наймачеві жилого приміщення право провести ремонт і стягнути з наймодавця вартість ремонту або зарахувати її в рахунок квартирної плати.

За цих обставин, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення з відповідача коштів, витрачених позивачем на будівельні матеріали і роботи по приведенню кімнати гуртожитку в придатний для проживання стан, оскільки  в даному випадку понесені ОСОБА_5 витрати на капітальний ремонт сталися не з вини відповідача ОСОБА_6, і з такими вимогами ОСОБА_5 має право звертатися до власника гуртожитку.

Окрім того, відповідно до вимог ч.2 ст.177 ЖК Української РСР, наймачі при звільненні приміщення зобов’язані здати його в належному стані.

Тому угода про стягнення будь-якої плати за залишення приміщення в належному (житловому) стані є нікчемною.

Отже  суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а також судом  допущено невідповідність власних висновків обставинам справи, що призвело до  неправильного вирішення справи.

Невідповідність висновків суду обставинами справи, порушення  або неправильне  застосування судом  норм  матеріального  права, відповідно до правил   пунктів 3 та 4  частини 1 статті 309 ЦПК України  є  підставою для  скасування  рішення суду першої інстанції  і  ухвалення  нового рішення.

За цих обставини оскаржуване рішення суду  підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_5 слід відмовити з підстав зазначених вище.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.50,175 - 177 ЖК Української РСР, ст.ст.215, 379, 1046 ЦК України та  ст.ст.10, 60, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,  

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити .

Рішення Замостянського районного суду м.Вінниці від 27 жовтня 2010 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено на протязі двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя :

Судді: